Переглядів: 932

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: Перетворювати історичну пам’ять у національну

Дев’яносто років тому, восени 1932-го, більшовицький режим розпочав чергову злочинну «спецоперацію» проти нашого народу — масове вбивство українців голодом.

Як з’ясувалося, ініціатором штучного голоду 1921—1922 років був Володимир Ленін, а в 1932—1933 роках Сталін пішов «ленінським шляхом», перевершивши свого кривавого вчителя за показниками смертей. Цей голод був найбільшим з трьох, які вчинила радянська влада в Україні, й отримав окрему назву — Голодомор.

Наш співрозмовник — один із найавторитетніших дослідників Голодомору, доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історії України 20—30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України Національної академії наук України Станіслав Кульчицький.

— Пане Станіславе, розкажіть, будь ласка, що привело вас у ці дні до Одеси?

— Я приїхав до Одеської національної наукової бібліотеки на важливу для нас усіх подію — презентацію четвертого випуску бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932—1933 рр.». Я є науковим редактором цього випуску, як і попередніх трьох.

Мені приємно, що в ОННБ, яка, як і всі ми, переживає нелегкі часи, не просто згадали про 90-річчя Голодомору, а й здійснили великий прорив у вивченні цієї теми, підготувавши четвертий випуск бібліографічного покажчика. Чотири випуски — це близько 22 тисяч публікацій, присвячених Голодомору, написаних у різних країнах світу, які вже зафіксовано і тепер їх можна відшукати в наукових бібліотеках та в інтернеті. Цей масив інформації зібраний для продовження вивчення Голодомору. Нині наше завдання не просто вивчати, а розповідати про злочини радянського тоталітаризму всьому світові. Лише 16 держав визнали Голодомор геноцидом (на 22.11.2022. — Прим. авт.), бо боялися політичної реакції російської федерації. Зараз, коли є обґрунтовані позиції визнати рф державою-терористом, — дорога вільна. На мою думку, тут неод-мінно стануться великі зрушення…

(І пан професор не помилився. Вже 30 листопада німецький Бундестаг визнав Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу. Європейський парламент кваліфікував Голодомор — штучний голод 1932—1933 років в Україні — як «спричинений зумисною політикою радянського режиму», геноцид українського народу. Отже, в листопаді-грудні Голодомор офіційно визнали геноцидом 23 держави та Євросоюз. — Прим. авт.)

— Наприкінці 1980-х, у період «перебудови», коли було справді цікаво читати газети і дивитися телевізор, люди багато відкривали для себе нового, забороненого. Добре пам’ятаю ваші перші публікації про Голодомор у п’яти номерах «Літературної України» («1933: трагедія голоду», 1989). Вони на мене, як і на інших українців, справили велике враження, адже до цього чув про штучний голод лише пошепки від батьків чи із закордонних радіопередач. Ваші тексти впорядкували мої знання. Що спонукало вас стати дослідником Голодомору?

— 60 років тому, навчаючись в Одеському університеті, я працював штатним співробітником у Державному архіві Одеської області. Пам’ятаю враження, які охопили мене, коли вперше ознайомився з документами про голод 1921-го. В ту пору по всій Україні діяли повстанські загони, вороже налаштовані до влади більшовиків. Окрім відомого нам Нестора Махна, опір чинили сотні отаманів меншого масштабу зі своїми загонами. Коли американці почали допомагати голодуючим радянської росії, зде-більшого Поволжя, про голод в Україні ретельно замовчувалося. Так тривало аж до січня 1922 року. За цей час з України вивезли останнє зерно, і близько 900 тисяч селян загинули жахливою смертю. Це було рішення крем-лівського керівництва на чолі з В.І. Леніним, якого згодом ми, колишні жовтенята, піонери й комсомольці, вважали генієм усіх часів і народів.

— Коли вам було майже п’ятдесят і ви були вже знаним істориком, із захищеною докторською дисертацією, вас запросили працювати в комісії, створеній ЦК КПУ, що мала спростувати висновки комісії Конгресу США з дослідження голоду в Україні, яка повідомила світові про український Голодомор 1932—1933 років. Розкажіть про це детальніше...

