«І дзвонить пам’ять в наші душі...»

За браком місця на шпальтах газети пропонуємо вашій увазі найяскравіші фрагменти конференції, яка тривала два дні — 21 та 22 листопада.

Перший день конференції проходив у відділі міжнародних проєктів ОННБ та на онлайн-платформі ZOOM.

Ірина Бірюкова, генеральна директорка Одеської національної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України, зачитала привітання учасникам від Ростислава Карандєєва, першого заступника міністра культури та інформаційної політики України, і поздоровила всіх із Днем Гідності та Свободи, який відзначається щороку 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої 2004-го та Революції Гідності 2013-го, наголосивши на тому, що сьогодні кожен українець на фронті і в тилу бореться за незалежність нашої держави і виборює свою свободу й право на життя.

— Нині декому із сучасників, особливо юній генерації українських громадян, може здатися немислимим, що трагедія такого масштабу, як Голодомор, десятиліттями замовчувалася, а мільйони закатованих голодом жителів України — не відомими світу безіменними мовчазними свідками етнічного та культурно-духовного геноциду українського народу, чий голос ризикував загубитися, розчинитися у забутті. — зазначила Ірина Бірюкова. — Утім, нашим співгромадянам старшого покоління не треба нагадувати, якими страшними були причини цієї моторошної тиші. Заперечення та замовчування

Голодомору, фальсифікація і приховування його доказів відбувалося в офіційній радянській пропаганді від самого початку і до 1980-х ро-ків. Знадобилися десятиліття подвижницької праці — від поодиноких громадянських ініціатив і наполегливих спроб актуалізувати цю болючу тему в колах науковців та просвітян до визнання у 2006-у Верховною Радою України Голодомору геноцидом, — аби це стало важливим напрямком державної політики національної пам’яті, спрямованої на її інтегрування у загальноєвропейські та світові історичні конструкції. Від часу відновлення незалежності України проведено чимало нау-кових конференцій, «круглих столів», у ЗМІ надруковано численні свідчення очевидців. У бібліотечних фондах, в архівах України й зарубіжжя нагромаджено великий документальний, довідково-інформаційний запас. Спільними зусиллями ми мусимо відновити історичну справедливість, бо правда потрібна не лише тим, хто пережив цю трагедію, а й молодому поколінню змінотворців, у руках якого наше майбутнє.

— Довгий час період кінця 20-х — початку 30-х років XX століття залишався білою плямою на карті української та світової історії, — зауважила, звертаючись до присутніх, Ярослава Різникова, заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації. — Голод, спрямований на винищення цілого народу, став об’єктом навмисного замовчування та ідеоло-гічного табу. Сама лише згадка про нього кваліфікувалася як контрреволюційна діяльність, згодом — як антирадянська агітація і пропаганда. Населення ж на тлі тоталітарної кривавої вакханалії вправно освоювало практики мовчання і замовчування, які надалі несвідомо засвоювалися і підростаючими поколіннями. Потужна пропаганда та розгалужена жорстка цензурна система нейтралізували можливості актуалізації цієї теми в публічному просторі аж до унезалежнення України. Все це поглиблювалося періодичними репресивними заходами радянської влади щодо «українського буржуазного націоналізму» та його носіїв, представників національної інтелігенції впродовж 1940-х — 1970-х років, індоктринацією суспільної свідомості радянськими міфами. Сьогодні ми маємо спільними зусиллями «перетворювати історичну па-м’ять у національну», за визначенням шановного професора Станіслава Кульчицького, який теж бере участь у конференції.

