Переглядів: 631

Сотник Армії УНР Семен Якерсон

Вагомий внесок у боротьбу за незалежність України під час Визвольних змагань 1917—1921 років зробили представники Одещини. Недарма сьогодні імена славних одеситів носять підрозділи Збройних сил України: 59-та бригада імені генерал-хорунжого Якова Гандзюка, 110-та бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, майже готовий наказ про присвоєння імені генерал-хорунжого Всеволода Змієнка 122-й бригаді територіальної оборони ЗСУ. Всі ці генерали закінчили свого часу Одеське юнкерське піхотне училище. Окрім них, уже знаємо прізвища більше сотні випускників та викладачів цього училища, які століття тому зі зброєю в руках виборювали нашу державність.

У лавах Армії УНР були й випускники Сергіїв-ського (згодом — Одеського) артилерійського училища, а тепер — Одеської військової академії. Це училище було засноване за рік до початку Першої світової війни, тому терміни навчання скорочувалися й офіцери-артилеристи просто не встигали набратися досвіду, щоб вступити до військових академій. Але дух вільного козацтва, прагнення свободи змушували багатьох з них стати на захист рідної землі від московської навали. Серед таких молодих офіцерів був і 20-річний Семен Якерсон, який після отримання погонів прапорщика у листопаді 1917-го добровільно приєднався до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради.

Народився він 30 листопада 1897 року у Вінниці в єврейській міщанській родині. Батько, Самуїл Якерсон, був техніком за освітою, мати — Єлизавета (Лія) — родом із Немирова.

Семен змалечку тягнувся до знань. Із десяти років навчався у Вінницькій комерційній школі, що була за кілька десятків кроків від дому. Разом із матір’ю він жив на вулиці Соколова, 3 (нині — Шиповича). Тепер там розташовується Вінницький торговельно-економічний інститут, на фасаді якого у 2017-у встановлено меморіальну дошку на честь Семена Якерсона.

У 1914 році переїхав до Одеси й продовжив навчання в Одеському комерційному училищі Фейга, яке закінчив у 1915-у. По досягненні призовного віку був мобілізований до російського війська й відряджений на навчання до Сергіївського артилерійського училища. Після закінчення училища прапорщик Якерсон не захотів проливати кров за росію й добровільно вступив до Одеської гайдамацької бригади, яка на той час уже підпорядковувалася уряду Центральної Ради. У грудні 1917-го — січні 1918-го брав участь спочатку у сутичках, а потім й у вуличних боях у місті з більшовиками та червоногвардійцями. Українські частини вимушені були відступити в центральні райони України. Від травня по листопад служив в управлінні Уманського повітового вій-ськового начальника. У листопаді підтримав антигетьманське повстання.

Із 17 листопада 1918 року служив у Першому дієвому полку ім. В. Винниченка Армії УНР. 23 січня 1919-го у бою під Дубровицею був поранений, після лікування повернувся до свого полку, з рештками якого 24 травня влився до 8-го Чорноморського полку 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР. 18 липня 1919-го знову отримав поранення у бою під Комаргородом. Після одужання із 24 вересня 1919-го по 5 березня 1920-го служив у Корпусі кордонної охорони УНР помічником командира загону. Згодом обіймав посаду скарбника Подільської бригади. 15 березня 1920 року Семену Якерсону присвоюєно військове звання сотника.

Під час спільного українсько-польського наступу на Київ, у травні-липні 1920 року, командував технічною сотнею у 6-у запасному гарматному курені та гарматному курені 1-ї кулементної дивізії Армії УНР. Із 2 по 11 вересня 1920-го — командир технічної сотні бронепотяга «На Україну».

У своїх спогадах «Шлях Першого Галицького корпусу в поході на Київ» М. Скидан так розповідав про сотника Янкерсона та його життєве кредо: «На одній із вулиць Бердичева випадково зустрів в уніформі українського старшини свого давнього знайомого жида Янкерсона, пізніше студента Української Господарської Академії в По-дєбрадах, а тепер інженера. Перед цим він був ранений, чи контужений. Ходив він по Бердичеві, як та біла ворона. Переказує мені, що всі дуже дивуються, як він може служити в Українській Армії, коли вона робить погроми. Що він на їхнє здивованнє відповідає всім однаково, а саме радить іти в Армію і воювати за Україну, тоді про погроми вони не почують».