— 1983 рік. Часи президентства Рональда Рейгана. Українська діаспора домоглася створення в Конгресі США комісії із розслідування українського голоду, який стався пів століття тому. Комісію очолив молодий американський історик Джеймс Мейс. Коли комісія почала давати перші релізи, які потрапляли до нас через радянське посольство в Америці, ЦК Компартії України неабияк стурбувався. Вирішили зробити крок у відповідь — створити «антиголодову комісію», яка мала роз’яснити громадянам всередині країни, що висновки американських істориків про голод — це балачки й вигадки. Перед науковцями УРСР, які фахово цим займалися, було поставлене завдання переконати наше населення, що все це — інсинуації західної преси.

Я потрапив до комісії за посадою, завідував тоді відділом соціалістичного будівництва 20-х — 30-х років. Комісію, утворену у 1986-у, очолював академік Арнольд Шлепаков, туди залучили різних людей за фахом і спе-ціалізацією. Спочатку в залі ЦК КПУ нам показали кілька канадських та американських документальних фільмів про голод, а далі дозволили користуватися партійним архівом і фондами ЦК, які були закриті для дослідників. Отже, у 1987—1989 роках я користувався усім цим матеріалом, на підставі якого зробив ґрунтовну монографію «Ціна великого перелому» (1991). Вона містить дуже важливий фактичний матеріал. Після цієї монографії я вже остаточно вирішив займатися тематикою Голодомору. І не тільки я, а й увесь наш відділ.

— Але повернімося до комісії. Яка її доля?

— Комісію створили 1986 року, то були перші кроки «перебудови», ніхто ще не знав, що з цього вийде. А 1987-го, після появи книги «Жнива скорботи» Роберта Конквеста, комісія вже не збиралася.

Пізніше, за власною ініціативою, я написав доповідну записку в ЦК КПУ із закликом визнати наявність голоду 1933 року.

Американська комісія, очолювана конгресменами, завершила роботу 1988-го. Рапорт і товстий том, написаний Джеймсом Мейсом, були передані Конгресові США. У 1990-у оприлюднили тритомник свідчень людей, які пройшли через голоди й опинилися на Заході, — «Дос-лідження українського голодомору, 1932—1933: проєкт усної історії Комісії з питань голодомору в Україні». Це була збірка документів та матеріалів, підготовлених за результатами роботи Комісії Конгресу США з питань Голодомору, за редакції Джеймса Мейса і Леоніда Гереца.

До тритомного зібрання обсягом 1734 сторінки увійшло понад 200 документальних свідчень людей, котрі пережили Голодомор 1932—1933 років. Звіт Комісії опубліковано в 1990 році у Вашингтоні. Усна історія, яка нині є науковою дисципліною, була чудово побудована. Кожен з опитуваних відповідав на 20 запитань. Тобто коли 200 опитуваних людей відповідають на кожне запитання, створюється об’єктивна картина, наприклад, того, як вербувалися люди у донощики (сексоти) чи в який спосіб будувалися ті чи інші елементи Голодомору.

— Пане Станіславе, колись я вважав, що ви — львів’янин, адже саме з Львівщини походять відомі носії прізвища Кульчицький: Олена Кульчицька — художниця, етнограф, чи Стефан Кульчицький, якому завдячуємо споживанням кави. Згодом побачив інтерв’ю з вами по телевізору, виглядало, що за манерою говорити ви — киянин. Й от нещодавно дізнаюся, що ви — одесит. А позаяк одеситів колишніх не буває, то що відчуваєте, сідаючи у вагон потяга Київ — Одеса?

— Одесу сприймаю, скоріш, як місце народження. Тут є ще знайомі, а друзі або померли, або виїхали. А от Київ для мене рідне місто, особливо — Академмістечко, де живу останніх 60 років. Можна вже сказати, що я киянин, хоча Одеса таки вабить.

