№ 3 (22428) четвер 12 січня 2023 року

Заможна міська сім’я підгодовувала голодних студентів, часом лаяла радянську владу. Глава сім’ї нікого не лаяв. З його вини полягло близько тисячі солдатів на Близькому Сході, і генерала відправили у відставку. Звільнений упав у маразм і замовк надовго. Він приходив до тями винятково у свята. У Святвечір 6 січня далекого 19** року старий прокинувся. Щосили стукнув кулаком по святковому столу і на весь будинок закричав: «Голубь міррра!». Гості злякалися, а господиня пояснила: тільки-но дід згадає, скільки бійців занапастив через свою дурість, кричить «благим матом». Над ним треба голосно рахувати до тисячі, щоб утихомирити.

2023-й. Уже більше ста тисяч

Минуло багато часу. Я забув дивний випадок. Але згадав минулого тижня. У зв’язку з різдвяним «перемир’ям», оголошеним главою російської держави. Над миротворчою ініціативою путіна встиг посміятися увесь світ. Хоча корисніше було б думати над тим, як втихомирити людожера. Рахувати до ста двадцяти тисяч терпіння не вистачить, а з продовженням безглуздої війни цифри втрат росії у живій силі на українському фронті, скоріш за все, за рік зростуть удвічі.

Слово священноархімандрита Києво-Печерської лаври, предстоятеля Української православної церкви Епіфанія з нагоди першого богослужіння в Успенському соборі

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Христос народився!

Немає справді достойних і повноцінних слів, якими зараз ми можемо висловити подяку Всевишньому Богу за Його велику милість до нас, виявлену в тому, що нині у цьому Домі Пресвятої Богородиці, у соборній церкві Печерської лаври ми урочисто Божественною літургією прославили Різдво нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа. Понад два десятиліття тому було відновлено з руїн цю святиню як дар українського народу до ювілею 2000-ліття Різдва Христового, а нині ми святкуємо ніби друге народження і цього соборного храму, і самої нашої Лаври Печерської. Бо з них відходить штучний дух нечестивого вчення «русского міра» і повертається дух істинного духовного служіння святому православ’ю і українському народу.

До 90-х роковин Голодомору 1932 — 1933 років в Одеській національній науковій бібліотеці під егідою Міністерства культури та інформаційної політики і в співпраці з Інститутом історії України НАНУ, Одеським історико-краєзнавчим музеєм, Державним архівом Одеської області відбулася всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «Голодомор-геноцид як чинник руйнації традиційної культури українців».

Понад три десятиліття українські вчені досліджують страшні події Голодомору-геноциду 1932 — 1933 років. Увага суспільства до цих трагічних сторінок нашої історії не згасає, а нині, в умовах повномасштабного російського вторгнення, набуває особливого значення. Численні конференції та публікації свідчать про актуальність теми. Триває виявлення нових складників джерельної бази і введення в науковий обіг ра-ніше невідомих архівних документів, вивчаються музейні колекції, оприлюднюються мате-ріали періодичної преси того і подальших періодів та свідчення очевидців. Значним є внесок бібліотек, архівів, музеїв, ос-вітніх, наукових та громадських інституцій.

Минулий рік увійде в історію не тільки як рік початку повномасштабної війни. У 2022-у Україна вперше отримала Нобелівську премію миру.

Лауреатом однієї з найпрестижніших нагород у світі стала правозахисна організація «Центр громадянських свобод». Утім, навіть така визначна для країни подія за традицією не обійшлася без бурхливого обговорення із засудженням у соцмережах. Українців обурило, що Нобелівський комітет вирішив цього разу розділити премію між правозахисниками росії, України та Білорусі. Багато хто побачив у цьому кроці бажання підживити старий радянський міф про «братні народи». Знайшлися й ті, хто вимагав від українських правозахисників показово відмовитися від отримання Нобеля.

(Продовження. Початок у номері за 5-7 січня)

Ерзянський національний конгрес зібрався у вигнанні в естонському місті Отепя 30 вересня 2022 року для розгляду питання про посилення репресій у російській федерації. Делегати після обговорення ухвалили важливі резолюції щодо нових цілей і завдань національного руху, серед яких — боротьба за незалежність Ерзі та відокремлення ерзянської території від рф.

