Творив красу і сіяв добро

Про те, як М.В. Громлюк прищеплював любов до справи, котрій присвятив великий шмат свого життя, усім, хто любить красу і рідну землю, згадують його вихованці.

Олександр ПАНЦИР:

— Ми проживали через одну хату. Мені було 13 років, коли у 1985-у пішов до Миколи Васильовича працювати на поле. Мені це дуже подобалося — хотів чомусь і навчитися, і заробити. Він дуже терпеливо пояснював, як правильно вирощувати троянди й інші рослини. Кожна операція була важливою, і ми це засвоювали. Був і дуже вимогливим, вчив працювати чесно. Ми бачили, що він щиро хоче передати нам свої знання, і тому старалися. Все це дуже знадобилося у житті.

Завдяки його урокам я полюбив землю і тепер сам займаюся вирощуванням рослин — спеціалі-зуюся на шипшині та полуниці. Маю трьох дітей, яких також намагаюся так само виховувати. У мене залишилися найкращі спомини про Миколу Васильовича, дуже вдячний йому за науку.

Юрій ФЛОРА:

- Микола Васильович доводився мені рідним дядьком: з моєю мамою вони — брат і сестра. Коли я закінчив школу в Ананьєві (а коріння роду Громлюків — із Байталів. — Прим. ред.), він порадив мені вступити до Петрівського технікуму. Прийняв до себе додому жити, підтримував під час навчання, а потім взяв на роботу. Допоміг мені збудувати дім нарівні зі своїм сином Володимиром. Багато уваги приділяв мені, передавав досвід, свою життєву мудрість. Пригадую такий випадок. Живці троянд випадково перемішалися, а на них не було опису. Я почав роздивлятися їх, аби знайти характерні ознаки відмінностей. Помітивши, що я почав правильно їх складати, дядько схвально зазначив: «А ти спостережливий, буде з тебе толк!».

У 1991 році кілька сімей отримали від сільради по 1,8 га та об’єдналися заради спільної праці. Зараз я продовжую займатися самостійно квітникарством. У мене є дочка та двоє синів, які теж цьому навчаються. Я дуже вдячний Миколі Васильовичу за батьківську турботу, за селянські уроки та життєву мудрість. Він назавжди у моєму серці.

Тарас КОСМІН:

— Будучи школярем, я знав, що дядя Коля бере охочих працювати у квітнику. Ми доглядали алею троянд біля школи, це був наш перший урок у такій благородній справі. А нам всім хотілося випробувати власні сили, ще й заробити трохи. І батьків порадувати, що ми вже дорослі, можемо працювати. Вони ж нелегко гроші заробляли. Так ми вчилися цінувати їхню працю. Три карбованці тоді були немалою сумою. Я міг дозволити собі у вуличному автоматі взяти шоколадне морозиво, а не просити у батьків.

Набувши досвіду під керівництвом Миколи Васильовича, я зараз займаюся вирощуванням троянд, і мої діти у цій справі також знають свої обов’язки. Вони так само вчаться працювати і вже знають, що таке трудова копійка.

Сім’я Оросів:

— У далекому 1981 році наша сім’я переїхала до радгоспу ім. Кірова. Відвідавши птахофабрику, ми наче опинилися в ботанічному саду, який потопав у розмаїтті квітів. Потім познайомилися з людиною, яка створювала цю красу, — Миколою Громлюком. Він був закоханий у свою справу. Пізніше в селі з’явилася «Країна троянд», де Микола Васильович проводив селекційну роботу, в результаті якої народилися сотні нових сортів цих прекрасних квітів.

Він був небайдужою особистістю, фільмував цікаві та знакові події села, щоб зберегти їх для нащадків, людиною з відкритим серцем та великим меценатом. Допомагав односельцям, з радістю навчав професії квітникаря всіх охочих. Завдяки цій творчій людині, фанатові своєї справи село із гарною назвою Трояндове справді квітує.

Вічна шана та світла пам’ять Миколі Васильовичу Громлюку.