Переглядів: 835

Передвісник Одеської держдрами

(Закінчення. Початок у номері за 4 травня).

Так ми виправдали довір’я наших старших товаришів — Василя Блакитного, Олександра Довженка, Юрія Смолича. Відважились залишити «вигідні» місця з забезпеченою зарплатою у столичному театрі і, виконуючи свій громадянський обов’язок, почали формувати групу акторів Театру Франка.

У кінці липня, по закінченню гастролей, група франківців із 16 осіб залишилась в Одесі. Серед них були: Поліна Самійленко, Поліна Нятко, Ганна Мещерська, Клементина Коханова, О. Іскра, Михайло Донець, Запольський, Кость Блакитний, Юрій Красноярський і режисер Євген Коханенко. До нової трупи згодом були запрошені Валевська, В. Маленятко, місцевий актор О. Романенко, І. Селюк, Селюкова, О. Панасевич-Ремез (завлітчастиною, референт театру), Федорович, Черемош, суфлер М. Потапенко, машиніст сцени М. Марус. З цієї групи молодих митців і було сформовано новітній театр в Одесі під назвою «Перший український робітничо-селянський театр-студія імені І. Франка». Як бачимо, митці не відмовилися від імені франківців, що на той час було досить високою мистецькою маркою».

З цим твердженням погоджується і солідне академічне видання: «Організаційно цей пересувний Робітничо-селянський театр був створений влітку 1924 р. Одеською окрполітосвітою з ініціативи акторів Театру ім. І. Франка: Коханенка, Нятко, Самійленко, Коханової, Красноярського та Федорович. Це була одна з перших серйозних спроб створити театр, який не лише займався підготовкою вистав, а й був би вогнищем політосвітньої роботи на селі» (див.: «Український драматичний театр», видавництво Академії наук Української РСР, Київ, 1959, Т. 2).

Свої мемуарні спогади Поліна Нятко продовжила таким доповненням:

«Губ. політосвіта виділила невеликі кошти, які пішли, в основному, на придбання мішковини. З неї для оформлення сцени були зроблені сукна, до яких додавалась та чи інша деталь, що визначала місце дії. Спочатку Театр не мав власного приміщення.

На літній період губ. політосвіта запропонувала театру обслуговувати райони Одещини та Херсонщини. За той короткий строк, що залишався на підготовку до гастролей, Іван Микитенко завжди знаходив час, щоб побувати на репетиціях, які відбувалися в одному з номерів готелю «Сільбуд». Він сидів тихо, прислуховуючись і приглядаючись до роботи режисера, акторів. А вже після роботи ставив багато запитань, висловлював свої враження. Можливо, це були перші кроки в опануванні складним драматичним мистецтвом. Невдовзі він став одним з найвизначніших українських радянських драматургів».

Про організацію та хід репетицій Поліна Самійленко у вже згаданій книзі «Незабутні дні горінь» розповідає:

«Першою нашою виставою була «Лісова пісня» Лесі Українки. Ми твердо вирішили працювати за ідейно-художніми настановами Молодого театру. Ще недавно одеський глядач бачив нас у цій п’єсі на сцені уславленого оперного театру. А зараз ми мали грати по клубах, на маленьких сценах, без декорацій і костюмів, як кажуть, «босі й голі». Спочатку було сором’язно. Та коли я побачила перші репетиції, які вів режисер Євген Коханенко, що критично переглядав стару виставу і доповнював новими знахідками, я дещо заспокоїлась. П. Нятко — Мавка та К. Блакитний — Лукаш ніби виринали з українських пісень в море весни, вони намагалися зачарувати цілий світ силою свого кохання — великого щастя, дарованого святою природою. Незабутньою залишилася у мене ця обдарована пара, а кращої Мавки я за свій довгий вік ніде не бачила».

Перед самим від’їздом по селах Одещини відбулася зустріч з літературною органі-зацією «Гарту», на якій Микитенко вніс пропозицію створити з членів Першого робітничо-селянського театру (надалі РТС. — Прим. А.Г.) філію театрального «Гарту». Пропозицію підтримали. Новим членам театральної групи «Гарту» доручили встановлювати на місцях зв’язки з місцевими авторами, виявляти письменників-початківців, фольклористів, байкарів, збирати матеріал, організовувати обговорення вистав, проводити передплату газети «Червоний степ» і таке інше.