Петро Лук’янчук, кандидат наук з державного управління, директор Державного архіву Одеської області, розповів про досвід дослідження документних матеріалів про Голодомор 1932 — 1933 рр., введення у науковий обіг тисячі свідчень людей, які пережили Голодомор на Одещині, та роботу архіву щодо увічнення пам’ять жертв трагедії:

— Документи нашого архіву дають основний матеріал для вивчення причин Голодомору 1932 — 1933 років, його перебігу і наслідків, особливостей в Одеській області. Це близько однієї тисячі фондів різних установ 1920 — 1930-х років. У 2008-у вийшла друком «Книга пам’яті», що є одним із перших узагальнень результатів роботи, проведеної архівістами, науковцями, працівниками культурно-освітніх закладів, вчителями, студентами, учнями загальноосвітніх шкіл. У науковий обіг введено тисячі свідчень людей, які пережили Голодомор на Одещині, сотні архівних документів, що свідчать про механізм реалізації злочинних дій партійних і державних структур області та районів. Імена людей, які увійшли до «Книги пам’яті», встановлювалися за двома основними джерелами — книгами реєстрації актів громадянського стану та свідченнями очевидців. Ця книга створена народом для увіковічення пам’яті жертв антинародної влади. Сьогодні нема жодних сумнівів, що Голодомор 1932 — 1933 років був спланований і мав жахливі наслідки для українського народу.

Пленарне засідання розпочалося виступом почесного гостя конференції Станіслава Кульчицького, доктора історичних наук, професора, головного наукового співробітника відділу історії України 20 — 30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України Національної академії наук України, наукового редактора бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932 — 1933 рр.». У своїй доповіді учений здійснив порівняльний аналіз голодоморів 1921 — 1923 рр. та 1932 — 1933 рр., визначивши їх як терор голодом, а також відзначив високий рівень підготовки конференції та бібліографічної роботи ОННБ. (Інтерв’ю з професором С. Кульчицьким читайте у «Чорноморських новинах» за 29 — 31 грудня 2022 року).

Андреа Граціозі, професор історії університету імені Фрідріха II (м. Неаполь, Італія), член наукової ради Українського історичного журналу, розповів про дослідження звітів та листів італійських дипломатів про голод в Україні 1932 — 1933 рр. у тамтешніх архівах, публікація яких стала першим в Італії документальним свідченням Голодомору.

У виданні «Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів. 1932 — 1933 роки» (Харків, «Фоліо», 2007) Андреа Граціозі зазначає: «Україна потребує повернути собі свою історію у всій її повноті, і вихідною точкою може бути Голодомор. Сподіваюся, що публікація цих «Листів», багато років тому надісланих урядові, який не захотів до них прислухатися, нині спричинить те, що українське суспільство з усіма своїми складовими вибудує на основі правди, врівноваженості і справедливості таку «пам’ять», яка допоможе йому зцілити давні рани і швидше просуватися до кращого майбутнього. Я також сподіваюся, що дедалі глибше усвідомлення того, що діялося у ХХ ст. у її східній частині, допоможе всій Європі зважено віднайти спільне минуле, в якому велика трагедія, про яку нам розповідають італійські консули, займе місце, на яке вона заслуговує. Коли це станеться, сучасні полі-тичні розбіжності остаточно зникнуть, і Європейський Союз зможе назвати себе справді європейським».

Олександр Музичко, доктор історичних наук, доцент кафедри історії України Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, у доповіді «Голодомор як наслідок трагедії бездержавності» на основі ґрунтовного історичного аналізу висвітлив передумови та причини Голодомору.

Темі «Інструменталізації пам’яті про голодомори ХХ ст. під час російсько-української війни» присвятив доповідь Валентин Долгочуб, доктор філософії, бібліотекар І категорії науково-методичного відділу ОННБ, вчитель історії Гуляївської гімназії (Одеська область, с. Мар’янівка). Зазначимо, що порушена тема надзвичайно важлива, адже інструменталізація пам’яті про голодомори в символічному просторі селища, міста, країни в цілому актуальна нині в контексті збереження нашого історичного, культурного спадку.

Про «Голодомор як фактор геноциду українського народу в контексті російсько-української війни» розповів Олександр Городилов, головний спеціаліст Південного міжрегіонально-го відділу Українського інституту національної пам’яті (м. Одеса). Зокрема, він зосередив увагу на меті та завданнях роботи команди УІНП щодо збереження історії, національної пам’яті українського народу та формування національної ідентичності.

Лариса Дем’янишина, художниця, авторка проєкту меморіального комплексу «Скорботний янгол» пам’яті жертв Голодомору в смт Доброслав, розповіла про ідею створення, етапи побудови й символізм цього комплексу, а також торкнулася трагічних сторінок історії членів своєї родини, які були свідками Голодомору.

