Переглядів: 821

Де шукати «місця сили» під час війни?

Із початком повномасштабного вторгнення виїзд на природу перетворився на розкіш з минулого життя. Ліси потерпають від пожеж та ракетних обстрілів, узбережжя Чорного моря — заміноване й заборонене для відвідування. Утім, запит на рекреацію не зникає, а українці поступово починають шукати нові «місця сили» — безпечні локації для відпочинку та перезавантаження.

У рамках спільного проєкту Всесвітній фонд дикої природи (WWF-Україна, https://wwf.ua) й платформа «ШоТам» роз’яснюють, як не наразитися на небезпеку, чому природа ближче, ніж нам здається, та як не нашкодити довкіллю під час війни.

Сергій ЗІБЦЕВ, доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри лісівництва НУБіП України, директор регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж:

— У деокупованих регіонах та областях, де тривають бойові дії, варто забути про відвідування лісів. Це території, на розмінування яких знадобиться чимало часу. Ба більше, ліс — середовище, убезпечити яке буде вкрай складно. Трави, підлісок, дерева — все це ускладнює процес перевірки та розмінування. І ми знаємо про низку випадків, коли навіть рятувальники та лісівники підривалися, хоча й володіли професійною інформацією. Тож гриби чи ягоди можуть доволі дорого обійтися.

Якщо говорити про регіони, де відвідування лісів може бути відносно безпечним, — це південь Рівненської, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецькі області. Власне, Правобережжя. Області, де не було активних бойових дій. Звісно, ракети прилітали практично скрізь, але територія, куди вони поцілили, вже давно відома місцевим органам. Ці залишки снарядів не несуть такої небезпеки, як на окупованих, щойно звільнених чи прикордонних територіях.

Однак менший рівень небезпеки не означає, що вона повністю відсутня. Перед відвідуванням лісів навіть на умовно безпечних частинах країни варто зв’язатися із відомствами, які володіють ширшою інформацією. Це місцевий лісгосп, найближча частина ДСНС, поліції або сили тероборони. І лише отримавши схвальну відповідь та підтвердження, що певна ділянка не є забрудненою, можна відвідувати цю екосистему.

Ганна ЛОБЧЕНКО, менеджерка напряму «Ліси» WWF-Україна:

— Я б не ризикувала складати якийсь чіткий перелік територій, у яких стовідсотково безпечно відвідувати, скажімо, ліси. Адже ми не можемо знати всіх військових аспектів. Є території навіть у ніби безпечних областях, які мають певні попереджувальні військово-тактичні об’є-кти. Тому казати, що якась

західна область абсолютно безпечна — неможливо. Ми маємо розуміти, що всюди можуть бути певні військові об’єкти, небезпечні для цивільних людей.

Сьогодні служби ДСНС мають певну пріоритетність у порядку розмінування територій. Як правило, це населені пункти, прилеглі території та інфраструктурні об’єкти. Утім, тут є інша проблема — після завершення робіт із розмінування надзвичайники повинні видати сертифікат, після чого відповідальність за цю ділянку нестиме лісокористувач. І ми розу-міємо, що не всі лісові підприємства поспішають отримувати такі сертифікати, адже відповідальними в разі чого будуть вже вони.

Крім того, частину територій очищають від вибухонебезпечних предметів для проведення лісогосподарських робіт. Але для цивільного населення ці землі не повертаються у вільний доступ. Саме тому це ризик особисто кожного — відвідувати якісь ліси поруч із населеними пунктами.

Точною інформацією про заміновані об’єкти володіють очі-льники громад, представники тероборони та відповідні підрозділи ЗСУ. І в разі потреби на рекреацію можна звернутися до них із запитом про визначення небезпечної зони.

Не слід також вважати, що будь-який заповідник чи національний парк автоматично є повністю безпечним об’єктом. Ракета не обирає, куди прилетіти: в експлуатаційний ліс, де дозволено вести господарські роботи, чи в об’єкт природоохоронного фонду. Для снарядів нема різниці. Так само й військові не обирають, де окопуватися чи розставляти міни. Тому орієнтуватися суто за категоріями — неможливо.

Натомість можна звернутися до землекористувача, надіслати запит до національного парку чи заповідника й запитати, чи безпечне це місце для відвідування, який там режим доступу. Якщо отримали офіційне повідомлення, що підтверджує безпечність, — будь ласка. Але пам’ятайте, що заповідність території не захищає її від ро-сійського вторгнення.

Зараз Державне агентство лісових ресурсів України реалізує програму створення безпечних місць відпочинку в лісах у співпраці місцевими органами ДСНС та місцевою владою. Відвідування цих рекреаційних пунктів державних лісогосподарських підприємств — найкращий спосіб безпечно відпочити. Звичайно, рекреаційні пункти лісівників розташовані біля доріг та озер і є безпечними. Інформацію можна отримати в найближчому лісгоспі. Те саме в установах природно-заповідного фонду. У конторі заповідника або національного природного парку вам підкажуть безпечні маршрути.

Якщо ви отримали інформацію про безпечні території, пам’ятайте, що більшість екосистем, відкритих до відвідування, мають певні екологічні стежки та маршрути. Вони досить часто марковані й позначені на мапах. А отже, після обов’язкової реєстрації туристи отримують інформаційний лист із безпечним як для людини, так і для екосистеми маршрутом.

