Переглядів: 542

Геннадій ЩИПКІВСЬКИЙ. «Бо совість, як жива стіна — моя остання барикада!»

* * *

Дорога починалася від хати,
По стежці брала на шляху розгін —
Прийшла пора намріяне шукати,
Життя пізнати із усіх сторін.

І маючи з дитинства пам’ять зрячу,
Простуючи степами навпростець,
Та ще натуру татову гарячу,
Шукав міцного духу острівець.
 
Хоч знав: його не просто відшукати —
За словом переконливим ішов.
Замість ключа, щоб душі відкривати
І ним будити збайдужілу кров.

* * *

І немало досяг,
Коли жив серед степу,
Там і Мавку знайшов,
Свою совість зберіг.
Пів століття пройшло
Поміж того вертепу,
В райських душах
Щороку орав переліг.
 
Час тікав. І нічим
Не зупиниш. То — доля.
Хіба зловиш? Не вдасться,
Хоча і ловив.
Чи блукає у соняхах
Щедрого поля,
Чи у лісі казенному
Десь заблудив?
 
Чи збігається весь
На долину струмками
І до Чорного моря
Степами біжить?
Залишає мене
Наодинці з думками,
І здається: минуле
Постане за мить.
 
Скільки вже утекло!
Бачу знову збирають
Перепели на просі
Серпневу росу.
Наші діти нехай
Стежку ту відшукають —
У далеку мою
Стоголосу весну.

* * *

Повертаюсь до себе,
Іду та іду,
Все життя, кожен день —
У дорозі.
Але стежки до хати
Ніяк не знайду,
А душа — у постійній
Тривозі.
 
Так на долі написано,
Видко, мені,
Аби маревом
Далі тікала.
Кілька раз навіть
Бачив її вдалині,
Як раптово — у бік
Завертала.
 
Сам до себе іду…
Та колись все ж дійду,
Свою душу
Удома загою.
І нарешті приснилось:
На ґанку стою
І торкаюся клямки
Рукою.

* * *

Летять роки — не повертають
Назад, як навесні птахи.
У прірві часу пощезають.
А неспокутані гріхи
 
У черзі пам’яті — шухляді
Очікують, щоб відмолить.
Ніхто не стане на заваді —
Інакше небо не простить.

* * *

Казала мама: «Сину, лихо
Товчеться знов під ворітьми.
Посидь уже хоч трохи тихо —
Не відкривайся між людьми.
 
Ти бачиш, час який потворний,
Сусідів бійся — донесуть,
І загуркоче «ворон чорний» —
У світ за очі повезуть.
 
Уже стара, сама не можу
Себе у хаті обійти.
Надіюся на ласку Божу,
Щоби доглянув, сину, ти».
 
А він, приречений сказати
Уголос — допекла іржа —
Ніяк не міг, щоб промовчати,
Як розривалася душа.

* * *

Дрімала ніч,
У траві сховавшись,
Накрилась
Зоряним шатром.
Дерева,
Вітами обнявшись,
Живим
Стояли ланцюгом.
 
А місяць
Молодий на небі
Ще гартували
Ковалі —
Буде світити
При потребі,
Щоб відгукнулись
Солов’ї.

* * *

Аж під самим лісом хатка,
В ній живуть вже сотню літ
Знахарка — на травах бабка,
Ворожбит — на зорях дід.
 
Вона зіллячко шукає,
Зорі падають з орбіт,
А він ходить і збирає,
І ховає в околіт.
 
На Купала розкладає,
Вдвох із часом — віч-на-віч.
У майбутнє заглядає,
В цю скороминущу ніч.

* * *

Смаглочолого діждались літа.
Трави у покоси полягли,
Соняхи — бо ж степова еліта —
Золоті корони одягли.
Віща птаха нам роки лічила
У селі прабатьківськім усім.
І небесна — незбагненна сила —
Розбудила стоголосий грім.

* * *

Казав, до осені побуду
В маленькім степовім селі,
Подивлюся, які тут люди,
Й подамся звідти взагалі.
 
Але пташиним співом вранці
Переінакшила весна.
Увечері в стрімкому танці
Причарувала ти одна.
 
І не хотілось буть одному,
Тобою марив уві сні.
І повертатися додому
Вже не кортіло так мені.

* * *

На Покрову — храм у Сокільці!
Мав на думці щезнути із дому
Та й собі податись назирці
Вслід за бабкою на голос дзвону.
 
Мама каже: — Чуєш зіпаки?
Бригадир розперезав горлянку, —
Доведеться йти на буряки,
Норма наших рук чекає зранку.
 
Схарапуджені оті роки:
На свята робилося з-під палки,
Й того склецка житньої муки
Ледве вистачало на підпалки.

* * *

Сюди зозуля прилітала
Сто літ підряд — лічить роки.
Бабусю нашу дивувала:
Не забуває, бач, таки.
 
Хтозна, ще скільки залишилось
Отут, щоб маятись самій.
Усе життя нелегко жилось,
Був кожен день — немов двобій.
 
Та чим плин часу загальмуєш?
Сам Архімед того не міг…
Тепер обох їх не почуєш —
Пішли у вічність, за поріг.

* * *

Тут, укорінений навіки
На прапрадідівській землі,
Де голоси, немов музики,
Звучать у рідному селі.
 
У пісні нашій невмирущій:
Про матір й вишитий рушник,
Про диво-хліб святий, цілющий
Та наш характер-гуртовик,
 
Розлоге поле, неозоре,
А край дороги — спориші,
Про наше вічне Чорне море
І дух козацької душі.

* * *

            Мавці

Гортає пам’ять сторінки
В живім калейдоскопі.
Вервечкою спішать роки —
Навперегін в галопі.
 
У той вертають дивосвіт —
Прямцем і по спіралі,
Що починався від воріт
І вів за сонцем далі.
 
У ті незвідані степи
(Мене ти там чекала)
Не заросли іще сліди,
Де доля повінчала.

* * *

Що ще треба мені?
Усього маю досить:
Клин городу на Горбі,
Гомінке джерело,
Першу стежку свою,
По якій ходив босий,
І Бучайку-струмок,
І небес полотно,
 
Незалежний характер,
Мов криця, твердючий,
Мову рідну співучу,
Запальну, голосну,
Хліб щодня живодайний,
Святий і пахучий,
І найкращу на світі
Дивовижну весну.

* * *

У глибоких байраках
Вітри заколисують степ,
І скотилося сонце, як віз,
У розлогі Вертопи,
І в цю ніч молодий
Вийшов місяць — заточений серп,
В червні жати ячмінь
І складати у зоряні копи.
 
Навіть птиці мовчать.
На стовпі хтось сполохав сову,
Щоб до ранку крильми
Розсікала у темряві тугу.
Скіфська баба віками
Чекає дітей у степу,
Від смерку й до зорі
Оглядає з-під лоба округу.
 
А коли закричать
Десь, як діти її, журавлі,
З неба зорі впадуть,
Й зажовтіють як тії кульбаби,
Живодайне проміння
Устами торкнеться землі
Та очима дітей усміхнеться
До скіфської баби.

* * *

Відносило. Степ широкий.
Хвіртка рипнула й мовчить.
Йду туди, де вічний спокій.
Біль попереду спішить.
 
Поруч там хрести торкають
Один одного плечми.
Завжди нас батьки чекають,
Та запізнюємось ми…

* * *

Я суть не розірву свою,
Себе надвоє не розкраю.
Свої слова не продаю
І в черзі не стою до раю.
 
Не огорнула сірина —
За нею недалеко зрада,
Бо совість, як жива стіна —
Моя остання барикада!

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorka@i.ua