Без гальм

Не беруся судити, хто спланував і здійснив операції з руйнування Кримського мосту і підриву військових кораблів чорноморського флоту рф у Севастопольській бухті, але впевнений, що це, як й інші атаки на об’єкти країни, котра напала на нас, необхідно було зробити ще на початку повномасштабного вторгнення. «Жестів доброї волі» з боку російських військ було б тоді набагато більше.

Але союзники, не допускаючи «ескалації», ховалися за п’ятим пунктом Статуту НАТО, як за бетонною стіною, а кожна «бавовна» на російській території зі знищенням озброєнь агресора викликала у них паніку.

Можливостей завдавати удари в тил агресора у ЗСУ за час війни було, як ми розуміємо, набагато більше. Але за кожну успішну атаку, збитий літак або вертоліт доводилося виправдовуватися. Вкотре вислуховувати пояснення, чому Україні не можна поставляти ракети, здатні вражати цілі по той бік російського кордону. До речі, за непідтвердженими даними, удар по Кримському мосту і кораблях чорноморського флоту рф можна було б завдати ще в травні. Але не було політичного рішення.

Українські політики, наскільки відомо, досі не дали добро на організацію атак проти російських аеродромів у глибокому тилу. А звідти злітають літаки, завантажені крилатими ракетами. Така нерішучість може дорого коштувати. А вона, ця нерішучість (тільки не смійтеся), пояснюється тим, що в кремлі подібні атаки називають актами терору. І деякі наші друзі на Заході (знову ж таки, не смійтеся) з подібною оцінкою погоджувалися.

Після масованих атак на об’єкти критичної інфраструктури України (у жовтні) в мізках наших союзників відбулися, як кажуть, тектонічні зрушення. Під час візитів до Києва та інших міст їм, бідним, довелося ховатися в метро і бомбосховища, перечікувати повітряні тривоги, на собі випробувати принади справжнього, а не придуманого в кремлі терору. Особливо подіяло це на німців. Настільки, що федеральний канцлер Олаф Шольц визнав багаторічні помилки, свої та Ангели Меркель, і публічно відмовився від традиційного партнерства з росією.

З усіх країн Євросоюзу, мабуть, лише Угорщина намагається зберігати проросійську позицію. Але і там уряд, побоюючись позбутися субсидій від Брюсселя, практично припинив блокування підтримки України, яку надає Єврокомісія. А після приходу до влади нового прем’єр-міністра Італії Джорджі Мелоні цілком обґрунтовано можна говорити, що другом і союзником України у протистоянні агресору є весь Євросоюз. Без винятку.

Невиправданий і небезпечний оптимізм

У Великій Британії, Сполучених Штатах Америки і Канаді чітку позицію щодо нашої країни не ставили під сумнів навіть у найгірші часи. Тепер же з-за океану від політиків і воєначальників усіх рівнів доноситься хвиля оптимізму. На зразок того, що Україна вже перемогла росію. Залишається тільки прийняти капітуляцію. Такий оптимізм мені здається невиправданим і навіть небезпечним. Особисті якості путіна не дозволять йому визнати навіть часткову поразку в Україні. Ба більше, посилять бажання помститися за завдану образу.

Ракетні удари по об’єктах критичної інфраструктури, безглузді з військової точки зору, — най-кращий тому доказ. Коли з’ясується, що зломити варварськими бомбардуваннями наш народ не вдалося, в арсеналі «національного лідера» знайдеться щось інше. Не варто гадати, що саме. Застосування тактичної ядерної зброї в Україні виключати, до речі, не варто. Але і без неї психопатові є чим налякати цивілізований світ.

Номером першим у списку штучних глобальних катастроф, за задумом кремлівського диктатора, мав би бути вуглеводневий голод. Промисловість, що споживає російську нафту і природний газ, які надходять трубопроводами у Європу, не встигла б швидко перебудуватися, втратила б конкурентоспроможність і опинилася в ситуації 1973 року, коли як помсту за поразку у війні арабські країни підняли в десять і більше разів ціни на нафтопродукти. Ми з вами є свідками того, що через відмову від ро-сійського газу ніякої катастрофи не сталося. А фінансово постраждала сама росія, бюджет якої тримається на газово-нафтовому фундаменті.

Номером другим у списку глобальних потрясінь повинен був стати (і ще може стати) просто голод. Третину світового виробництва зерна, олії та цілої низки продовольчих товарів до 2022 року на світові ринки постачали Україна та росія. У зв’язку з воєн-ними діями виробництво цих товарів впало приблизно на третину. Але це не все.

Схеми поставок (логістика й оплата) через російську блокаду портів у Чорному та Азовському морях стали частково або повністю неможливими. Стамбульські угоди про розблокування чорноморських судноплавних шляхів вирішують проблему тимчасово і не повністю. До того ж росія зі свого боку вже відмовилася їх продовжувати. У підсумку найбідніші країни планети, які отримують від ООН продовольчу допомогу, залишилися ні з чим.

Третім номером, здатним підірвати світ, може стати «брудна бомба». Але не з фантазій московської пропаганди. А на зразок Запорізької АЕС, якщо вчасно не передати її під міжнародний контроль.

Бог, утім, береже нашу країну і всіх на світі. Сподіватимемося, без втрат переживемо зиму і нових загроз не з’явиться.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.