Великий Луг, або Навіщо Козацька Атлантида постала з Каховського моря

З-під товщі вод витеклого Каховського водосховища, мов козацька Атлантида, постав Великий Луг — унікальна місцина, що її було знищено та спаплюжено при будівництві найнижчої за течією Дніпра електростанції з т. зв. Дніпровського каскаду. Близько 400 квадратних кілометрів островів та берегів тоді було затоплено дніпровською водою, під нею зникли чисельні села та хутори з багатовіковою історією, вода поглинула та сховала церкви, цвинтарі й родючі землі, які в другій половині ХV століття стали колискою запорозького козацтва.

Тепер питання: чи багато нинішніх українців знали про Великий Луг? Як виявилося, дуже мало. Так, ці два слова подеколи зустрічаються у фольклорі, але абсолютна більшість з нас і питання собі не ставили, як розшифровується це словосполучення. А тепер — ми дізнаємося про славне і величне минуле, яке свідомо і, як бачимо, не без успіху вороги знищували в народній па-м’яті. Ну, щоб потім сказати «никакой Украины не было». А вона є, була і буде.

Як і для чого комуністи втопили батьківщину запорозького козацтва

Знаменитий український і радянський режисер та кінодраматург Олександр Довженко, який був свідком створення рукотворного Каховського моря, писав у своєму щоденнику, що насильно переселені мешканці Великого Лугу говорили: «наше нове море — наше нове горе». У кіноповісті «Поема про море», яку йому не судилося відтворити на екрані, Довженко писав сміливі, як на ті часи, і відверті слова: «Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років, — все щезло».

Грандіозні плани комуністів щодо електрифікації та програми зрошення, а також забезпечення водою Кримського півострова здійснювалися таким чином, що задля абстрактної ідеї загального щастя та добробуту з легкістю нехтувалося нормальним життям конкретних десятків тисяч людей, яких перетворили на вимушених переселенців, що втратили не тільки батьківські хати, але й могили дідів. Лише згадка про втоплене минуле, як холодний ранішній туман, іноді вставала над рукотворним прісноводним морем, щоб розтанути під променями нещадного сонця, яке більше нагадувало криваву зірку — символ комуністичної імперії.

Старший науковий співробітник Інституту географії НАНУ Іван Савчук у публікації для журналу «Локальна історія» наводить чотири завдання, які прагнуло вирішити керівництво СРСР, коли ухвалювало рішення про будівництво Каховського водосховища. Три з них — це збільшення зрошуваних земель, виробництво електроенергії та гарантоване судноплавство, аж із планами будівництва каналу до Азовського моря. Четвертий чинник був суто геостратегічним — у разі нападу на СРСР підрив гребель Дніпровського каскаду створював для наступаючих із заходу військ непрохідну для техніки смугу шириною у десятки кілометрів.

Додамо до цього переліку п’ятий пункт, як тепер виявляється, — чи не найголовніший. Забуття реальної історії України. Росіяни трудилися над цим ще із XVII століття. Наприклад, абсолютна більшість українських гетьманів не тільки не померли своєю смертю, а й поховання їхні були знищені. Церкву у румунському місці Галаці, де був похований Іван Мазепа, знесли аж у 1962 році. Але таки знищили. У когось є сумнів у тому, що цей злочин інспірував радянський КДБ? Треба ж було утвердити у сві-домості: «України не було і нема, її придумав Ленін»…

З плином часу і розвитком енергетики роль Каховської ГЕС (та й решти дніпровських ГЕС) у постачанні електро-енергії суттєво знизилася, вона забезпечувала лише близько 5 відсотків від загального виробітку електроенергії в Україні, хоча й відігравала суттєву роль у балансуванні україн-ської енергосистеми.

Ідеї освоєння та зрошування нових земель також не були беззаперечними, позаяк під час будівництва водосховища та електростанції було знищено тисячі гектарів ріллі, 36 тисяч гектарів сінокосів і лук, десятки сіл, де мешкало майже сорок тисяч осіб. Стосовно планів збільшити вилов риби, вирощувати бавовну та створити повноцінне судноплавство Дніпром у море, то всі ці прожекти, так чи інакше, не справдилися або були реалізовані у вкрай недоречний спосіб і зазнали повного чи часткового фіаско.

Але своє найголовніше з радянського підходу завдання — геостратегічне — Каховська ГЕС, на жаль, виконала. Підрив греблі, що стримувала води Каховського моря, частково ускладнив наступ ЗСУ в операції зі звільнення окупованих територій, а також спровокував екологічну катастрофу, безпосередні й довготривалі наслідки якої складно переоцінити. Нащадки будівників комунізму під російськими прапорами вчинили злочин, внаслідок якого не лише загинуло чимало безневинних людей, але й штучно створився стан масштабного і довготривалого стихійного лиха.