У своїх спогадах, записаних через тривалий час по пам’яті, Поліна Нятко додає й інші подробиці:

«Група акторів подалась по селах Одещини, чимчикуючи від села до села за підводою з убогим театральним майном та нашими чемоданчиками. З третього серпня театр почав показувати вистави по селах. Сезон відкривали «Лісовою піснею». В клубах грали зрідка, бо їх тоді не було. П’єса ставилася у школах, хатах-читальнях, на вигонах, в клунях, просто на току. Жінки сиділи з дітьми на руках, чоловіки — біля них. Оформлення було найпримітивніше: берізка і вербиця, але від цього ні вистава, ні Мавка не втратили впливу на сільського глядача. На спектаклях панувала мертва тиша. Почуття Мавки і Лукаша, музика слів великої поетеси чарували людей. Глядач поринав у фантастичну казку, вболівав долею героїв. Жінки реагували щиро: раділи коханню героїв, утирали сльози, коли Лукаш зрадив Мавку і пішов до Килини. По закінченню п’єси глядачі аплодували і не хотіли відпускати акторів».

Про надзвичайно умовні та матеріально обмежені засоби формування зорової картинки вистави свідчить і така деталь: «…наш машиніст сцени Марус, якому пособляли актори, навішував сукна — і декорація, за допомогою потрібних деталей — готова».

Уже під час гастролей у «Селянській газеті» від 27.08.1924 року (м. Первомайське) театр активно висвітлював поставлені перед ним завдання: «…мета Одеського робсельтеатру імені І. Франка — боротьба з халтурою і революціонізування театрального мистецтва на українській сцені та наближення його до робітничо-селянських мас. Місцеві драмгуртки повинні ввійти в найтісніший контакт з робсельтеатром імені І. Франка, використовуючи можливість ознайомитися з технікою театрального мистецтва, приглядаючись до роботи театру під час проб, беручи участь у масових сценах під час вистав тощо».

Як бачимо, РСТ, крім театральної, провадив велику шефську роботу із сільським аматорським рухом, тобто виконував ті ж благородні завдання, що стали основою громадської роботи українських театрів упродовж майже цілого століття.

У губернській газеті «Известия» від 30.11.1924 року, №1499, у публікації під назвою «Робітниче-селянський театр» подано детальнішу інформацію про маршрут і репертуар РСТ під час перших гастролей:

«…18.08. вирушили в Балтську і Першотравневу округи у складі 18 осіб (насправді — 19, включаючи автора замітки. — Прим. А.Г.) з метою дати 20 вистав. 20.10. театр закінчив свою роботу (49 вистав), Марда-рівка — 5; Валегоцулів (сучасна назва с. Долинське Подільського району Одеської області. — Прим. А.Г.) — 6; Балта — 8; Пісчана (с. Піщана Подільського району Одеської області. — Прим. А.Г.) — 3; Саврань — 6; Голованівське (сучасна назва Голованівськ — Прим. А.Г.); Юзефпіль (сучасна назва с. Йосипівка Кіровоградської області. — Прим. А.Г.); Ольшанка (сучасна назва с. Вільшанка Кіровоградської області. — Прим. А.Г.); Синюшин Брід — 3; Ольвіопіль (у складі м. Первомайськ Миколаївської області. — Прим. А.Г.) — 1; Першотравенськ (нині — місто Первомайськ Миколаївської області. — Прим. А.Г.) — 5.

П’єси: «Гріх», «Базар», «Панна Мара» — Винниченка, «Мірандоліна» — Гольдоні, «Суєта» і «Мартин Боруля» Тобілевича, «Лісова пісня» Л. Українки.

Інструктував місцеві драмгуртки, лекції, реферати, зміст п’єс, колективізація і кооперація.

Умови: у школах, спали на долівці, через 3—4 дні переїзд сільськими підводами 20—30 верст.

Через організаційні негаразди — відмова в Ананьєві та Лисій Горі.

В Одесі коштів на утримання трупи нема, і трупа голодує. Головний режисер Є. Коханенко виїхав у Харків, щоб забезпечити трупу матеріально.

Одеський РСТ ім. Франка має перетворитися в широку асоціацію культурних сил Одещини».

Автор замітки — О. Панасевич-Ремез.

«За перший місяць подорожі по селах Одещини було показано 22 вистави. Відвідало їх понад десять тисяч глядачів, з яких 40 відсотків незаможників та колишніх наймитів — безплатно… Театр був бажаний в багатьох селах півдня України. На вистави театру, як на свято, нерідко з’їжджалися селяни з багатьох навколишніх сіл» («Український драматичний театр», Т. 2, Видавництво Академії наук Української РСР, Київ, 1959).

Як приклад того, як селянство сприймало мистецтво цього колективу, можна навести допис сількора на прізвище Тумарін до «Селянської газети» (№32 за 1924 рік): «6-го жовтня 1924 року до села Синюшин Брід прибув Перший Одеський РСТ ім. Франка. Цей театр їздить по селах виключно з науково-освітньою метою. У той же день у вечері була прочитана у клубі лекція «Історія походження театру та його значення для народу». 7-го, 8-го, 9-го жовтня улаштовано вистави: «Панна Мара», «Гріх» та «Мірандоліна» в супроводі пояснень. От цим самим та дуже гарною грою, котрої селянам ще не приходилось бачити, театр заслужив дуже велику увагу з боку селянства…».