Разом з Армією УНР Семен Якерсон опинився на території Польщі, де жив 20 років. На еміграції тримався українського політичного табору. У 1927-у з відзнакою закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії в Подєбрадах, надалі працював інженером у Празі. Під час навчання товаришував з майбутнім літератором, також сотником війська УНР Євгеном Маланюком. Про це повідав поет Леонід Полтава в епіграфі до вірша «Семен Якерсон з України»:

Яв чи сон? —
Якерсон!..
Якерсон — Наполеон…
Хто ж то буде утікати
В теплі хати, у халати,
У жилети, у щиблети,
В славу давньої пори —
В шабісові вечори?
Може й буде… може й сон… —
Та не Сьома Якерсон.

Знання української мови допомогло Семену в працевлаштуванні: компанія Lanna, яка спеціалізувалася на спорудженні мостів, відрядила його на Закарпаття (Підкарпатська Русь), яке тоді було в складі Чехословаччини. Там він проєктував і будував дороги й мости в Ужгороді, Рахові та біля села Кваси — курорту з мінеральними водами. Перед від’їздом до Закарпаття у 1930-у одружився в Празі з дівчиною на ім’я Анна. В 1934-у в них народився син Іржі, який у майбутньому теж стане цивільним інженером. Ще до весілля Семену Якерсону вдалося отримати дозвіл на виїзд із СРСР матері.

У 1938-у, після розпаду Чехословаччини й окупації Закарпаття Угорщиною, Якерсони повернулися в Прагу. Там їх застала Друга світова війна й німецька окупація. Жертвою Голокосту в родині Якерсонів стала мати Семена — Лія. Син Іржі пізніше розповідав донькам: у 1943-у він прийшов зі школи і побачив, що гестапівці заштовують його бабусю в машину. Пізніше стало відомо, що всі в’язні гестапо в Празі були депортовані в табір смерті Аушвіц.

Дружина, яка не була єврейкою, захистила чоловіка від загибелі. Змішані пари, за німецькими правилами, могли тимчасово залишатися у своїх оселях. У 1941—1943 роках тільки єврейські родини були сконцентровані в гетто Терезин біля Праги. До листопада 1944-го практично всі євреї з цього гетто були вивезені в Аушвіц та інші табори смерті.

Взимку 1944—1945 років нацисти почали вивозити з Праги в Терезин євреїв зі змішаних сімей. Анна проявила мужність і сховала свого чоловіка. Вони залишилися в Празі і дочекалися звільнення в травні 1945-го. Після війни Семен Якерсон знову працював цивільним інженером. Із серпня 1945-го сім’я жила на вулиці Manesova 1649/86.

Семен Якерсон помер внаслідок серцевого нападу у лікарні 27 березня 1951-го у віці 53 років. Його тіло кремували і поховали на цвинтарі Strasnice в Празі.

Як уже мовилося, у грудні 2017 року у Вінниці на фасаді колишньої комерційної школи було відкрито меморіальну дошку на честь офіцера-єврея Армії УНР Семена Якерсона. На ній, окрім надпису українською, є також слова на ідиші.

Сьогодні в Одесі тривають дискусії щодо перейменування вулиць, які мають московсько-комуністичне забарвлення. Прізвище сотника Якерсона посіло гідне місце серед нових імен топонімічних об’єктів нашого міста. Як на мене, доречним було б після перемоги над нашим одвічним ворогом установити на фасаді Рішельєвського ліцею (колишнього училища Фейга) меморіальну дошку його випускникові — учасникові Визвольних змагань 1917—1921 років Семенові Самійловичу Якерсону.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
краєзнавець,
автор книжки «Чорноморці — борці за незалежну Україну».
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net