Два вертепи у храмі Андрія Первозванного

…Пригадується Різдво вже нині віддалених молодечих часів… Празникові скатертини снігів, заінений простір, святковий передзвін — попри всілякі заборони — від єдиної на всю округу дзвіниці, чудом збереженої від варварів, який лине попід самі небеса на честь народження Спасителя, з надією, що визволить від наруги над людськими душами, і дзвінкі дівочі голоси, й голосні вітання: «Христос рождається!» — «Славімо Його!». Й усе це святошно, радісно відлунює від густого бору неподалік, від хат, прикрашених вічнозеленим віттям, та од пагорбів на поблизькому обрії, від яких починаються властиво гори. Втирлована дорога, розлогі сани, запряжені нетерплячими кіньми, вершники, у святошне вбрані, й малі колядники з торбами для подарунків… Вороняччя галасливо зривається з дерев кудись подалі від цього торжества благодаті й любові… Недалеко залетіло, щоби знову посунути на нас чорними зграями…

Проженемо. Мужністю наших воїнів, нашою вірою в перемогу. Ця віра в неминучість перемоги пронизувала виступи двох вертепів у храмі Св. апостола Андрія Первозванного. Свою щирість та життєрадісність привезли до своєї аlma mater — а саме тут для декотрих починалась їхня дорога до Господа, коли ще не було храму за Пересипом, — учасники вертепу парафії Вознесіння Господнього, щоби привітати вертепом своїх друзів.

Господарі потіснились, утворивши невеличкий сценічний простір для бажаних гостей. Перед парафіянами розгорнулося дійство, всі перипетії якого багато хто знає з дитинства, а дехто, може, дізнався вже у більш зрілому віці. Прекрасний вертеп цей, вигадливо та історично достовірно костюмований, з майстерними перевтіленнями — так, що навіть настоятель храму о. Руслан не всіх упізнав, з чудовим текстом викликав цілковитий захват і вдячні оплески.

Це був радісний, обнадійливий, навіть оптимістичний вертеп, який ще більше святковости вніс у душі парафіян. Тихий, щасливий, лагідний усміх Діви Марії з Дитятком на руках та чуйний, схвильований і так само щасливий Йосип немовби освітили тісненький храм; стражденна Україна та страждаюча Рахиль, у котрої Ірод убив дітей — це було неймовірно сучасно, до глибин душі розчулило та по-справжньому схвилювало багатьох. Неперевершений артистизм учасників викликав справжнє захоплення. Яскраво світила провідна зоря, на її поклик пастухи вирушали в дорогу, щоби вклонитися народженню Спасителя. Й усе це разом, ще й пишна красуня-ялинка, з любов’ю прикрашена, та різдвяна шопка при ній, немовби розсунуло стіни храму, які щоразу, скільки б не прийшло сюди людей для спільної молитви, прагнуть усіх вмістити. Ну хіба це не диво!

Зі своїм вертепом виступили перед парафіянами і наймолодші виконавці. Видно було, що дітки серйозно готувалися, кожне гарненько запам’ятало свій текст, і старалося — аж на душі ставало щемко. Чудовий виступ, усі були в захваті: коли виступають діти — це завжди хвилююче, надто — для батьків та наставників.

А за вікном пролітали перші в цьому році сніжинки, бо яке ж Різдво без правдивої зими — зі снігом та легким морозцем! Без глибокої віри, без радісної надії та щирої любові!

Роман КРАКАЛІЯ.