Перше завдання для кожного з нас — не відхилятися від цього маршруту, адже навіть банальний недогризок, покинутий за його межами, може нашкодити екосистемі. Здавалося б, як? Дуже просто: він приваблюватиме тварин, вони виходитимуть за межі звичного середовища й опинятимуться на туристичних стежках. І це не лише небезпека для людей, а й порушення нормальної дикої пове-дінки мешканців екосистеми. Саме тому завдання людини — дотримуватися чітких інструкцій та не залишати після себе навіть найменшого сміття. А краще — ще й збирати те, що кинули попередні відвідувачі.

Не менш важливий і звуковий режим. Адже будь-яка музика чи гучні вигуки можуть так само порушити екосистему, налякати чи дезорієнтувати тварин. Це яскраво прослідковується під час бойових дій, коли вибухи спричиняють звукові порушення у дичини, вона перестає розуміти, що відбувається та куди рухатися. У природному середовищі якась колонка з музикою так само може відлякувати й дезо-рієнтовувати місцеву фауну.

І, звісно, вогнища. Якщо вони заборонені — значить, вони заборонені. Без варіантів. Навіть якщо вам дуже хочеться, навіть якщо ви дуже замерзли — не можна цього робити. Будь-яку пожежу в екосистемі доволі складно загасити. Якщо це гірська місцевість — робота пожежників ускладнюється ландшафтом, а в регіонах, де тривали бойові дії, ефективність роботи ДСНС буде ще нижчою. Пожежна автівка не поїде мінним полем, аби ліквідувати займання. Вогонь розповсюджуватиметься лісами й зупиниться лише там, де буде природний рубіж.

Олексій ВАСИЛЮК, засновник Української природоохоронної групи:

— Оскільки я природоохоронець, то доволі негативно ставлюся до активної господарської діяльності людини в екосистемах. Але туристичний та рекреаційний напрями — це цілком припустимо, навіть під час війни. Якщо людина йде до умовного лісу, наприклад, на пошуки грибів, — це нормально.Така діяльність ніяк не шкодить екосистемі й не впливає на популяції самих грибів. При цьому це важливо з психологічного боку.

Люди, що ходять лісом, особливо з дітьми, — це прекрасно. Адже для них це реальний досвід контакту з природою, можливість доторкнутися до дерев, посидіти на траві, влізти в павутину, — все те, чого позбавлені мешканці великих міст. Та при цьому варто дотримуватися низки правил, які узагальнено можна сформулювати кількома словами: не залишайте по собі слідів того, що ви тут були.

Треба пройти лісом чи будь-якою іншою екосистемою так, аби після вас все було так само, як до вашого приходу. Уявіть, що слідом за вами йде інша людина, ваше завдання — зробити так, аби вона побачила все те саме, що побачили ви. Насолоджуйтесь природою і намагайтеся не залишати жодних слідів!

Андрій БОКОТЕЙ, доктор біологічних наук, професор кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка:

— Сьогодні кожен має визначити для себе той напрямок допомоги довкіллю, який цікавить найбільше. Адже варіантів безліч — можна звертатися до різноманітних екологічних спільнот, пропонувати свої послуги й варіанти співпраці. Але все починається зі значно простіших речей — з банально-

го збирання сміття у лісах чи вздовж річок. І наразі це справді актуально, адже під час експедицій ми бачимо, наскільки страждають ті природні місця, де напередодні відпочивали люди.

На жаль, рівень екологічної освіти значної частини населення є ще не настільки високим, аби ми не потребували допомоги свідомих людей. Ска-жімо, у більш далеких селах місцеві мешканці переконані, що викидати сміття в річку — це нормально. Мовляв, вода все одно прийде й усе забере. Так, вона прийде, але ж це сміття просто опиниться деінде на іншому березі.

Також будь-хто може звертатися до тих самих національних парків, які систематично органі-зовують прибирання. Крім того, кожне місто має свою екологічну інспекцію, що проводить різноманітні акції. Тобто можна робити корисну справу й водночас отримувати від цього задоволення. Адже ти робиш щось справді важливе й необхідне для природи.

Мешканці міст чомусь вважають, що відпочити й побачити щось справді цікаве можна лише десь далеко за межами самих міст. Але насправді це не так. Велику естетичну насолоду може подарувати навіть, здавалося б, банальна прогулянка місцевим парком. Вони є в кожному місті й подекуди це старі парки зі столітніми деревами, що дають прихисток багатьом видам птахів, тварин та комах.

Скажімо, я мешканець Львова, і в нашому місті налічується понад 20 парків, із яких половина — це саме старі. І навіть просто походити, прогулятися, торкнутися цих столітніх чи навіть двохсотлітніх дерев, уявити, що вони живуть учетверо довше, ніж ми, — це вже неймовірні враження. Та й навіть буденний перехід через парк на шляху до роботи може налаштувати людину на хороший настрій впродовж усього дня. Це доступний та універсальний спосіб релаксації, який не набридає.

Водночас у парках природу можна навіть досліджувати, маючи при собі звичайний смартфон. У каталогах застосунків є розділ «Наука», де зібрані додатки, що дозволяють за допомогою камери дізнатися щось про рослини (наприклад, PlantSnap та iNaturalist), птахів (Птахи України або BirdID) чи комах, які зустрічаються під час прогулянки. Так, воно не завжди може працювати ідеально. Але для більш точної інформації є чимало спільнот науковців і дослідників, які радо допоможуть вам визначити, що за птах співає на записі або на яку рослину вам вдалося натрапити.

Підготував
Дмитро ЖУРАВЕЛЬ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net