Переглядів: 428

Історія як зброя

Одеса роками була під прицілом: її розстрілювали фейками, імперськими міфами, пропагандою. А ще — історія. З неї росія зробила зброю. Роками нею розстрілювали Одесу, намагаючись переписати справжню історію південноукраїнського міста, щоб потім прийти сюди нібито його господарями.

Про це говоримо з керівником Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, істориком, учасником бойових дій Сергієм Гуцалюком. Війна для нього почалася з АТО, а 24 лютого 2022-го він повернувся до лав Збройних сил України.

Тут усі «понаїхавші»

— Мій фронтовий позивний звучить як назва одного з населених пунктів під Одесою, — відповідає Сергій Гуцалюк на моє питання, чи є він корінним мешканцем Одещини, — але загалом я подільсько-одеський, хоча все життя прожив на Одещині. Тато — моряк, тож на час, коли він був у рейсі, мама поїхала до батьків на Хмельниччину народжувати, а у віці чотирьох місяців привезла мене додому, на Одещину.

Мій споврозмовник розуміє, чому я його про це запитую. Адже російська пропаганда роками намагалася переконати, що за Україну на Одещині борються тільки «понаїхавші» із Західної України бандерівці та націоналісти.

— В Одесі — всі «понаїхавші», якщо розібратися, — каже Сергій Гуцалюк. — Тож, якщо хтось не звідси корінням, нехай не засмучується. Очільник Одеси Дюк де Рішельє, який з провінційного містечка зробив справжній європейський мегаполіс, за тодішніми мірками, — француз. Після Великої французької революції вимушено емігрував та оселився на теренах тодішньої Російської імперії, але повернувся на батьківщину, у Францію, коли Бурбони змогли відновити правління.

Герой кримінальної Одеси — нальотчик Мішка Япончик — насправді мав гарне українське прізвище Вінницький, родом — з Миколаївщини, сучасного міста Вознесенськ.

Найкращі люди Одеси — з «понаїхавших», і найчастіше — із сусідніх сіл чи інших сучасних областей України. Так, відомий мікробіолог Данило Заболотний, який зміг врятувати світ від холери, — українець з Поділля. Одесит Ілля Мечников, який зробив революцію в імунології, ембріології та мікробіології, походив із давнього, шляхетного молдавського роду Спетару, що означає «мечоносець». Переїхавши до Російської імперії, його предки змінили прізвище на російський манер і стали Мечниковими. Одесит Микола Гамалія, який переміг віспу, — з давнього українського козацького роду Чернігівщини. Один з найвидатніших хірургів XIX століття, реформатор і винахідник, без якого неможливо уявити сучасну медицину, — Микола Скліфосовський народився на хуторі Карантин, недалеко від міста Дубоссари Херсонської губернії (зараз це територія Молдови).

Історик запрошує пройтися вулицями історичної Одеси та подивитися на найвидатніші пам’ятки — символи міста. Вони були збудовані ру-ками українських селян, які налюднювали ці території задовго до того, як сюди прийшла Ро-сійська імперія, а проєктувалися архітекторами з усього світу. Автором проєктів одеського Пасажу, дому Фальц-Фейна («Будинок з атлантами») та десятків інших знакових будівель Одеси був український архітектор польського походження з Київщини Лев Влодек.

Архітектор швейцарсько-італійського походження Одександр Бернардацці та український архітектор єврейського походження Адольф Мінкус спроєктували перлину архітектури міста — готель «Бристоль».

А перлину Одеси — Театр оперти та балету проєктували австійсько-німецькі архітектори Фердинад Фельнер і Герман Гельмер.

У цих маленьких фрагментах — історія багатонаціонального Причорномор’я, якими йшли стародавні шляхи Ханської України: воєнні, торгові, чумацькі, соляні, волові тощо.

Межиріччя, в якому розташована Одещина, обживалося тисячоліттями. Формувалася ця територія як земля Ханської України — між Дніпром, Дністром, Південним Бугом та Чорним морем.

Брехня, що замінила правду

Звідки ж пішла тема «Новоросії»? Від великої маленької брехні, яку навіть ніхто не намагався сховати, пояснює історик.

— Чи могло бути тут дике поле? На цій багатій та щедрій землі? — перепитує Сергій Гуцалюк. — Наративи російської історії намагаються нас переконати, що дерева тут не росли, риби не було, щедрої землі не було, а прийшла Катерина ІІ, тупнула чобітком аж у XIX столітті — і виросло місто, і прийшли сюди люди. Як доказ наводять грамоту про «заснування міста Одеса», яку, начебто, Катерина ІІ направила адміралу Йосипу Дерібасу.

