Блаженнійший Святослав: «Наша Церква має слово надії»
Наприкінці попереднього тижня Одесу відвідав предстоятель Української греко-католицької церкви блаженнійший Святослав (Шевчук).
Надвечір’ям минулої суботи до кафедрального собору Святого Апостола Андрія Первозванного люди почали приходити заздалегідь. Свого духовного пастиря парафіяни зустрічали при вході з квітами, храмовими корогвами. Після дитячих віршованих вітань гостеві піднесли традиційний — за національним звичаєм — хліб-сіль на гарному вишитому рушнику. Гіркий цьогорічний український хліб…
— Вітаємо вас, ваша святість, усією нашою парафіяльною громадою, — сказав у слові-зверненні настоятель храму отець Руслан.
Відтак розпочалася вечірня служба Божа. Храм виповнений ущерть, серед парафіян — уже знана всіма група людей з вадами слуху разом зі своєю перекладачкою, юні матусі з дітками своїми — як і щонеділі…
З неослабною увагою присутні слухають слово блаженнійшого Святослава. Це не проповідь у її традиційному значенні, це дійсно глибоке, мудре звернення духовного пастиря, лідера думок, прагнень, надій… Предстоятель розпочав його з ви-словлення вдячности всім, хто прийшов того вечора, щоби разом помолитися. Далі продовжив зі слова, «яке сьогодні всім нам пече, дошкуляє, нас мучить, завдає нам болю. Це слово — війна». Блаженнійший завважив, що минулого разу, перебуваючи тут, аж ніяк не міг би подумати, що наступного разу приїде під час війни. З чим у людей асоціюється це слово? Може, кожен із нас відповів би на це по-своєму, каже він. Бо кожен з нас має свій досвід такого важкого життя в країні під час війни…
У храмі тиша, здається, чутно, як єдиним ритмом б’ються серця людей. Майже всі слухали, дивились в ефірі звернення блаженнійшого, переймалися його духовною силою. Й ось тепер — живе слово патріарха. Таке діткливе, таке правдиве, таке сердечне… Далі блаженнійший мовив:
— Один з наших військових капеланів мені сказав, що в нього слово «війна» асоціюється з болотом. Окопи, бездоріжжя, дощ…
Може, для вас це слово по-своєму якось відлунює в серці. А для мене, знаєте, з чим це слово пов’язане — може, через те, що в українській мові слово «війна» є жіночого роду. Коли мені хтось каже «війна», я бачу перед очима заплакану жінку. Жінку-маму, яка проводжає на фронт свого сина чи свою доньку. Ніколи не знаючи, чи потім побачить дитя. Заплакану маму, яка втратила свого сина… Най-більший біль наших парафій по всій Україні — що мало не щодня ми ховаємо наших героїв. Жінки плачуть… Слово «війна» мені асоціюється із заплаканим обличчям мами за своєю дитиною. Вона мусить вириватися зі свого дому, свого місця, тому що її дім просто на очах знищили.
Я пригадую таку жінку, яка з дитиною, майже боса, пройшла двадцять кілометрів до міста Бровари під Києвом, тому що в їхньому селі став російський фронт і її хату просто спалили… Що діялося в серці тої жінки, важко сказати. Куди вона йшла з тою дитиною?..
Заплакана жінка йде сьогодні, штурмує Європу, різні країни світу, для того, щоби подбати бодай про тимчасовий притулок для себе і для своєї дитини, в той час, коли тато воює на фронті. Заплакана жінка… Можливо навіть, сьогодні це є образ України. Під час війни…
Далі блаженнійший Святослав говорить про свої зустрічі зі столичним мером Віталієм Кличком — саме в ті дні, коли Київ був майже в облозі і гриміли вибухи… І так само про зустрічі тут, з одеською владою — говорили про проблеми Одеси і Одещини в час війни. Йшлося на цих зустрічах про людські потреби біженців, гуманітарні проблеми, побутові, практичні справи. Запам’яталася прикінцева фраза розмови зі столичним очільником, яка змусила дуже глибоко замислитись: «Знаєте, блаженнійший, від Церкви більше, ніж хліба й одягу, ми потребуємо слова надії».
— Відтоді, від тої хвилі, — продовжує блаженнійший, — я почав розуміти, що ви як спільнота віруючих людей — це і є Церква. Ми маємо слово надії. Ми, віруючі люди, маємо щось таке, чого сьогодні українцям не може дати ніхто. Ніхто з людей. І та сила, слово надії, яку ми, віруючі люди, повинні сьогодні дати Україні, є слово надії і Христового Євангелія. Євангеліє — це є сила Божа, це спасіння кожного, хто вірує.
Отож саме від віруючої людини приходить сила, та сила, джерелом якої є сам Господь Бог. Та сила, перед якою ніхто не може встояти. Тому каже сам Христос: немає нічого неможливого тому, хто вірує.
І знаєте, з того часу я почав вдивлятися в обличчя нашої Церкви. Нашої Церкви на заході України, в центральній Україні, нашої Церкви на Харківщині, Сумщині, на Чернігівщині… Я вдивляюся тепер в обличчя нашої Церкви на Одещині… І знаєте, що я бачу? Я бачу маму, яка обіймає своїх дітей. Так, плаче часом… Але маму, яка обій-має, яка зігріває, яка рятує. Маму, в обіймах якої дитина перестає боятися.
