Ціна свободи. Тайвань і Україна

Безсумнівно, у контексті «моральної підтримки» диктатори згадували про збирання «єдиних розділених народів». Але якщо російський варіант такої єдності — міф, то існування держави Китайська республіка (Тайвань) — не міф, а історична реальність, результат громадянської війни, в якій комуністи перемогли правлячу партію Гоміньдан. А населення столиці Тайбея — такі ж китайці, як і населення столиці Пекіна. Китайська республіка, до речі, була одним із засновників Організації Об’є-днаних Націй і постійним членом Ради Безпеки ООН. Але в 1971 році в результаті змови США та СРСР місця Китаю в ООН та Радбезі зайняла КНР.

Утім, США не залишили Тайвань без підтримки. Кілька договорів, ратифікованих у Конгресі та підписаних президентом, гарантують Тайваню захист у разі нападу КНР на острів, а також постачання зброї та життєво необхідних товарів. Іншими словами, напад КНР на Тайвань означає негайну війну зі Сполученими Штатами. Це 70 років поспіль стримувало авантюристів на континенті. Судячи з результатів візиту товариша Сі в москву, тепер уже їх ніщо не стримує.

Можна ризикнути, тим більше, що процеси «перебудови» на Тайвані (вони почалися і тривають із 1980-го) і без вторгнення з материка здатні привести країну до катастрофи. Щоб уявити, про що мова, варто згадати роман радянського письменника Василя Аксьонова «Острів Крим», сюжет якого заснований на тому, що в 1920 році червоним не вдалося захопити землю, відокремлену морем. Там розвивався капіталізм, а потім, як у Тайвані 1980-го, почалася демократизація. У результаті успішний острів (у романі) захопили радянські комуністи з материка.

Гоміньдан, який був колись єдиною, а потім — найвпливовішою партією на Тайвані, нині став оплотом тих, хто виступає за відновлення зв’язків із КНР. Нехтуючи досвідом Гонконгу, де подібні зв’язки призвели до підпорядкування Пекіну, знищення громадянських прав і свобод. Колишній президент Тайваню Ма Інцзю 27 березня під час першого після громадянської війни візиту в КНР озвучив надії на поліпшення відносин з комуністичним режимом і підкреслив, що всі китайці мають спільного предка. Цікаво, що в цей же час чинний президент Тайваню Цай Іньвей, представник Демократичної прогресивної партії, здійснила тривале турне по США, де зустрі-лася з керівництвом американських республіканців і демократів. І вкотре домоглася реального підтвердження захисту Тайваню. Розкол у середовищі острівних «сепаратистів» очевидний. Гріх, з точки зору Пекіна, ним не скористатися.

«Дякую» не допоможе

Але повернемося в Україну. Незважаючи на гучні слова, юридично зобов’язуючих двосторонніх документів, на зразок тайванських договорів, між США і нашою країною не існує. У захисті територіальної цілісності і суверенітету України доводиться спиратися на міжнародне право, на Статут ООН, на Будапештський меморандум і подібні документи, а також на добру волю Конгресу США, Білого Дому тощо. Про негайну війну США проти росії у разі розширення російської агресії, окупації нових українських територій не можна і заїкатися. Кажіть «дякую» за зброю і гроші.

До речі, у разі нападу КНР на Тайвань «дякую» українцям не допоможе. Американо-китайська війна моментально переросте у світову. Вона вимагатиме від США залучення всіх сил і можливостей. І річ не в тім, чия зброя технологічніша, а загальні військові та економічні ресурси — більші. У бій вступлять не тільки аві-аносці і ракети. Свою роль, як вирішальна сила, зіграють антиамериканізм та антилібералізм — догми, які у ХХІ столітті (з подачі Китаю, росії, Ірану та інших тоталітарних режимів) росли, мов на дріжджах, перепливали океани, моря, континенти, перетворювали в посміховисько теорії Френсіса Фукуями і Самуеля Гантінгтона.

За будь-якого результату нової війни прихильникам верховенства права, свободи і демократії, власне, правами і свободами доведеться на якийсь час поступитися заради кінцевої перемоги. А потім — як вийде. Ми в Україні це бачимо поки що тільки в зародках, але зародки показові. Фактична цензура і самоцензура в засобах масової інформації, закритість рішень чинної влади від суспільства, кадрова політика як привілей вищого керівництва — всього не назвеш. Зараз у гострих ситуаціях захисники українських громадянських прав і свобод можуть звертатися за допомогою до європейських судових, державних і громадських інституцій. Але якщо війна затягнеться і, не дай, Боже, накриє весь світ — апеляції марні. Ні в Страсбурзі, ні в Брюсселі під свист снарядів ніхто нас не почує.

Тому зараз для України війну за підтримки США важливо якнайскоріше виграти. А для Сполучених Штатів Америки важливо запобігти підготовці «спеціальної військової операції» проти Тайваню. У принципі, це не два, а одне завдання. І воно досяжне. Була б на те воля наших лідерів.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.