З доповідями онлайн виступили науковці та бібліотекарі, музейники з Києва, Харкова, Дніпра, Миколаєва, Полтави.

22 листопада, до Дня пам’яті жертв голодоморів та 90-х роковин Голодомору в Україні 1932 — 1933 рр., у читальному залі ОННБ (вул. Акад. Філатова, 1) та на онлайн-платформі Zоом відбулося відкриття виставкової акції «Розсекречена пам’ять» та презентація наукового доробку ОННБ — 4-го випуску бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932 — 1933 рр.».

Цього скорботного дня, окрім виставкової експозиції — книжок, документів та плакатів, на столах на вишитих рушниках — шматочки чорного хліба та зламані колоски як символи лихоліття, що спіткало Україну 90 років тому. Згасає світло, звучить тужлива мелодія П’ятої симфонії Бетховена, під яку до залу заходять зі свічками дівчата-бібліотекарі у вишиванках…

Тетяна Ананченко, культурологиня, членкиня Національної спілки журналістів України, розпочинає церемонію:

І дзвонить пам’ять в наші душі,
Б’є голосами в синю вись:
Рік 33-й, у майбутнім
Не повторись! Не повторись!..

Наша сьогоднішня зустріч — це своєрідний реквієм пам’яті жертв страшного Голодомору тридцятих років минулого століття, пам’яті тих, хто мученицькою смертю пішов із життя. Коли помирає одна людина — зникають мрії, надії, сподівання сотень людей. Коли помирають мільйони — зникають цивілізації. Вшануймо пам’ять людей, замордованих голодом 32 — 33 років, хвилиною мовчання. Низько схилімо голови перед їх світлою пам’яттю та в зажурі пом’янімо їх крихтою святого чорного хліба…

— У ці скорботні дні ми згадуємо мільйони наших співвітчизників — жертв Голодомору. Цей злочин замовчувався впродовж багатьох десятиліть, — наголосила очільниця ОННБ Ірина Бірюкова. — Ми намагаємося зрозуміти, як це сталося, чому було так тихо, так моторошно тихо. Ми намагаємося шукати відповіді й давати ці відповіді. Сьогодні ми перебуваємо у просторі, сповненому документальних свідчень Голодомору, публікацій та наукових розвідок. Бібліотеки України, які містять тисячі документів, опублікованих завдяки нашим натхненним дослідникам, стають активним комунікаційним майданчиком… Щодня ми є свідками героїчних проявів спротиву наших громадян намаганням знищити людяність у людях, їхню душу, їхню здатність до опору. Сьогодні наші колеги з Харкова рятують будівлю однієї з найбільших українських бібліотек — Харківської державної наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, в якій не вціліло жодного вікна. Вся Україна об’єднує зусилля, щоб захистити сім мільйонів видань, триває збір коштів на їх порятунок. Свідчення варварських нападів на об’єкти культурної спадщини фіксуються на сайті Міністерства культури та інформаційної політики України. Їх уже понад пів тисячі, і цей перелік, на жаль, зростає. Це також є свідченням етноконфесійного голодомору, знищення культурної спадщини української нації.

Що ми можемо протиставити цьому страшному нападові? Можемо протиставити свій інтелект і знання, нашу підтримку захисникам України, вдячність закордонним партнерам, які надають нам можливість виборювати своє майбутнє.

Сьогодні, відкриваючи цю виставкову акцію, привертаючи увагу до ресурсів бібліотек, архівів, музеїв, ми дякуємо нашим партнерам за готовність працювати в такому незвичному форматі та демонструвати, як культурні інституції здатні посилювати одна одну, привертати увагу кожної зі своїх аудиторій до потужностей цих закладів, до можливості вивчення цих ресурсів, до промоції результатів досліджень.

Я вірю в те, що інтелект також є потужною зброєю, зброєю, яка здобуде для нас перемогу, поруч з нашими захисниками. Тож тримаймося, борімося, виборюймо своє майбутнє і дбаймо про те, аби кожне свідчення Голодомору не було забуте, аби кожна днина, яку ми переживаємо сьогодні у борні за Україну, її культуру, її спадщину і за її майбуття, також не лишалися без уваги українського суспільства та всього світу. Дякую всім, хто прийшов. Слава Україні!

