Їх кривавий почерк

Нагадаю, що перший похід Андрія (Китая) Боголюбського у 1169 році був надзвичайно трагічним для киян. Ось як описує літописець взяття Києва «боголюбивим» князем, возведеним ро-сійською церквою до лику святих: «І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали… Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безпрестанні...».

Такого руйнування Київ ще не зазнавав. Так нещадно було розгромлено «матір міст Русі» вперше за багатовікову історію. Як пише Павло Штепа у книзі «Московство»: «Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року».

Саме цей похід став яскравим свідченням «братніх стосунків» майбутньої Московщини з істинною Руссю, а також «християнського світогляду» першого «истинного великоросса», як його назвав російський історик Василь Ключевський.

«В лице князя Андрея великоросс впервые выступает на историческую сцену...» — пише В. Ключевський. І продовжує: «Это был настоящий северный князь, истый суздалец-залешанин (тобто житель Залісся — ядра майбутньої Московії. — Я.Р.) по своим привычкам и понятиям, своему политическому воспитанию. На севере он прожил большую половину своей жизни, совсем не видавши юга. Отец дал ему в управление Владимир на Клязьме, маленький, недавно возникший суздальский пригород, и там Андрей прокняжил далеко за тридцать лет своей жизни, не бывая в Киеве... Точно так же Андрей совсем не разделял страсти своего отца к Киеву».

Справді, як стає зрозумілим з подальшого викладу, він «был совсем равнодушен к матери городов русских и ко всей Южной Руси».

Але ж не до її багатств!

У 1154-у, коли його батько Юрій Долгорукий три роки сидів на київському столі (помер в 1157-у), Андрій теж трохи посидів під боком — у Вишгороді, що на той час був улюбленим місцем перебування київських князів, помісним уділом святої рівноапостольної Великої княгині Ольги, добре укріпленим та захищеним. Крім того Вишгород був центром паломництва до місця поховання перших київських святих Бориса і Гліба, а також до безцінної реліквії — ікони Богородиці, що, за церковним переданням, була написана євангелістом Лукою. Подарована Константинопольським патріархом у 1131 році Мстиславу Великому — синові Володимира Мономаха та англійської королеви Гіти, вона зберігалася у Вишгородському дівочому монастирі.

«Но Андрею не жилось на юге, — пише В. Ключевський. — Не спросясь отца, он тихонько ушел в свой родной суздальский север».

Але «ушел» не просто, а так, як роблять це й зараз представники «великого русского народа» — пограбувавши все, що вдалося. Щоправда, є відмінність: нинішні горе-вояки тягнуть за собою унітази, а він, з-поміж іншого, «захватил с собой из Вышгорода принесенную из Греции чудотворную икону Божьей Матери, которая потом стала главной святыней Суздальской земли под именем Владимирской».

Отже, як це не смішно (чи страшно), головна святиня землі Суздальської — це вкрадена з наших земель ікона.

А ще запам’ятаймо слова класика російської історичної науки В. Ключевського: «В лице князя Андрея великоросс впервые выступил на историческую арену» та зауважмо, що поява на цій арені першого «великоросса» одразу ж ознаменувалася першими ж руйнуваннями нашої столиці — центру нашої прадавньої держави.

Усвідомлення цього факту, безсумнівно, сприятиме розумінню історичних закономірностей.

Ярослава РІЗНИКОВА.