Український Магеллан

Юрій (Георгій) Лисянський народився 12 квітня (за григоріанським календарем) 1773 року в старовинному українському місті Ніжині. Його батько, Федір Герасимович, належав до старовинного козацького роду: це прізвище зустрічається в козацькому реєстрі ще 1649-го. Засновником ніжинської гілки Лисянських був покозачений шляхтич Стефан (Степан), який у другій половині XVII ст., після звільнення з кримського полону, оселився у фільварку біля містечка Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині. Батько був онуком Степана і, цілком імовірно, знав свого земляка й ровесника Григорія Сковороду. Федір Герасимович, як і двоє його братів та батько, перебував на козацькій службі: починав військову кар’єру писарем сотенної Ічнянської канцелярії та Прилуцької полкової лічильної комісії. Згодом перейшов канцеляристом до Київської духовної консисторії, де 1760-го отримав сан священника та був призначений настоятелем церкви Івана Богослова в Ніжині.

Юрій був шостою дитиною в багатодітній родині. Відомі долі тільки синів Івана, Ананія та Юрія. Старший з-поміж них — Іван — став священником. Ананія та Юрія батько віддав на навчання до Морського кадетського корпусу в Кронштадті. Саме там розпочалася дружба Юрія Лисянського з його однокласником Іваном Крузенштерном, яка пов’язала їх на все життя. Уже в перший рік навчання Юрій засвоїв греблю на шлюпках, на другий рік навчився користуватися вітрилом та румпелем. Великий вплив на формування його поглядів мав професор математики М.Г. Курганов.

У 1788 році розпочалася російсько-шведська війна. На кораблях Балтійського флоту бракувало особового складу, відтак Адмірал-колегія постановила достроково випустити з Морського корпусу гардемаринів, присвоївши їм молодше офіцерське звання мічмана. Серед випускників був і Юрій Лисянський, якого відрядили в ескадру адмірала С.К. Грейга на фрегат «Подражи-слав». Бойове хрещення прийняв при Гоґланді 6 липня 1788-го. У першому ж бою заслужив похвалу капітана корабля, який розгледів у молодому гардемаринові здібного офіцера. Після за-кінчення бойових дій ніс службу на кораблях ро-сійського флоту. В 1793-у отримав звання лей-тенанта.

Згодом лейтенанта Юрія Лисянського у складі групи із 16 найкращих офіцерів відрядили для набуття досвіду на британський флот. Упродовж шести років він не тільки вдосконалював навички у мореплавстві, а й багато подорожував — до південного краю Африки, островів Карибського моря та Індії, до берегів США, де й познайомився з першим президентом країни Дж. Вашингтоном. Самотужки досконало вивчив англійську мову.

У 1799 році за наказом імператора Павла І, у зв’язку з розривом дипломатичних відносин з Англією і підготовкою союзу з наполеонівською Францією, Лисянського терміново відкликали до Росії. Коли повернувся додому, йому присвоїли звання капітан-лейтенанта і нагородили орденом Св. Георгія 4-го ступеня. Одночасно, у вільний від навігації час, він переклав з англійської мови та видав книжку теоретика військово-морської тактики Дж. Клерка «Рух флотів».

На початку ХІХ століття Російсько-американська компанія виявила великий інтерес до прокладання прямого водного шляху, який з’єднав би столицю імперії й російські колонії на заході Північної Америки. За її фінансової підтримки Адміралтейство призначило керівником експедиції І.Ф. Крузенштерна, а його помічником став Ю.Ф. Лисянський. У вересні 1802-го Лисянський і корабельний майстер Разумов вирушили до Англії, де придбали два шлюпи, які на початку червня наступного року прибули до Кронштадта й отримали назви «Надія» та «Нева». Лисянський закупив експедиційне спорядження та прилади, що не виготовлялися в Росії. Було придбано також відповідний одяг для команди, матраци, подушки, простирадла й ковдри. Піклуючись про здоров’я екіпажу, Юрій Федорович подбав і про протицинготні засоби, оскільки в ті часи цинга (скорбут) була одним із найнебезпечніших захворювань під час тривалих морських експедицій.