З поверненням до Одеси учасників театральних гастролей радо вітали на спільному об’єднаному засіданні «Гарту», де було висловлено багато схвальних відгуків, серед яких особливо вирізнялись публікації в місцевих газетах «Червоному степу», «Известиях», у часописі «Шквал» та інших. Більшість з них ініціював Іван Микитенко.

А тим часом постало болюче питання: як зберегти театр? Відсутність стабільного фінансування, важкі умови подорожі породили у деяких членів коллективу невдоволення. Занадто сумною їм видалася перспектива роботи взимку в холодних приміщеннях. Як наслідок — трупу полишили кілька її членів включно з режисером Є. Коханенком.

За таких обставин керівництво Губполітосвіти доклало зусиль до зміцнення адміністративно-управлінської ланки для роботи на селі. На цю ділянку роботи із Харкова в якості інструктора відділу мистецтв відрядили Л. Предславича, якого наприкінці грудня 1924 року було призначено на посаду керівника театру, уповноваженого Губполітосвіти при театрі.

Для комплектування трупи театр отримав змогу запросити талановитих митців, колишніх «березільців» із Києва: Ф. Радчука, М. Домащенка, С. Мануйловис, Л. Комарецьку, О. Гуменюка, режисерів Г. Воловика та О. Ходимчука. З Полтави приїхали режиссер Р. Єфименко, актори Є. Нікітченко, Д. Козачківський, К. Музиченко, М. Лаврик, Є. Грай, М. Богданова.

Задля якісного відбору за статусом театрального «Гарту» з кожним актором та режисером проводила бесіду комісія у складі П. Самійленко, К. Блакитного, П. Нятко,

Л. Предславича та І. Микитенка. Вже навесні до РСТ вступила й одеська аматорка Лідія Мацієвська, яка згодом стала улюбленицею тутешнього глядача. За спогадами П. Нятко, на запитання комісії, де ви раніше працювали, була відповідь: «В Доме Трезвости». А на запитання «Яке ваше амплуа?» невеличка на зріст, огрядна, кругловида, з кирпатим носиком, товстою аж до п’ят косою, Лідія Мацієвська відповіла: «Героїня-півиця», що розсмішило комісію. Згодом Лідія Володимирівна Мацієвська, талановита характерна і комедійна актриса, стала окрасою українського театру.

Незабаром трупа отримала невелику фінансову допомогу від ГубПО (400 крб) і постійне помешкання для підготовчої праці — театральну залу зі сценою клубу ім. Старостіна на Слобідці, яка стала базою Робсельтеатру і майбутніх виступів у робітничих клубах міста у міжсезоння. Встановили й місячну платню для акторів — 22 крб на особу. За надані кошти було підготовлено або поновлено кілька вистав: «Гайдамаки» Т. Шевченка (інсценізація Л. Курбаса), яку втілив О. Ходимчук, «Овеча Криниця» Лопе де Вега, постановка

Л. Предславича, «Господиня заїзду» К. Голь-доні, поновлена Г.Воловиком, перша п’єса «97» українського драматурга М. Куліша в постановці Р. Єфименка, «Марійка» С. Левітіної.

«Поява п’єси Куліша була знаменною подією в театральному житті української драматургії, — згадувала Поліна Нятко. — Член одеської організації «Гарту» Микола Куліш спочатку приніс її на об’єднане засідання «Гарту». Коли драматург прочитав останні рядки п’єси — запала тиша: схвильовані слухачі не могли вимовити й слова. Перед очима стояла картина цілком реального, жорстокого в своїй правді, життя голодних незаможників. За хвилини вибухнули оплески, почулися схвальні вигуки. Отже, одним з перших з рук автора прийняв до постановки п’єсу «97» Перший одеський Робсельтеатр імені І. Франка. Ставити її було доручено режисеру Р. Єфименку. Через кілька тижнів сцени з п’єси актори театру вже показували друзям-письменникам на засіданні «Гарту».

Цікаву деталь щодо п’єси «97» подала в своїх спогадах дружина Івана Микитенка Зінаїда Краян: «Читання Кулішем п’єси «97». Обговорення. Виступив Іван Микитенко, відзначив її талановитість, хороші образи. Але заперечував кінцівку: всі 97, не дочекавшись допомоги, гинули. Куліш змінив кінцівку» (див.: Краян (Микитенко) З.Г., Микитенко О.І., «Я була щаслива з тобою»: спогади; трагедія ідеалів, Кропивницький, 2017).

