У світі вождів

Збоку зміни виглядають так, начебто нічого особливого не сталося. Відповідно до зміненого статуту Комуністичної партії її генсек отримав можливість зайняти високий політичний пост втретє. Через рік (завдяки поправкам до Конституції) це дозволить йому після обрання на сесії Всекитайських зборів народних представників знову стати главою держави. На відміну від Сталіна, Сі Дзіньпін повинен враховувати настрої комуністичної еліти і реагувати на зміну зовнішньої обстановки. А за десять років правління Сі ця обстановка дуже змінилася. Переважно в гірший бік.

Китайське диво, коли хмарочоси будувалися у зубожілому селі, а кількість мільярдерів щодня зростала, наближається до фіналу. Друга за обсягом економіка світу втрачає позиції одну за одною. Звинувачувати Сі в жорстких заходах через ковідну трагедією або в поразці на світових конкурентних ринках — безглуздо. Він грає, як уміє. І бореться з кризою, зміцнюючи власну владу і владу Компартії. От тільки такі заходи не виправляють становище, а заганяють країну в глухий кут.

Найпростіше в такій ситуації — спровокувати воєнний конфлікт. І вийти з нього переможцем. Тому універсальними ліками від близької рецесії на ХХ з’їзді КПК визнано повернення Тайваню у «рідну гавань». Це загрожує неминучим воєнним зіткненням зі Сполученими Штатами? Тим краще. Війна зі «світовим імперіалізмом», як би не закінчилася, все спише і ви-правдає. А Сі набуде статусу вождя, такого ж, як Сталін і путін. Зійде на п’єдестал, з якого неможливо зіштовхнути.

Наслідком тайванської авантюри неминуче стане загибель мільйонів людей. У разі ядерної війни — мільярдів. Щоправда, Мао Цзедун свого часу говорив Сталіну, що заради перемоги комунізму варто пожертвувати життями двох третин населення Землі. Порівняно з тим часом, обстановка зараз вегетаріанська. Припустимо, вб’ють менше людей. Зате інші повернуться у звичний світ ХХ століття. Де вожді програти не можуть, а народам сподіватися нема на що. Де авторитарні режими мають перевагу перед демократіями, а ядерний чемоданчик у міжнародних відносинах означає більше, ніж ком-проміс.

«Тайвань» у Європі

За 45-го президента США лідери європейських країн дорікали заокеанському партнерові в «перекосі уваги» і перебільшенні китайської загрози. Але Дональд Трамп тому і став президентом, що володів даром передбачення, а пріоритети визначав нутром. У певному сенсі він сам був вождем. Розумів, чим є для вождя влада і яку ціну йому слід заплатити, щоб залишитися при владі.

Утім, Трамп не зміг передбачити, що загроз для безпеки його країни може бути дві. А європейський «тайвань» виявиться небезпечнішим за китайський. Він прийняв сталініста за бізнесмена, з яким можна спілкуватися й укладати угоди для обопільної вигоди. Розплачуватися за оптичний обман 45-го президента США доводиться його наступникові, 46-у господареві Білого дому. А ціна питання для Байдена зросла не менше, ніж у тисячу разів.

Мотиви сталініста путіна в російсько-українській війні ті ж, що у китайського комуніста Сі Цзіньпіна. Це збереження і зміцнення власної влади. Поки цій владі нічого не загрожувало, а нафта і газ приносили в казну мільярди доларів, президент російської федерації із задоволенням розігрував західну карту, а його ручні мільярдери скуповували нерухомість у Лондоні і на Лазуровому березі Франції. Економіка росії надувалася як мильна бульбашка. Але скоро російський вождь зрозумів: для розвитку в конкурентному світі недостатньо нафти і газу. Потрібні політичні свободи. А вони заберуть у нього владу.

Розворот російського державного корабля, на відміну від китайського, відбувався в два етапи. Спочатку в «мюнхенській» промові путіна 2007 року, а потім — на 12-у з’їзді партії «единая россия» 24 вересня 2011-го. Де глава держави запропонував «рокіровочку» — обрання дмитра медведєва на найвищий пост країни. Поки той придурок проголошував, що «свобода краща за несвободу», кремлівська рать у 2008-у розв’язала «маленьку переможну війну» в Грузії. І їжакові стало зрозуміло, що на черзі — основний «тайвань» путіна, Україна.

Не варто повертатися до сюжету про те, як ганебно поводилися лідери західних країн на Будапештському саміті НАТО в 2008 році, а потім допустили окупацію п’ятої частини грузинської території. Як то кажуть, проїхали. Але, маючи за плечима досвід «малої» капітуляції, як можна було з чистою совістю організувати капітуляцію велику? З так званим «нормандським форматом», із закріпленням за терористами на вісім років захоплених «народних республік», з фактичним створенням плацдарму для масштабної війни проти України.

Тепер за таку, м’яко кажучи, недалекоглядність західним країнам доводиться дорого платити. Війна, розв’язана рашистами в центрі Європи, вже коштує їм мільярди доларів і падіння економік у більшості розвинених країн світу. А масштаби майбутніх лих, включаючи голод у країнах нерозвинених, важко й уявити. Якщо до подібних лих додати воєнне вирішення тайванського питання, то непереливки буде кожному на планеті. І наразі є один спосіб зупинити вождя. Забрати у нього владу. Наша країна робить усе, щоб перемогти рашиста в Європі. В Азії з вождем-комуністом розберуться американці.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.