7 серпня 1803 року, о 10-й ранку, «Надія» та «Нева» знялися з якорів з Кронштадтського рейду і відбули в плавання. Юрій Лисянський був капітаном шлюпу «Нева», його команді доручили доставити вантаж у російські колонії на острів Кадьяк та на саму Аляску. Експедиція попрямувала через Балтійське та Північне моря до Англії. Перше штормове хрещення «Нева» прийняла в Північному морі, переживши жорстоку бурю, яка пошкодила палубу. Прибувши до англійського порту Фальмут, де Лисянський мав зустрітися з Крузенштерном, корабель став на ремонт. На третій день до Фальмута підійшла і «Надія», а 5 жовтня обидва судна знялися з якорів і вже 26 листопада перетнули екватор. У лютому 1804-го шлюпи підішли до острова Святої Катерини поблизу Бразилії, а потім, обігнувши страшний для моряків мис Горн, вийшли у Тихий океан.

Упродовж усієї подорожі Лисянський проводив систематичні наукові спостереження в галузі метеорології, гідрографії, астрономії, географії та етнографії, уточнював географічні карти. Прямуючи до Маркізького архіпелагу, шлюп «Нева» зупинявся біля острова Пасхи. Юрій Федорович дослідив цей острів й уточнив його географічні координати. В середині травня обидва кораблі зустрілися на Маркізьких островах. Експедиція зробила 12-денну зупинку, під час якої не тільки поповнила запаси їжі та питної води, а й позна-йомилася з побутом місцевих тубільців-канібалів. Згодом (після 8 червня) Лисянський і Крузен-штерн розійшлися біля Гавайських островів. Шлюп «Нева» взяв курс до острова Кадьяк і після важкого плавання досяг берегів у середині липня.

Приставши до американського берега, Юрій Лисянський довідався, що на острові Сітка індіанці тлінкіти розгромили укріплену факторію Російсько-американської компанії. Артилерія зі шлюпа «Нева» надала допомогу російським промисловикам і союзним індіанцям. Обидві сторони зазнали суттєвих утрат у живій силі, загинули і троє членів екіпажу «Неви». Після переговорів Лисянського з тойонами (вождями) було досягнуто домовленості, й індіанці відступили. Згодом команда «Неви» взяла участь у будівництві нового форту, що отримав назву Ново-Архангельськ (тепер — місто Сітка, США).

Лисянський був прикро вражений ставленням росіян до корінного населення. Індіанці, оголошені російськими підданцями, виконували всі накази чиновників компанії. Чудові мисливці, вони успішно полювали на хутрових звірів і приносили комерсантам фантастичні прибутки, але ті платили їм лише бісером, тютюном і… одягом зі шкурок. Юрій Федорович перейнявся співчуттям до тубільців. Застерігав, що вони невдовзі можуть вимерти, а найбагатший у світі промисел зійде нанівець, «бо жоден з природних росіян не здатний добути навіть бобра».

У вересні 1805 року «Нева» завантажила на борт хутро і вийшла у відкрите море, взявши курс на Маріанські острови. Через кілька днів шлюп впритул підійшов до коралових рифів на Гаваях, де й сів на мілину. Так український Магеллан відкрив раніше нікому невідомий безлюдний острів, який отримав назву «острів Лисянського». Неподалік відкрили також раніше не позначений на карті кораловий риф. Його Юрій Федорович назвав «рифом Крузенштерна».

3 грудня 1805 року на рейді Макао відбулася зустріч «Неви» та «Надії», де експедиція успішно реалізувала вантаж хутра. Під час перебування в Кантоні Лисянський зайнявся лагодженням шлюпа, відремонтувавши підводну обшивку й кіль. У січні 1806-го між Крузенштерном та Лисянським стався конфлікт, який дещо охолодив колишні дружні стосунки двох капітанів. Вірогідно, суперечка відбулася через невиплату Лисянському належних йому «комісійних» від продажу хутра. Тепер можна було повертатися до Росії.

Щасливо пройшовши Зондську протоку, шлюпи вийшли в Індійський океан й уже в квітні прибули до мису Доброї Надії. Тут кораблі в тумані загубили один одного. «Надія» попрямувала до острова Святої Єлени, де вони мали зустрітися. Там Крузенштерн дізнався про початок війни Росії з Францією і прийняв рішення повертатися не через протоку Ла-Манш, а обігнути Англію з півночі.