Виставку плакатів з фонду Одеського історико-краєзнавчого музею «1932 — 1933: геноцид голодом» презентував Юрій Слюсар, заступник директора з наукової роботи цього музею. Це найновіша й найактуальніша пересувна виставка — серія інформаційних плакатів, які дозволять наочно ознайомитися з трагічною сторінкою історії України — Голодомором 1932 — 1933 рр.

Степан Желясков, заступник начальника відділу використання документів Національного архівного фонду, інформації, публікації та зовнішніх зв’язків Державного архіву Одеської області:

— Наш архів був одним з найперших в Україні, який почав роботу зі збирання і вивчення документальних джерел подій Голодомору. Результатом цієї роботи стало фундаментальне видання «Національна книга пам’яті Голодомору 1932 — 1933 років в Україні: Одеська область».

Володимир Мотика, економіст, громадський діяч, голова (від 1990 року) Фундації українознавчих студій Австралії, з технічних причин не зміг особисто виступити на конференції, тому ведуча заходу зачитала надісланого ним напередодні листа: «Мене завжди вражала вся ваша подивогідна праця над виготовленням та друкуванням фундаментального бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932 — 1933 рр.»… Висловлюю глибоку вдячність всім, хто вкладає свої зусилля в цю справу, а особливо у ваших сьогоднішніх обставинах… З початку повномасштабної російської війни проти України стараємося поширювати правдиву інформацію серед австралійців і впливати, де можемо, різними акціями, щоб спрямовувати будь-яку допомогу від австралійського уряду для України».

Професор Станіслав Кульчицький:

— Мені приємно, що в Одеській національній науковій бібліотеці, яка, як і всі ми, переживає нелегкі часи, не просто згадали про 90-річчя Голодомору, а й здійснили великий прорив у вивченні цієї теми, підготувавши четвертий випуск бібліографічного покажчика. Близько 22 тисяч публікацій, присвячених Голодомору, написаних у різних країнах світу, вже зафіксовано, тепер їх можна відшукати в наукових бібліотеках та в інтернеті. Цей масив інформації зібраний для продовження вивчення Голодомору. Тепер наше завдання не просто досліджувати, а й розповідати про злочини тоталітаризму всьому світові. Лише 16 країн визнали Голодомор геноцидом, бо боялися політичної реакції російської федерації. Тепер, коли є обґрунтовані позиції визнати рф державою-терористом, — дорога вільна. На мою думку, тут неодмінно стануться великі зрушення.

І пан професор не помилився. Вже 30 листопада німецький Бундестаг визнав Голодомор 1932 — 1933 років геноцидом українського народу. Європейський парламент кваліфікував Голодомор — штучний голод 1932 — 1933 років в Україні — як «спричинений зумисною політикою радянського режиму», геноцид українського народу. Отже, у листопаді — грудні 2022-го Голодомор офіційно визнали геноцидом уже 23 держави і Євросоюз.

Лариса Бур’ян, завідувачка науково-бібліо-графічного відділу ОННБ, заслужений працівник культури України, одна з упорядників бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932 — 1933 рр.»:

— За підтримки австралійської діаспори та американського благодійника Маріана Коця Одеса стала центром досліджень проблем Голодомору. Відповідальну і почесну роботу зі створення фундаментального бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932 — 1933 рр.» взяла у той час на себе Одеська державна наукова бібліотека ім. М. Горького — нині Одеська національна наукова бібліотека. Це одна з ґрунтовних спроб всебічно висвітлити одну з найтрагічніших сторінок вітчизняної історії — великомасштабну гуманітарну катастрофу українського народу. Винагородою за роки досліджень є той факт, що Голодомор визнано геноцидом в Україні та низці держав світу і пам’ять про мільйони українців, котрі загинули від голоду в 1932 — 1933 роках, нині вшановується на офіційному рівні.