Відродження через трагедію: Великий Луг — символ свободи для нащадків

Великий Луг вважається колискою запорізького козацтва. Недарма в давнину казали: «Січ — мати, а Великий Луг — батько». Історія Великого Лугу, місцевості у Дніпровських плавнях, почалася з формування Великолузької заплави, утвореною Дніпром і з часом заповненою річковими наносами. Родючі ґрунти та відносна віддаленість від агресивних і войовничих осередків давніх цивілізацій притягували у ці краї людей, які не бажали коритися централізованій жорсткій владі, вчилися кооперуватися, об’єднувати зусилля у праці та війні, відстоювати свою свободу.

Так закладався особливий — запорізький — характер воїнів-землеробів, нащадків давньої Русі й предків сучасних українців.

І ще важливий для сучасності, для української політичної нації історичний факт: саме у цих краях, на березі річки Конки, яку також сховали води Каховського моря, була ставка беклярбека Золотої Орди Мамая, чиїми родовими землями була територія майбутнього Кримського ханства.

Деякі історики вважаєть, що Мамай був прообразом фольклорного козака Мамая — уособлення народних уявлень про типового запорізького козака. Русинські магнатські й князівські роди Глинських, Острозьких, Ружинських, Вишневецьких і Дашкевичів виводили свої родоводи саме від Мамая, і не лише не цуралися, а пишалися такою спорідненістю. Саме ці роди започатковували той рух як спосіб життя, який згодом обернувся на феномен запорозького козацтва, та дали запорожцям декількох великих гетьманів, насамперед — Дмитра (Байду) Вишневецького.

А всім відомий острів Хортиця, де розташовувалася Запо-різька Січ, був «верхньою» частиною Великого Лугу, і його виникнення як козацької фортеці стало можливим та доцільним саме завдяки людським і природним ресурсам Великого Лугу.

«Пугу-пугу, козак з Лугу!» — вислів, що залишився у народних піснях та думах, був не лише привітанням та способом ідентифікації запорозьких козаків. Січовики, вітаючись таким чином, підкреслювали свою приналежність до вільної спільноти, яка мешкала у Дніпрових плавнях. «Великий Луг», «козак», «свобода» — ці слова набули рис, більших та вагоміших за їхнє словникове тлумачення, перетворилися на символи й усталені синоніми одвічного і непозбувного українського прагнення бути самостійними та вільними.

Російський ворог не знає, чиї тіні він розбудив, але скоро дізнається

У сучасній журналістиці та публіцистиці не заведено звертатися до містики та потойбічного, — вважається, що це моветон. Але нині, у дні та місяці жорстокої війни України зі своїм одвічним ворогом, видається вельми символічним і містичним, хоча й донезмоги трагічним збігом, що навмисно забутий, схований під кількаметровим шаром води і, здавалося б, назавжди викреслений з української свідомості один з центрів, з якого формувалося те, що ми зараз називаємо Україною та українством, — це Місце Сили раптом з’явилося на світ Божий у чи не найвідповідальніший та найдраматичніший період української історії.

Давній козацький осередок, який століттями підживлював народну силу, був палким серцем великого українського тіла, буквальним чином виринув до нас з глибин історії. Щоб зовсім незайвий раз продемонструвати, що Україна жива і житиме, що навіть величезні трагедії та катастрофи для українців є не тільки бідою, але й поштовхом до визволення, демонстрацією прагнення до свободи й незалежності.

Українське козацтво, попри узагальнене уявлення про нього як про кінноту, насправді в основному було піхотою, витривалою та однією з найстійкіших у тогочасній Європі. Навіть «кращою за найкращу» османську, адже лише козаки могли не лише зупиняти, але й перемагати реально найефективнішу кінноту світу. Це українські воїни знесли яничарів у битві за Відень. Цю козацьку піхоту народжував, пестив та гартував Великий Луг.

Російський ворог не знає, чиї тіні він розбудив, але скоро дізнається. Зараз батько Великий Луг виринув з-під багатометрового шару води й дивиться, як його нащадки трощать, давлять та відкидають хижих незваних прибульців. Запорізьке козацтво від початку не було моноетнічним, до його складу входили і ставали його органічною й невід’ємною складовою усі, хто цінував свободу та незалежність, хто був готовий відстоювати їх зі зброєю в руках. Так само і зараз поліетнічні, багатомовні, але українські за духом ЗСУ метр за метром звільняють українську землю від загарбників.

Наразі ще надто рано обговорювати подальшу долю Великого Лугу та обмілілого Каховського моря. Що буде на його місці по війні — побачимо і вирі-шимо, коли російських загарбників остаточно викинемо з української землі. Великий Луг неможливо відновити у тому вигляді, яким він був до початку побудови Каховського водосховища, як і водосховище не матиме попереднього вигляду навіть у разі його повоєнного відновлення.

Великий Луг — це один із ключових символів України та української ідентичності, який зберігся у пам’яті українського народу попри все — через століття колоніального тиску, він є одним з тих духовних стрижнів, частиною станового хребта, довкола якого виростає, міцніє і на якому тримається і завжди триматиметься Україна.

Дмитро РЕДЬКО.

Джерело:www.ukrinform.ua.