Лисянський теж вирішив змінити маршрут. Він задумав дуже сміливий план: не заходячи в жодну гавань, іти прямо до Англії. Капітана підтримав увесь екіпаж, який перебував у морі вже більше трьох місяців, але запасів провізії та питної води було достатньо для такого походу. Відтак шлюп «Нева» під орудою Юрія Лисянського за 142 дні здолав 14 тисяч миль із середньою швидкістю 4,2 вузла, не отримавши при цьому жодних пошкоджень та втрат. До того жоден корабель із Європи не ставив подібних рекордів у швидкості плавання.  Пробувши два тижні у Портсмуті на стоянці, «Нева» попрямувала додому і стала на рейді Кронштадта 5 серпня 1806-го. Через два тижні, 19 серпня, сюди прибула і «Надія». Так завершилася перша в історії колишньої Російської імперії навколосвітня подорож.

На пам’ять про навколосвітнє плавання члени екіпажу подарували своєму капітанові золоту офіцерську шпагу з написом «Вдячність від команди «Неви». Одержав Юрій Федорович і державні відзнаки — чин капітана другого рангу, орден Св. Володимира ІІІ ступеня, грошову премію 10000 рублів від Російсько-американської кампанії та пожиттєву пенсію. У 1820-у король Швеції за успіхи в мореплавстві нагородив його «Орденом Меча».

Після завершення експедиції Лисянський деякий час служив на кораблях Балтійського флоту та готував до друку спогади про навколосвітню подорож. Але чиновники військового відомства та цензури впродовж трьох років гальмували видання, мотивуючи тим, що воно містить «чимало погрішностей проти правил російського нарєчія». (У той же час аналогічна книжка Крузенштерна вийшла державним коштом російською та німецькою мовами). 1809 року, отримавши остаточну відповідь, що «у такому вигляді книга надрукована за казенний кошт бути не може», капітан першого рангу Юрій Лисянський подав рапорт про відставку і почав готувати спогади до друку власним коштом.

Щоб здійснити задумане, він з братом Ананієм, теж морським офіцером, продав батьківський маєток у Ніжині й у 1812-у таки видав книжку — два великі томи і великий альбом карт експедиції. Через два роки в його власному перекладі спогади вийшли в Англії. У них Лисянський постає не тільки як досвідчений мореплавець, а й видатний дослідник земель, про які європейці дуже мало знали.

Згодом автор привіз видання у рідне місто і передав до бібліотеки гімназії вищих наук, яку на початку XIX століття заснували брати Безбородьки і в якій свого часу навчалися, зокрема Микола Гоголь та Євген Гребінка. Ця книжка зберігається нині у відділі рідкісних видань Ніжинського педагогічного університету. Другий примірник, теж привезений автором, є в бібліотеці Харківського національного університету імені Каразіна.

Вийшовши у відставку, Юрій Лисянський повністю присвятив себе родинним справам. Після повернення з експедиції у 1807-у він одружився з молодою вдовою, француженкою Шарлоттою Жандр, уродженою баронесою де Брюнольд. У подружжя народилося шестеро дітей: троє синів — Олександр, Юрій, Платон і три доньки — Марія, Катерина та Єлизавета. Юрій Федорович пильно ставився до виховання дітей, намагався дати їм гарну освіту та забезпечити майбутнє. Помер видатний мореплавець 6 березня 1837 року в Петербурзі й похований на цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Ім’я Юрія Федоровича Лисянського носить острів на Гаваях, півострів та мис на Алясці, протока, річка і гора на Сахаліні. Пам’ять про нашого Магеллана увічнена і в Україні: на центральній вулиці Ніжина поруч з церквою Івана Богослова та будинком протоієрея Федора Лисянського стоїть пам’ятник мореплавцеві, є в місті й вулиця його імені та меморіальний музей, що розташовується у батьківському будинку.

У 2019 році «Темпора» перевидала спогади Юрія Лисянського «Навколосвітня подорож на шлюпі «Нева» (1803—1806)».

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
голова Одеського міжрегіонального об’єднання письменників-мариністів.