І це материнське обличчя нашої церкви так об’явилося в отих тяжких місяцях, як, можливо, ніколи перед тим. Різні люди, які, можливо, ніколи до Церкви не належали, вони просто кидалися в обійми тої Церкви. Вони потребували когось, хто би в тих часах їх прийняв, їх вислухав, можливо навіть, вони поплакали б… і потребували, щоби їх нагодували, зодягнули…
І це обличчя мами, яка обіймає своїх дітей, доповнила мені фраза одної жінки, яку я зустрів у Кропивницькому. Біженка, переселенка, яка потрапила в чуже місто, де нікого не знала… Каже мені: «Знаєте, я собі сказала: найперше я піду до церкви. А тоді я точно знаю, що тут, у цьому місті, я не пропаду». Вона це говорила з такою радістю, бо дійсно знайшлася спільнота, спільнота церкви, яка її прийняла, яка її обійняла, підтримала…
Наші волонтери, зокрема ті, які працюють у «Карітасі», кажуть, що так можливо: навіть коли людина переїхала з однієї частини країни в іншу, передати цю людину від одної спільноти в іншу.
Часом той, хто пережив насилля, всю брутальність тих знущань, які росіяни вчинили і чинять далі над нашим народом, так довго треба його зігрівати, так довго той холод того пережитого насилля, того знущання, того страху холодить серце людини, так довго треба відігрівати. Це подібно як маленьке курятко, намокле, труситься, може вмерти, якщо та квочка не візьме його під крило своє і не зігріє.
І тоді пригадуються слова Ісуса Христа, який плакав над Єрусалимом. Каже: «Єрусалиме, Єрусалиме, скільки разів я хотів зібрати вас, як квочка збирає курчат під свої крила, але ви не хотіли».
Я хочу вам подякувати, вашій церкві, вашому екзархату тут, на Одещині, на цих південних теренах країни, за те, що ви є такою квочкою…
Нам так потрібно відчути те коло однодумців, коло людей, які вірять, думають, борються так само, як я, тому що тоді ми взаємно себе один одного підтримуємо.
І я думаю, що блаженний той народ, який має таку люблячу матір-Церкву. Яка не засудить, не покарає, але зрозуміє, простить, прийме і зігріє.
І тому нехай та війна, яка до нас приходить як обличчя за-плаканої жінки, вкінці силою Христового Євангелія в наших серцях буде перемінена. Нехай там буде любов, яка властиво єдиним серцем життя людини поможе нам вистояти.
Колись я казав: спочатку я вірив у перемогу, а тепер я знаю, що вона буде. Мені про те, що ми обов’язково переможемо, сказали наші хлопці із самооборони нашого Лівобережжя. На третій день війни — ви собі уявіть — тоді російські диверсанти бігали по Києву, як мурахи, навіть довкола собору нашого були перестрілювання, на подвір’ї нашому… Були розпечатані диверсійні групи, які давно сиділи в місті, вони мали списки, мали всі точні адреси… Наші хлопці їх виловлювали, як куріпок. Той процес називали збиранням грибів. Навколо собору. І кажуть вони мені: знаєте, блаженнійший, у них там були такі татуювання — Сирія, Лівія… Але ми в їхніх очах побачили смертельний переляк. У їхніх очах ми побачили перемогу України…
Я дуже люблю відвідувати наших поранених. І в очах поранених наших хлопців я бачу і знаю, що нас не переможуть. У них такої сили нема. Ані духовної, ані моральної, ані іншої.
Нехай мати-Церква своїми обіймами усіх нас обігріває, щоб ми мали відвагу рухатися вперед, відстоювати нашу свободу, нашу Незалежність… Буде перед нами великий шлях гоїння ран тієї війни. І, дай Бог, щоби жінка в Україні ніколи не плакала. Дай Бог, щоби колись, як спитають нас, наших дітей, з чим у тебе асоціюється слово «Україна», щоби ті діти сказали: усміхнене, щасливе обличчя моєї мами.
Слава Ісусу Христу!
Після завершення служби Божої перед царські врата вийшов отець Ігор зі зверненням від храму. Його слово:
— Знаєте, блаженнійший, відлуння ваших слів — Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться — дає нам силу боротися на різних фронтах, стояти, вірити в нашу перемогу.
Ми дякуємо за ваш батьківський провід як глави, як отця такої страждаючої, але правдивої церкви.
І ми дякуємо вам за те, що від самого початку війни ви не втекли, що більше — ви наблизилися через ці відеозвернення до кожного з нас, до кожного серця. Це дає силу не тільки нашим вірним стояти, боротися і молитися. Це дає силу нашим захисникам на фронті, через наших капеланів. Це дає силу нашій владі…
Це дає силу всім нам йти вперед у боротьбі за волю, Незалежність і свободу. Ви су-проводжуєте не тільки нашу Церкву у цій боротьбі, а, можна сказати, через ваше слово багато наших політиків також бачать напрям і черпають у вас поради в таких нелегких часах випробувань…
Наступного дня предстоятель УГКЦ відвідав інші храми Греко-католицької церкви.
Записав
Роман КРАКАЛІЯ.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206