Ерзя — один з найчисленніших фіно-угорських народів рф, що проживає на Поволжі. У всеросійських переписах ерзян часто записують під екзонімом «мордва», об’єднуючи їх в одну національну групу з мокшанами. Така уніфікація ускладнює розрахунок ерзян. Загальна їх чисельність — близько 500 тисяч. Ерзянська мова — угро-фінська мова фіно-волзької групи, одна з трьох державних мов Республіки Мордовія, поряд з мокшанською та російською. Ерзяни сповідують християнство (православ’я і лютеранство), а також традиційну національну релігію — інешкипазію.

Одеські оповіді Таміли

Переді мною в люстрі — білява чарівниця з гарнющими, великими, уважними очима.

— Скажіть, скільки б ви обрізали? — запитую, звісно, польською.

— Ось стільки, — відповідає білява красуня й підносить кінчики мого волосся вгору, а я чую знайомий акцент.

— Ви звідки? — запитую українською.

— Ой, як добре чути нашу мову! З Одеси.

В одній із поважних бібліотек Одеси до моїх рук потрапив часопис двадцятих років минулого століття під назвою «Нова громада», який видавався в Києві Всеукраїнською кооперативною радою (ВУКОРАДА). У числі 9 від 15 вересня 1923-го в рубриці «З культурного поля» привернула увагу публікація «Мистецьке об’єднання «Березіль». Поряд — дві тогочасні фотографії: режисера Леся Курбаса і колективна — режисерської лабораторії та адміністративної групи об’єднання.

Автор публікації — І. Шевченко. Вочевидь, ідеться про Йону (Іону) Васильовича Шевченка (1887 — 1940) — українського актора і театрознавця. Зокрема він є автором праць «Сучасний український театр» та «Українська драматургія» (обидві — 1929), статті «Молодий театр», його роль і робота», опублікованої у збірнику «Молодий театр. Ґенеза. Задання. Шляхи» (1991). Репресований у 1937-у.

Не пам’ятаю такого радісного, як цьогоріч, Різдва в одеській парафїі Святого апостола Андрія Первозванного Української греко-католицької церкви.

Може видатись, щонайменше, незрозумілим подібне твердження. Вже майже рік триває війна з жорстоким, ненажерним ворогом, котрий поклав собі за мету знищити нас як незалежну державу, як націю, як народ. Коли завершиться ця війна, не можуть передбачити навіть наші героїчні захисники, за яких щоразу моляться парафіяни. Але перемога наша прийде — обов’язково, й саме цією упевненістю, цією непохитною вірою якраз і перейняте цьогорічне Різдво, певен, в усіх українських релігійних громадах. І є надія, що й у громадах інших конфесій в Україні, вірні яких у ці різдвяні дні своїми молитвами дякують Господу за те, що допомагає нашим воїнам зупинити ворога та гнати його геть з нашої землі разом із його «рускім міром», у молитвах просять Спасителя за нашу перемогу.

18 січня 1878 року в родині німецьких колоністів, яка після завоювання Російською імперією Бесарабії перебралася в Буджацький край з далекого Ельзасу, народився один із майбутніх засновників Армії УНР та Української Держави Олександр Шайбле.

Його батько, Яків Іванович, наприкінці ХІХ століття володів в Аккерманському повіті майже 50 десятинами землі. А ще родина мала власність у Херсонській губернії.

Одеситам покажуть «майбутнє, яке вони воліли забути»

Три великі імерсійні театральні вистави, об’єднані єдиною історією та персонажами — загалом майже 15 годин занурення у мереживний світ снів, які так складно відрізнити від реальності. Автори проєкту — Театр №7 — обіцяють щемливі історії з найближчого майбутнього: світ переможного ескапізму, де на кожну жахливу реальність знайдеться своя солодка мрія. Десятки яскравих персонажів, якими легко захопитись, та заплутану історію, в якій цікаво розбиратися.

Амбітний та масштабний проєкт реалізується в Одесі з третього дня повномасштабного вторгнення.