В одеському часописі «Театральная неделя» від 5 лютого 1925 року в замітці, присвяченій Одеському РСТ, міститься і така інформація: «…Зараз РСТ закінчив лабораторну обробку, репетиції нової п’єси члена «Гарту» М. Куліша — «97», яка йде з великим успіхом в Харківській Держдрамі. Автором перероблено деякі місця п’єси. Праця над постановкою п’єси «97» — колективна, під керівництвом Єфименка та лаборанта Козачківського. Об’їзд по клюбам. Перша вистава «97» піде у помешканні «Масодрама» (приміщення теперішнього Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька за адресою: вул. Пастера, 15. — Прим. А.Г.) у середу — 4-го лютого, на яку запрошуються представники партійних та громадських організацій та преси…».

Повертаючись до зимового міжсезоння акторського колективу, важливо наголосити, в яких надзвичайно складних тогочасних умовах тривав творчий процес, зустрічі і вистави в робітничих клубах Одеси. Ось характерна цитата з книги відрядженого з Харкова і призначеного на посаду керівника РСТ з кінця грудня 1924 року Леоніда Предславича під назвою «Пересувний ро-бітниче-селянський театр» (ДВУ, 1928):

«…Щоденні репетиції в холодній залі, виступи по клубних сценах від найкращих до найбідніших з побитими шибками в залі, як от у клубі ім. Петровського на Пересипу, де довелося грати при 5 градусах морозу на сцені й під рев зимового моря, що доносився через побиті шибки. Після цього пізній поворот на одній підводі «узвал», а часом і пішки з ріжних кінців Одеси на далеку Слобідку.

Крім готування вистав, дехто з артистів працював з клубними гуртками, і опріч цього, в театрі проводилися бесіди та розмови на теми нового «політосвітнього» значення Робсельтеатру… В цій праці все ясніше ставали завдання Робсельтеатру, і міцніло його установлення».

Отже, труднощі й випробування загартовували не тільки колектив акторів, а й кожного особисто. Як згадувала Поліна Нятко, в таких складних умовах творчого мужніння РСТ вона опанувала і виконувала різнохарактерні ролі: лірико-драматичну роль Мавки в «Лісовій пісні», Оксани в «Гайдамаках», комедійну роль Мірандоліни в «Господині заїзду», драматичну роль Лауренції (почергово із П. Самійленко) в п’єсі «Овеча Криниця» і гострохарактерну роль Лизьки у «97».

Стосовно останньої ролі, то її творчий доробок, набутий в Одесі, знайшов відгук у книжці «П’єси Миколи Куліша» відомого літературознавця й авторитетного театрознавця, доктора філологічних наук, професора Наталі Кузякіної, названої першим кулішезнавцем, яка, зокрема, відзначала, що позитивний пафос «97» посилювався яскраво комедійним за виконанням образом Лизьки, який виконувала П. Нятко (див.: Кузякіна Н.Б. «П’єси Миколи Куліша: Літературна і сценічна історія», Київ. «Радянський письменник», 1970).

Підсумовуючи, можна сказати, що зимовий період роботи в Одесі, а також безцінний досвід літньої подорожі 1924 року селами нашого краю стали своєрідною гарантією успішних гастролей Одеського робітничо-селянського театру по Дніпру, містами і селами Херсонщини, де актори продовжували виконувати свою подвижницьку культурно-мистецьку місію.

Додам також, що готуючись до театральних гастролей у Херсонську губернію за попередньо узгодженим маршрутом (Херсон, Гола Пристань, Збур’ївка, Британи, Основа, Берислав, Каховка, Нова Маячка, Олешки), за інформацією Л. Предславича, поданою у вже цитованій нами книзі, одесити з просвітницькою метою підготували спеціальне число журналу «Театральная неделя» (№11 за травень 1925 року. — Прим. А.Г.). У ньому були такі статті: «Завдання Робсельтеатру на селі», «Чому ми ставимо п’єси «97», «Гайдамаки» та «Овеча Криниця» і програми. Цей журнал мав велике значення на місцях не тільки для популяризації Робсельтеатру, але й чисто інструктивного характеру».

Пройде зовсім небагато часу і під час гастрольної подорожі Херсонщиною, прямуючи на судні широкими водними просторами славного Славутича, з уст Івана Микитенка актори РСТ дізнаються життєдайну звістку про майбутнє відкриття стаціонарного театру української держдрами в Одесі. Життєдайну, бо мала вагоме значення для подальшої долі кожного з них та театру загалом. З погляду сучасності незаперечним є факт того, що саме Одеський робсельтеатр відіграв важливу роль у його створенні, зробивши таким чином вагомий внесок у розвиток театральної культури на теренах не тільки Одещини, але й Південної України загалом.

На завершення хочу висловити щиру подяку Світлані Ісаївні Табачниковій (Київ) і працівникам Одеської наукової бібліотеки та Наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова за доступ до документів з їхніх фондів і сприяння у підготовці цього матеріалу.

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net