Анна Іванченко, головний бібліограф науково-бібліографічного відділу ОННБ, упорядниця четвертого випуску бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932 — 1933 рр.»:

— У четвертому випуску зібрано 3811 документів за період 2012 — 2016 років. Науковим редактором, як і попередніх трьох випусків, є шановний професор Станіслав Кульчицький, який також є автором ґрунтовних вступних статей. В оформленні обкладинки використано світлини картин Валерія Франчука, народного художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, із циклу «Розгойдані дзвони пам’яті». Праця складається із семи розділів. При підготовці покажчика використовувалися фонди бібліотек України та зарубіжжя, періодичні видання, інтернет-ресурси тощо. Свої матеріали передали обласні універсальні наукові бібліотеки України. Ми вдячні всім за співпрацю.

Валерій Франчук, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, вітав аудиторію з Польщі. Найбільша трагедія українського народу в творчості митця відображена у вже згаданому циклі «Розгойдані дзвони пам’яті», який включає понад дві сотні полотен. 72 з них він передав до Музею-меморіалу Голодомору в Україні. Творче кредо Валерія Франчука: «Я творю для того, щоб люди не забували, що в них є душа. А кажуть, вона вічна…».

Художник висловив вдячність упорядникам-бібліографам, які звернулися до нього з проханням використати його роботи для оформлення фундаментального покажчика «Голодомор в Україні 1932 — 1933 рр.». Він щиро задоволений від своєї причетності до такого важливого видання, а на знак вдячності бібліотеці за такий потужний меморіальний проєкт хоче передати в дарунок одну із своїх картин. Валерій Олександрович також радий з того, що зміг долучитися і до ще ширшого вшанування пам’яті жертв голодоморів — відбулася довгоочікувана його виставка в Одеському музеї західного і східного мистецтва.

Таємницю про Голодомор він почув від мами ще в дитинстві:

«Та розповідь, як ножем, увійшла мені в серце, і та ноша зостається зі мною усе життя. Я часом думаю: як же так вийшло, що понад 30 років професійної діяльності мене не покидають ці образи? Я не бачив мертвих людей, але мама розповідала мені про них.

Я не пишу якісь страшні мотиви, вони виходять у момент, коли я малюю пейзажі чи коли пишу гарні квіти, а потім з тих квітів виходять страдницькі лики людей і наче запрошують мене до діалогу з ними. То важка праця фізично й духовно, але я змирився, бо воно так чи інакше приходить до мене, чи в снах, чи наяву, а переді мною стеляться ті мамині слова, ті її очі в сльозах. Великі і тяжкі історії вона мені розпо-відала. Я, як міг, так все по життю переніс і буду нести, скільки жити буду, щоб пам’ять україн-ської нації ніколи не відійшла, щоб ми не забули. Бог нам дав благодатну землю і такого проклятого сусіда…

Ми — замріяні люди, і часом думаємо: «Ну все, минула вже та біда, ніколи вона до нас не вернеться…». Але настає лиха година і на нашу межу знову ступають чоботи чужинців, які хочуть, щоб ми не жили на цій землі, які хочуть, щоб навіть думка про українців зникла. Не дозволимо їм цього зробити!».

Олекса Різників, письменник-шістдесятник, просвітянин, мовознавець. Його книга «Їдло 33-го», складена на основі свідчень людей, які пережили ті страшні роки, переконливо доводить, що Голодомор був геноцидом українського народу:

«Коли ще я писав цю книжку, то знав, що вона відрізняється від усіх інших і є новим словом у цій темі. Я не досліджував наявних документів, не писав загальних слів про голод і його причини, про винуватців. Я вибрав з усіх книжок, які є про Голодомор, слова людей про їжу, яку вони їли під час Голодомору. Цей підхід виявився дуже продуктивним. Тут відображена 291 позиція того, що люди їли. Від цвіту акації до ящірок. Коли людина це все читає, вона ясно бачить перед собою ту страшну зиму і весну 1933 року, коли вимирало у десять разів більше, ніж народжувалося, коли цілі села вимирали. Читачі, ознайомлюючись з цією книжкою, кажуть, що доводиться вживати заспокійливі ліки, бо навертаються сльози на очі…».

Володимир ГЕНИК.