Саме цю грамоту пізніше використовуватимуть як доказ заснування Одеси у 1794-у Російською імперією. Однак у самому рескрипті (монаршому указі) жодного разу навіть не згадується назва «Одеса». Йдеться лише про реконструкцію й модернізацію вже існуючого порту Гаджибея.

— Умовно кажучи, на чільне місце повісили білий папірець, — зауважує історик. — Усім сказали, що він чорний, попросили це повторити кількох авторитетних людей, і з часом інші, які дивилися на нього, бачили, що він білий, але казали: чорний.

Цей історичний фейк має навіть ім’я свого творця. Історик і статистик Аполлон Олександрович Скальковський у своїй книзі «Первое тридцатилетие истории Одессы» доводив, що «засновницею» міста була імператриця Катерина ІІ, яка 27 травня 1794 року видала наказ про заснування порту в Гаджибеї. Сама ж на назва «Одеса» вперше згадується у 1795-у — в наказі про заснування Вознесенської губернії. Пишеться, що до її складу входить «Одеса, татарами Гаджибей іменований».

Цікаво, що дореволюційні історики навіть не змогли знайти юридичного документа, який свідчив би про перейменування Гаджибея на Одесу. Навіть Олександр Дерібас, нащадок Йосипа Дерібаса, у своїй книзі «Старая Одесса» пише: «Когда Гаджибей переименован был в Одессу — ни в официальных документах, ни в собрании законов сведений не имеется».

На момент свого так званого «заснування» в 1794 році Одеса просто мала іншу назву — Хаджибей (раніше та в інших джерелах — Кочубіїв, Качібей, Кучубей, Куджабей, Гаджибей, Аджибей). Ця назва згадується на багатьох картах мореплавців різних народів. Місто існувало задовго до приходу Російської імперії на наші терени.

— Офіційну дату заснування Одеси опротестовували десятки істориків радянського періоду, як-от В. Яковлєв, В. Надлер, О. Маркевич, — каже пан Гуцалюк, — але росія реанімувала саме цю версію у 1991 році. Вкладала мільйони в те, щоб зацементувати цей історичний міф у свідомості як своїх громадян, так і українців.

Одним із таких цементуючих моментів переписаної історії став пам’ятник Катерині ІІ, який нещодавно зняли під тиском громадськості. Цей монумент — яскравий приклад міфотворення. Спочатку у 1900 році він називався «Пам’ятник Імператриці Катерині II у м. Одеса», потім його демонтувала радянська влада, а в 2007-у відродив зі скандалами депутат Одеської міської ради Руслан Тарпан (подейкують, що за кошти фонду «россотрудничество»), який відомий знищенням під видом реконструкції багатьох історичних будівель міста, зокрема Будинку Русових. Після реконструкції монумент назвали «Пам’ятник засновникам Одеси». Змінили кілька слів, зцементувавши проросійський наратив.

З початком Помаранчевої революції на Півдні почалася шалена антиукраїнська та проімперська пропаганда, впевнений історик. Обманом, тиском, великими грошима, знищуючи історичні будівлі, внесенням у культурний простір своїх маркерів, крок за кроком переписувалася правдива історія Одеси.

— Ми були під постійними обстрілами фейками, історичними міфами, пропагандою, цей потік не припинявся ні на хвилину, — наголошує Сергій Гуцалюк.

Основними каналами їх поширення стали московська церква, фонд «россотрудничество», численні пропагандистські сайти, антиукраїнський російськомовний канал АТВ, депутати щедро фінансованих проросійських партій різних щаблів тощо.

— Символи правлять світом, а історія — це політика, повернута в минуле, — каже Сергій Гуцалюк.

Антиотрута проти російської пропаганди

— Ви — теж з Одещини, читали ці сайти, слухали ту саму пропаганду, навчалися за радянських часів у виші… Чому вас вона не вразила? — запитую Сергія Гуцалюка.

— Думаю, що багатьох, як і мене, врятувала родина, в якій зберігалася правдива історія, а не переписана, — відповідає мій співрозмовник. — Я з дитинства знав про Великий Голод, про людей, які повірили росіянам, а вже через кілька років їли своїх дітей, бо ті забрали у них все цінне, все, до останньої зернинки. Багато слухав про війну. Великий вплив мала бабуся, яка була простою сільською вчителькою початкових класів, але людиною інтелігентною, мудрою, берегла традиції та знання про край. Вона зацікавила читати та говорити українською, а коли в Одесі я зустрічався зі шпиньками через це, то казала: не звертай уваги, у світі багато дурних людей.

Антиотрутою для Одеси стало й те, що це багатий край. Люди занадто зайняті своїми справами, життям, бізнесом, роботою, щоб глибоко перейматися історією. Грошей в інформаційну війну росія вливала багато, але результат отримала майже нульовий. На гачок росіяни змогли зачепити тільки місцевих маргіналів, фанатиків, вічно незадоволених нитиків або ж тих, кому напряму платили з власної кишені.