Лінія мого батька походить із Самбора на Львівщині. Мій предок був учасником першого Польського повстання 1830—1831 років. Після придушення повстання його вислали на Кавказ, де він зрусифікувався. Я не можу сказати, чи то був дід, чи прадід, але мій батько з Кавказу приїхав до Одеси, щоб вступити до Водного інституту (Одеського інституту інженерів морського транспорту. — Прим. авт.), де навчався з моєю матір’ю. Вони ще студентами побралися, і я народився 1937 року. Того ж року батька забрали чекісти за приховування свого походження (така стаття була теж), бо записався росіянином, а насправді був поляком. Моя мати — стовідсоткова вірменка, походить з великої вірменської общини в Акермані, 1905 року її родина переїхала до Одеси.

Ми прогулюємося з паном Кульчицьким по Пастера, Преображенській, Дерибасівській, звертаємо на Грецьку. Професор любить ходити пішки: чотири кілометри для нього — денна норма, пройдену відстань контролює за допомогою застосунку на смартфоні. Є й інша норма… не більше трьох цигарок на день, закурив кілька років тому, після смерті дружини. Одружився в 1963-у, а в 1964-у і 1967-у народилися діти. Дружина була редакторкою у видавництві «Радянська школа», вичитувала і чоловікові тексти. З дружиною і дітьми вони були однодумцями й ніколи не сварилися на політичному ґрунті. Діти пана Станіслава вже 30 років мешкають в Італії. Щороку він там буває, але більше трьох тижнів не витримує — тягне додому, в Україну.

Професор Кульчицький не перестає працювати. Його книжка на 600 сторінок «Симон Петлюра. Політична біо-графія» мала вийти у Харкові на початку нинішнього року, але завадила війна. Зараз автор завершує книжку «Ленінський рашизм в окупованій Україні: 1917—1923». Чекатимемо на їх появу найближчим часом.

Прогулянка Одесою знову навіює спогади. У дитинстві, в теплу пору, він бігав з товаришами на море купатися та збирати мідії, а потім вдома мати їх готувала й подавала з мамалигою. А ще вмів добувати зі стиглих акацієвих стручків солодкий нектар, який був усередині поміж бобами. Отакі були ласощі того часу… Жили вони на вулиці Тираспольській, у 31-у номері. Двір складався з чотирьох двоповерхових будинків з одним спільним туалетом, у якому не було чисто, тож сентиментів щодо знаменитих двориків у пана Станіслава нема. У вересні 1944-го пішов до школи №47 на вулиці Льва Толстого, де навчався 10 років. Класи тоді були великі, по 40 учнів. Дуже багато читав. Уроки з географії, історії, літератури не готував, однак завжди з цих предметів мав відмінні оцінки, а з алгебри — не дуже. У дев’ятому класі вирішив, що стане істориком. У 1953-у п’ятнадцятирічний Станіслав плакав, разом з усіма, коли прийшла звістка про смерть товариша Сталіна.

І знову роздуми про війну.

«Я одесит, народився 1937-го, один з небагатьох українців, який дожив до 86 років і вдруге бачу на власні очі повномасштабну війну. В моїй дитячій пам’яті дуже чітко закарбувалася румунська окупація Одеси, яку я пережив з бабусею. Пам’ятаю альтанку на Дерибасівській, її румуни спорудили, щодня там грав духовий оркестр. Пригадую багатолюддя і транспаранти «Trаiascа Romаnia mare!» («Хай живе велика Румунія!») з нагоди проїзду по Дерибасівській Олени — дружини румунського наслідного принца Кароля, матері короля Міхая I. Слід відзначити, що одесити, окрім тих, кого переслідували за національністю чи переконаннями, на румун були не надто ображені. Окупаційна влада дозволяла громадянам займатися торгівлею, ремеслом та наданням послуг. Бабуся моя влаштувалася працювати в румунській їдальні, і нам дещо перепадало для виживання.

Тепер також триває війна, але ми в іншому становищі. Понад п’ятдесят держав цивілізованого світу — разом з Україною. Тоді як агресора, росію, підтримують лише п’ять країн із сумнівною репутацією. Те, що ми переможемо — абсолютно точно. Нам, історикам, бібліотекарям, іншим працівникам гуманітарної сфери, треба розбуджувати і перетворювати історичну пам’ять у національну», — переконаний професор Станіслав Кульчицький.

Розмовляв
Володимир ГЕНИК.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net