Переглядів: 369

Пам’ять, що пройшла повз...

«Згадаймо всіх поіменно». Було колись таке гасло. Воно актуальне й сьогодні. Особливо сьогодні…

Кілька місяців тому у відділі соціально-культурної роботи Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського започаткувався вельми потрібний і, безсумнівно, корисний під усіма оглядами проєкт «Одеські обличчя шістдесятництва».

Після кількох, безперечно, цікавих заходів у рамках цього проєкту, що відбулися при повній залі та з неабиякою емоційною наснаженістю, ініціатива не знайшла свого продовження, хоч на ближче майбутнє заповідалося ще кілька достойних імен. Позаяк Одеса — на цьому наголошувалося ще на самім початку — дала рухові опору тоталітарній системі чимало самовідданих, відважних і глибоко патріотичних людей, котрі беззастережно виступали в обороні демократичних, національних свобод українців. За це зазнавали всіляких обмежень та репресій, аж до заслання й ув’язнення у таборах.

То був героїзм. Ці люди обрали для себе різні форми спротиву. Хто — в розповсюдженні самвидаву й навіть пересиланні на Захід протестних документів, літературних творів. А хто — популяризуючи українські пісні, передовсім — коляду, як-от група молодих людей, т. зв. колядників, об’єднаних у хорі, який ходив, зокрема, й по квартирах друзів та знайомих, виконуючи відповідний репертуар. На щастя, ще живі ті, хто може розповісти про це.

Вочевидь, не слід забувати про багатьох, хто творив тут досить помітну, хоч і приглушувану владою, картину незгоди, заперечення офіційної пропаганди, цілком очевидного протесту. Згадаймо хоча б Ганну Михайленко, котра зазнала найтяжчого покарання від системи — примусового утримання в психлікарні. І про літератора, науковця-ерудита Василя Барладяну-Бирладника, якого шельмували, піддавали остракізму, влаштовували йому провокації. І про те, як гебісти переслідували Людмилу Авдієвську. І про Олега Легкого, котрий почав діяти ще в довоєнний час.

Властиво, до пильного дослідження надається й ширший історичний засяг, включно з періодом Другої світової війни, й навіть тридцятих років. Про молодих сміливців говорить у своїй книжці про втрачене покоління Іван Павлов, який по війні відбув каторгу на Колимі й Магадані. Про антирадянські прояви серед одеської молоді періоду пресловутої «відлиги» згадує ще один одесит, Володимир Грідін, тодішній літконсультант в Одеській організації Спілки письменників.

У вже згаданому проєкті — а є надія, що він усе-таки буде продовжений — доконче необхідно буде поговорити і про Музей жертв політичних репресій тоталітарної системи, що на вул. С. Варламова, 24. Мало сказати: забутий музей, а таки цілковито незнаний поспільством. «Чорноморські новини» неодноразово нагадували про його жалюгідний стан. Цей музей народної трагедії, експозиції якого за її історичною, духовною цінністю неможливо скласти ціну, розташований у підвалі зі входом з двору, сюди не потрапляє денне світло, бо зріз поверхні ґрунту — вище вікон, тут нема циркуляції повітря, низькі стелі. Колишня завідувачка музею на громадських засадах Алла Тонська (царство їй небесне) розповідала ще зо 10 — 12 років тому, що попервах сюди водили екскурсії вчителі шкіл, заглядали студенти. Приходили й люди з вулиці, питали: а що у вас тут дають? Нічого не дають. Тільки пам’ять. Яка виявилася не потрібною нікому.

Варто назвати, бодай побіжно, найважливіші експонати музею, деякі стенди. До слова, все тут зроблене руками самих членів Товариства репресованих. Це, передовсім, стенд письменників. Імена: Олекса Різників, Борис Пільняк, Лесь Гомін, Микола Куліш, Панько Педа, Дмитро Надіїн… Зі стенду «Театр за ґратами» дізнаємося про двох артисток Одеського театру опери та балету — двох балерин… на заготівлі дров у гулагівському таборі. В музеї сила-силенна експонатів, є такі, що зроблені руками самих політв’язнів, є навіть вишита сорочка. У глухих підвалах їх колись допитували кати — москвинські посіпаки. Нині вони знов у підвалі. Пам’ять, що пройшла мимо…

З російським тоталітаризмом, а точніше кажучи — фашизмом, ми боремося й сьогодні. Триває важка кривава війна. Гинуть люди — військові та цивільні. Убивають їх такі самі нелюди, нащадки тих, котрі винищували нас упродовж століть. Відплата наздожене їх. І прийде наша Перемога. І залишиться пам’ять про незчисленні жертви. І думається — повертаючись до вже згаданого проєкту — про те, що не лише про борців з тоталітаризмом треба говорити, але й про тих наших краян, яких забрала нинішня війна.

Роман КРАКАЛІЯ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net