Де нас нема і де ми є

Хотілося порадіти, що за дев’ять років війни наші спецслужби теж чогось у ворогів навчилися. Але подібність ситуацій поверхнева. Про «народні республіки», Бєлгородську або якусь іншу, не йдеться. Тим більше про відділення їх від росії. А лідери ЛСР і РДК заявляють не про майбутній розпад російської держави, а про повалення путінського режиму. Зрозуміло, силами двох батальйонів добровольців із нечисленною технікою, купленою у «військторзі», великої мети не досягти. Та все з чогось починається. Незламність і монолітність банди чекістів — чи не головна складова кремлівського міфу. Але на тлі невдач у «спеціальній воєнній операції» і можливої поразки достатньо невеликого поштовху, щоб влада почала тріщати по швах.

Вірні путіну пропагандисти намагаються показати бої в Бєлгородській області, взяття російськими добровольцями під контроль кількох населених пунктів та атаки на будівлі ФСБ і МВС Бєлгорода як розрізнені дії українських РДГ (розвідувальних диверсійних груп). Окрім мети виправдати агресію проти України загалом, їхнє завдання — привернути увагу до нібито порушеної домовленості москви з Вашингтоном про те, що бойові дії в рамках так званої СВО не перекинуться на російську територію.

Але такої домовленості не існує. У Державному департаменті США щодо недільних подій у Бєлгородській області висловилися виразно: «Ми не схвалюємо і не заохочуємо атаки за межами України». Однак Україна сама має право вирішувати, як вести війну проти загарбників. При цьому різні джерела у США і в Європі підтвердили, що військові дії на російській території ніяк не вплинуть на передачу нашій країні винищувачів F-16 і високоточних ракет дальньої дії. Як і іншої зброї у рамках вже обі-цяного.

До речі, про те, що американці та інші наші союзники розуміють під формулою «за межами України». Це межі визнаних кордонів на міжнародному рівні. Кордони, визначені наприкінці 1991 року. Які включають АРК Крим, Донбас, українське узбережжя Азовського і Чорного морів та їх води, відповідно до міжнародного права. Військові та цивільні об’єкти, які використовуються у військових цілях, в умовах розв’язаної агресором війни є цілями для ЗСУ. Крапка.

Спільна доля

Але збільшимо масштаб огляду. Повернемося до його преамбули. До самітів у Хіросімі та Сіані (провінція Шаньсі, КНР).

Почнемо з останнього. У травні, за повідомленнями китайських інформагентств, там «розквітають квіточки». І на першому саміті «Китай — Центральна Азія» формується «політика спільної долі». Під керівництвом, певна річ, голови Китайської Народної Республіки. Спільну долю, крім товариша Сі, уособлюють батьки пострадянської демократії: президент Казахстану Токаєв, президент Узбекистану Мірзієв, президент Киргизстану Жапаров, президент Туркменістану Бердимухамедов і президент Таджикистану Рахмон. Незважаючи на різницю в освіті та культурі поведінки, чудова шістка має багато спільного.

Передусім — це гарантії безпеки, яку з готовністю надає Китай. По-друге, це гарантії розвитку економік, які в своїх інтересах представляє знову ж таки Китай. І по-третє, це захист суверенітетів, який п’яти державам гарантує та ж Китайська Народна Республіка. На відміну від пана путіна, який розорив власну країну, у товариша Сі — ясний розум і конкретні наміри. Однак керувати світом із Пекіна самотужки навіть Сі не під силу. Конкуренти заважають. Особливо США.

Японія і Корея — вороги. Тайвань — близько, але не вкусиш. З Індією краще не зв’язуватися. І так далі, і тому подібне. Був план обійти росію й осідлати весь транзит на захід. Але заважає кінцевий західний пункт «Одного шляху». Європа — на короткому повідку у США. І гроші не діють. Тому до влади над світом китайцям треба йти обережно. «Рухаючись крок за кроком, можна досягти мети» («Ібу ібуді — хуйдао муді»), як заповідав Мао нащадкам. Ці слова могли б стати девізом «спільної долі» на саміті в Сіані, але не стануть. Тому що не відповідають божевільним мріям путіна про відновлення совка. Не відповідають настільки, що господаря кремля вперше не запросили брати участь у «спільній долі».

Тепер про саміт G-7 в Хіросімі. Про нього стільки написано, що називати країни, лідери яких взяли участь у 49-у Всесвітньому економічному форумі, нема сенсу. Крім лідерів Коморських островів та островів Кука, в Хіросімі зібралися президенти і прем’єр-міністри держав, ВВП яких сумарно складає більше половини світової економіки. А якщо ще врахувати запрошених гостей, як-от Індія, Австралія та низка інших, то згадана частка зростає до трьох чвертей. Українська економіка на цьому тлі незначна. Але помітна у зв’язку з війною, яка поглинає дедалі більшу частину наших економічних ресурсів і ресурсів наших союзників.

З продовженням війни не тільки нам, не тільки нашим союзникам, але й усій фінансово-економічній системі світу загрожують потрясіння з непередбачуваним результатом. Спілкування у Хіросімі президента Володимира Зеленського з більшістю учасників форуму було необхідне для них самих. І річ не в обіцянках надати Україні гроші, сучасні винищувачі і ракети. Річ у тім, що терміново треба перемогти росію. Вірю, найвпливовіші і наймогутніші люди на планеті про це могли домовитися.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.