— Путін та його лизоблюди написали історію, в яку самі повірили, — каже Сергій Гуцалюк. — Але біда — що вони двієчники, вони не знають історії, інакше не вляпалися б у цю війну. Справжня історія в тому, що цими степами століттями ходили українські та молдавські люди. Тисячоліттями тут проходили степові чумацькі шляхи. Українці селилися тут століттями, і саме вони були живою силою Причорномор’я, вони насичували собою місто. Саме об це розбилася пропаганда про так звану «новоросію» та «історичні російські землі», бо вона ґрунтується на абсолютно штучному та вигаданому твердженні.

Найкращим доказом цього історик називає моменти, де були прямі зіткнення проукраїнськи та проросійськи налаштованих одеситів. У 2014 році на проросійські мітинги виходило від сили кілька тисяч людей, це були найбільш багатолюдні мітинги з числа зрадників та колаборантів. А вже у березні, після анексії Кримського півострова, проукраїнські мітинги збирали в рази більше людей. І ця кількість зростала з кожним новим викликом.

— Ще один прийом, який використовує росія і який поступово почали усвідомлювати навіть проросійсько налаштовані люди, гарно сформулював Орест Лютий, — зауважує Сергій Гуцалюк. — «Русские пиз**ть все подряд! Сами пиз**ть, а на других говорят!» Вони роблять якесь неймовірне зло, а потім кажуть, що це не вони, це він сам зробив. Переконують так самовпевнено, що повірив би, якби не був постраждалим у цій історії. Оці всі «а где вы были, когда восемь лет бомбили Донбасс?» — з цієї опери. А з кожною російською ракетою, що падає на голови одеситам, відчуття любові до росії суттєво меншає навіть у невеликої частини проросійсько налаштованих людей.

Найбільша провина нашого покоління, що сьогодні воюють наші діти

Україна є типовою європейською державою, яка просто не знайшла енергії вибороти свою незалежність під час Весни народів, що прокотилася Європою у середині XIX століття та дозволила більшості націй здобути самостійність, вийти зі складу імперій. А наші потуги відновити суверенітет на початку ХХ століття, на жаль, не були успішними.

— Нам просто тоді забракло енергії та сил, — каже Сергій Гуцалюк. — Ми зробили неправильні висновки про росію. А відтак нас силою, репресіями та голодом затягнули в нову імперію під назвою СРСР. Мені дуже шкода, що і наше покоління втратило час — на загравання з різними партіями зразка «ОПЗЖ» та подібними до них, на вибори відверто проросійського януковича, на зраду Ющенка, ослабивши цим нашу державу настільки, що сьогодні за неї змушені віддавати життя наші діти.

Сергій Гуцалюк став до зброї ще у 2014 році добровольцем. Пішов записуватися до армії, але його не взяли через поганий зір. Зробив кілька операцій і повернувся. Спочатку простим солдатом 10-го батальйону 59-ї бригади, потім — старшим солдатом, сержантом.

— Я завжди знав, що війна — це найстрашніше випробування, яке вигадало людство, — каже він. — Вона ні з ким не рахується, косить усіх, без розбору: бідних і багатих. Мені хотілося відвести її з наших теренів, упередити масштабну війну. На жаль, не вийшло. Сьогодні я знову в лавах ЗСУ, і мій син там, і мій брат, і всі мої друзі. Війна забрала багатьох близьких мені людей.

Історик переконаний, що для виживання України як держави й фізичного виживання українського народу не існує іншого сценарію, як прийняти бій та стояти до Перемоги.

— Я знаю, що у нас не було іншого виходу, ніж прийняти бій, — пояснює він. — Для нас росія не залишила добрих сценаріїв: або ми їх викинемо та поставимо крапку в цій віковічній війні на наше знищення, житимемо, як поляки, фіни, чехи, господарями на своїй землі, або ж вони дороблять те, що почали раніше — нищитимуть нас голодом, репресіями, ешелонами вивозити, як це було в Криму та Херсоні одразу після окупації, а сюди завозитимуть своїх вчителів, військових, поліцію, бізнес...

Українська нація відбулася політично та державно. Нас підтримує увесь цивілізований світ, який побачив справжнє обличчя «русского міра» та жахнувся. Тому наше завдання, підкреслює Сергій Гуцалюк, стояти до Перемоги. А далі — тільки просвітництво, яке формує критичне мислення, врятує Україну. Це найкраща протиотрута, коли з історії хтось знову захоче зробити зброю.

Галина ХАЛИМОНИК,
головна редакторка сайта https://bilyayivka.city.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com