Переглядів: 396

З гнізда душі летять думок пташата

Щипківський Г.П. На терезах пам’яті: повість. Одеса: Астропринт. 2022. — 160 с.

Не заперечимо, що любимо розмірковувати над новими творами цього письменника. Але будь-які натяки на те, що автор сам якимось чином «причарував» рецензентів і вони стали його літературно-критичною прислугою, виглядають смішнюще.

По-перше, завжди відгукуємося лише на видання, котрі вважаємо вартісними з художньої точки зору. Бо не хочемо марнувати час на словесні абищиці. По-друге, оті «уболівальники» не можуть запропонувати чогось цікавішого, бо в шухлядах їхніх робочих столів навіть миші поздихали, не дочекавшись ще не опублікованих «шедеврів».

Щодо цих питань, то можна було б не зупиняти словопотік аргументації. Але давайте не пірнати у нього. Доказом же правильності наших міркувань (хочемо того чи ні) стала нова книжка Геннадія Щипківського. Названа автором «На терезах пам’яті», вона найліпше свідчить про те, чим вабить читача цей текст.

Та спочатку висловимо одну думку, яка, можливо, більше належить до узагальнення, хоч містить у собі й деякі зернинки конкретики. Маємо на увазі літературну багатоверстатність і почнемо з того, що свого часу різножанровості поклонялися Тарас Шевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш. До продовжувачів цієї манери висловлення думки зарахуємо Євгена Плужника, Василя Барку, Івана Багряного… В тоталітарні часи офіційну загату у вигляді одножанровості переступали Василь Земляк, Євген Гуцало, Степан Пушик… Ще популярнішим цей феномен зробило проголошення незалежності України, якщо згадати про Павла Вольвача, Сергія Дзюбу, Віктора Палинського… (Цей перелік можна продовжити, якщо поціновувачі красного письменства враховуватимуть власні уподобання.)

Та маємо і своєрідне продовження через поєднання поезії та прози в одному творі. Правда, воно є не однорідним. Скажімо, Михась Ткач у своїх новелах та повістях постійно вдається до поетичного змалювання навколосвіття. І це не є дивиною, якщо зважити, що він починав з поетичних публікацій. Ігор Павлюк вкладає в уста героїв романів вірші, бо він — поет. Прозові новели — природна складова поем Анатолія Ненцінського. А Валерій Хмелівський свої прозотексти обрамляє римотворами, хоч нерідко вони є й у текстах писань.

Геннадій Щипківський на цьому тлі має свою родзинку. Поезія і проза мирно співіснують у його повістях, логічно продовжуючи одна одну. Це — своєрідна традиція літератора, якщо мати, приміром, на увазі подібні твори з його книги «Трійця».

А тепер ще більше углибимося у написане, передусім думаючи про жанр твору. Читачі зде-більшого звикли до сюжетності. Та, як нам здається, мають право на існування і безсюжетні писання, які дехто іноді йменує потоком свідомості. З одного боку, таке означення є закономірним. А з другого? Чи не можна у даному випадку говорити, що певна послідовність у висловленні міркувань — неординарний сюжет?

Вся справа полягає у виражальності. Саме про це думаємо, коли у поетичних текстах і прозових рядках бачимо літературні тропи, згадки про «населення», кольорові екстраполяції, богошукальні мотиви, культурологічні акценти, слововияви пейзажності та діалогічність. Розуміємо, звісно, що вони різняться з жанрової «дзвіниці», а тому й далі говоритимемо про них через призму цієї «дрібнички».

І передусім це стосується літературних тропів. Адже метафори, епітети, порівняння зацікавлюють. Наприклад, у віршах метафорично зблиснули такі висловлювання, як «тиша тут в’язала пута коням», «в пухнастій хустці запишалась хата», «мурує віхола замети». Цікаві взірці цього тропу існують і в прозотекстах: «через кілька днів осінь заступить на чати», «душа летіла до сонця», «оченята бігли уперед»…

А як не згадати про епітети? Скажімо, у віршованих рядках до таких вишуканостей віднесемо словосполуки на кшталт: «очі долі», «макітра межиріччя», «зозулине літо», «ніч глухоніма», «шатро тихих зір», «пахучий вечір». Чимало подібних чарівностей знаходимо і в промовляннях: «буйство жовтоголових соняшникових сонць», «небесне покотьоло», «клаптики синього неба», «поріг небокраю», «золота задума», «лихі очі». (Звісно, що мова тут про авторські звичні тропи, але, напевно, слід підкреслити, що саме робить книгу цікавішою.)

Як і порівняння, які використовує автор. Бо словосполуки із сполучниками і без них, поєднання обох форм одного тропу й словотвори з іменників та прислівників працюють саме на це. До такого висновку, зокрема, підштовхують вдалі вислови з поетичних творів: «місяць, ніби веслом, гарував по орбіті», «постійно душить жаба лукавості кума», «насікав зубилом — наче чарував», «маляр-модерніст». Подібності нерідко надибуємо і в прозових рядках: «сніг починав сині-ти, наче якась господиня узяла щітку й замість призьби підсинила кучугуру», «перекотиполе — клейнод степу».

