Пиріжки і честь
Це був один із звичних робочих днів у відділенні військового госпіталю. Зала приймального відділення гуділа від вихору емоційних перемовин медсестер, баритону начальника, який у телефонній бесіді активно пояснював співрозмовникові суть необхідної операції, та нескінченного руху допитливих пацієнтів.
Я оглянула чергового хворого і, віддавши йому набір довгоочікуваних медичних записів, кинула погляд на робочий горизонт: чисто. Жодні допитливі очі, у яких читається «Дозвольте дізнатися?», не шукали людину у білому халаті. Всіх хворих було проконсультовано, і вони терпляче чекали заповітних папірців від інших лікарів. Не гаючи часу, я дістала із кишені телефон і поринула в цифровий океан інформації. Варто сказати, що то були дні, коли Україна спочатку раділа звільненню багатостраждального Ізюма, а потім здригалася від новин про знайдені останні пристанища тамтешнього населення. Стрічка новин у телефоні, на жаль, майоріла саме тими фотографіями з дерев’яними хрестами посеред густих крон мовчазної хвої.
Телефон лежав на столі перед моїми очима, і побачене настільки захопило увагу, що я не помітила тінь, яка наблизилася до мене й схилилася над головою.
— Вигнали ми їх із лісу.
Від несподіванки я не одразу зрозуміла, у чому справа. Переді мною стояв чоловік у військовій формі. Зовнішній його вигляд нічим особливим не привертав уваги, але, вловивши на мить його погляд, усе стало зрозумілим без слів.
— Так-так, вигнали ми їх звідти, отих… — продовжив чоловік, заглядаючи на екран мого телефону. — Довго сиділи ж вони там, нелюди…
Зізнатися чесно, в такі моменти мені дуже важко підбирати доречні слова. Навпроти стояла людина, яка вийшла із самого пекла, і будь-який сторонній коментар тут здавався пустим і безглуздим. Я просто продовжувала слухати.
— Знаєте, а вони музику там включали. У самому лісі…
Я підняла брови.
— Так, для нас музику. Вони нас так лякали. Ми сиділи дуже близько, тому все чули. І ті нелюди знали про це, хотіли налякати…
Після цих слів чоловік якось здригнувся — не те щоб з острахом, але…
— І все ж, вигнали ми їх. Ті кляті орки все покидали, що в них було. Коли ми прийшли на їхні позиції, то купу всього знайшли: речі, техніку… Швидко тікали. І навіть пиріжки залишили. Я дуже добре це запам’ятав: вони були такі свіжі, ще теплі, тільки-но їм їх привезли. Вони ж такі апетитні, а я дуже голодний. Довго з хлопцями перед тим не їли, не до того було. Та коли взяв одного, так бридко якось стало. Покрутив того пиріжка і поклав назад. Не зміг. Так і пішли звідти…
Чоловік на мить замовк. Паузу перервала медсестра із за-кликом, що прийшла його черга терміново йти на обстеження. І знову всі повернулися до іншого боку реальності: зала приймального відділення, шум медперсоналу, десятки хворих...
Як же все таки мало знає світ про честь українського воїна!
Олена ТАНАСІЙЧУК.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 50 грн.
- на 3 місяці — 150 грн.
- на 6 місяців — 300 грн.
- на 12 місяців — 600 грн.
- Iндекс — 61119
суботній випуск (з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 40 грн.
- на 3 місяці — 120 грн.
- на 6 місяців — 240 грн.
- на 12 місяців — 480 грн.
- Iндекс — 40378
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