Про намагання автора неординарно мовити про навколишність чимало свідчить й «населення» книги, до якого належать рослини і дерева, звірі і птахи, зорі і небесні світила. В поетичних рядках цей мотив може звучати так: «запахтіло дов-круги у степу чебрецем», «вже достиглу калину мороз набирає у жмені», «слідом вовки біжать за нами», «ходить берегом лелека, оглядає, мов ратай», «наче хтось понасівав зірок синьо-голубих», «заглядає місяць у вікно і кружляє довго біля хати»…

«Мешканці» не дивують своєю з’явою і в прозотексті: «…прорідимо моркву, а їй би рости й рости», «притулившись до липи, відчуваю, як під корою рухається сік», «…тікала, як дика коза, у безмежний степ», «сорока, наче вартова», «зачнуть падати зірниці», «магія загадкового і невтомного місяця заворожувала»…

Трикрап’я наприкінці попереднього абзацу вжили невипадково. Бо прикладів вистачає, як і випадків мирного співжиття різних «мешканців» в одному реченні: «…приходять зорі до верби», «на вербі гніздо лелеки, наче дідів жовтий бриль», «біля прала навершечку верби мене очікує білогривий місяць», «яскраве сонце обдивлялося свої розлоги, на яких почали сіяти ячмені».

Оригінальні думки існують також у кольорових екстраполяціях з поетичних рядків, в яких нерідко є поєднання: «жовтий джміль, на віск подібний», «біле — то марево, чорне — як ніч», «синій сніг і сині очі, і красен місяць угорі», «чорний вершник від султана з шовковим шнурком спішить», «жовто-білі згустки амальгами», «повний місяць зійшов, наче жовтий гарбуз», «і горять намистинки червоні, як глід», «наче жар притулився до білих грудей».

Велике значення має і те, що кольорові екстраполяції супроводжують і прозові образні вираження: «бачу себе мельником, білим, немовби місяць у руці з мірчуком», «тягнулися до сонця синьоокими голівками первоцвіти», «прокидалися жовті й зелені верби», «навіть клямка посивіла на вхідних дверях», «село огорнуло сивою димкою»…

Не стали рідкістю і богошукальні мотиви. Але тут є особливість. Мабуть, ніхто не заперечуватиме того, що це також вияв темарійності, хоч виражальність є помітною. Нема потреби й у жанровому розділенні цитат. Адже вони промовляють самі за себе: «І добрий Бог дивився із сузір’я», «Боже, дай, щоб обійшло, бо вербам вже оно по самі груди», «Цю безсмертну красу, коли творив світ, задумав Бог», «стояв ошелешений, бачив у ті хвилини, як було близько до Бога»…

Та не тільки богошукальні мотиви (одна із підтем філософської лірики) говорять про помежів’я виражальності й темарійності. Варто згадати й про культурологічні акценти. Адже у книзі маємо згадки про Тараса Шевченка, Лесю Українку, Євгена Маланюка, Архипа Куїнджі, Володимира Яворівського, Павла Гірника…

Тему про важливість виражальності у новій книзі письменника з успіхом може продовжити фактор слововияву. І в першу чергу через те, що в ній привільно неологізмам, рідковживаним словам, діалектизмам: «зіркувати», «гострина», «жерделі», «марена», «морва», «кулястра»… Позитивну роль у цьому також відіграють місцеві геграфічні назви та імена: «Вертопи», «Заставля», «Тонофій», «Уліян»…

Не може залишитися поза увагою й питання про пейзажність. Адже у книзі, коли говоримо про поезію чи прозу, таки існує чимало вдатностей: «сяйво білих снігів ще учора аж різало очі», «листя вже на землі, мов пухнастий скоцюрблений звір», «інколи забігає через вікна білка, їх розісклив здичавілий вітер на зло», «сходив молодий серпастий місяць, котився на долину».

А от наводити взірці діалогів, мабуть, не варто. І не тільки тому, що авторські намагання через них доторкнутися до проблеми можуть зайняти чимало місця. Бо ж на основі того, що читаємо у книжці, можна ствердити: авторові вдалося передати дихання часу.

…Очевидно, можна було б говорити й про інші нюанси виражальності, бо тема не має обмежень. Та не будемо вглиблюватися в цю непростість. Адже багато моментів диктує суб’єктивізм у сприйманні тих чи інших літературознавчих істин.

Тому згадаємо лише про кілька питань. Якщо порівнювати «На терезах пам’яті» з попередніми подібними творами цього автора, то можна говорити не про своєрідні «повторні кола», а про поглиблення думки. Вважаємо також, що з цим так чи інакше пов’язане ще одне непросте питання. Детальні описи життя-буття уродженця сільської місцини ніколи не передасть і найдосвідченіший урбаніст, бо без власного досвіду можливість буде примарною.

А завершимо наші розмірковування фіксацією ще одного нюансу. Ніхто, навіть сам автор, не може сказати, що стане темою його нового видання. Але книжка «На терезах пам’яті» засвідчує цікавинки у висвітленні теми.

Олег ВАСИЛИШИН,
кандидат філологічних наук,
доцент Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії
ім. Тараса Шевченка;
Ігор ФАРИНА,
член НСПУ.

м. Кременець — м. Шумськ,
Тернопільська область.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com