№ 81-82 (22404-22405) четвер-субота 20-22 жовтня 2022 року

Керівник Головного управління розвідки Мін-оборони генерал-майор Кирило Буданов вважаєть-ся одним з найточніших прогнозистів щодо ходу війни рф проти України. Саме тому в межах проєкту «Орестократія» (джерело — https://war.obozrevatel.com) йому поставили найактуальніші питання щодо російської агресії: починаючи від того, коли у рашистів закінчаться ракети та дрони, і завершуючи сценаріями двірцевих переворотів та сценаріями перемоги.

— Ми з вами розмовляємо у дні, коли Київ та інші великі міста, інфраструктурні об’єкти країни атаковані «російськими» «шахедами». Сьогодні, зокрема, слідом за «мопедами» полетіли і ракети. Тому перше запитання напрошується саме по собі: який запас ресурсу у росіян, скільки ракет, безпілотників у них, за даними розвідки, залишилося?

— Ви маєте зрозуміти, що сам факт переходу російської федерації на використання іноземних дронів — це вже сам по собі випадок неординарний для росії, скажімо так. Цьому «посприяла» низька точність ро-сійських ракет, а також мала їхня кількість. Російська оборонна промисловість не може виробляти в достатній кількості нові ракети, а ті, з якими вони вступили у війну 24 лютого, вже вичерпуються. За багатьма найменуваннями ця цифра впала вже нижче критичного рівня. Я маю на увазі рівень 30%. Тому вони були змушені шукати якісь варіанти подолання дефіциту ракет. Дійшли до того, що почали використовувати іранські безпілотні літальні апарати. Чи можуть вони за своїми характеристиками замінити ракети? Ні, не можуть, але треба виходити з того, що їх — достатня кількість зараз у рф і що точність влучення БПЛА набагато вища, ніж цих ракет. На це вони й розраховують.

У КНР цього тижня проходить ХХ з’їзд правлячої стомільйонної Комуністичної партії. Для колишніх радянських людей ХХ з’їзд КПРС — синонім «викриття культу особи» і початку хрущовської відлиги. Для китайців, схоже, нинішній двадцятий з’їзд — початок формування другого (після Мао Цзедуна) культу особи і початок епохи заморозків.

Кінець китайського дива

Відзначимо, що «культ особи» генерального секретаря ЦК КПК Сі Цзіньпіна виник не випадково, а став результатом істотних змін за останні десятиліття в історії китайської держави. І чимось справді нагадує виникнення й утвердження культу особи Сталіна в Радянському Союзі. Коротко це історія про те, як вождь, втрачаючи владу, ідучи колишнім курсом, розвертає корабель на сто дев’яносто градусів. Тільки Сталін згорнув НЕП різко, а Сі намагається зробити подібне повільно.

Наприкінці попереднього тижня Одесу відвідав предстоятель Української греко-католицької церкви блаженнійший Святослав (Шевчук).

Надвечір’ям минулої суботи до кафедрального собору Святого Апостола Андрія Первозванного люди почали приходити заздалегідь. Свого духовного пастиря парафіяни зустрічали при вході з квітами, храмовими корогвами. Після дитячих віршованих вітань гостеві піднесли традиційний — за національним звичаєм — хліб-сіль на гарному вишитому рушнику. Гіркий цьогорічний український хліб…

Нинішній жовтень позначений для Одеси відвідинами патріархів двох най-більших релігійних конфесій — Православної церкви України і Греко-католицької церкви України.

Із насиченою духовною і благодійною місією 7—8 жовтня у нашому місті перебував предстоятель помісної Української православної церкви, митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Під час зустрічі з керівниками місцевої влади, в якій взяв участь також єпископ Одеський і Балтський Афанасій, йшлося, зокрема, про міжконфесійні взаємовідносини та відновлення цивільної інфраструктури, зруйнованої в результаті ракетних ударів російських загарбників. У контексті цього блаженнійший розповів про діяльність Митрополичого фонду, соціальні ініціативи ПЦУ і закликав до консолідації зусиль задля перемоги України. Серед іншого відбулася презентація проєкту кафедрального собору Одеської єпархії.

Інара Мурнієце — політик із великим досвідом, причому найвищого рівня, була спікеркою латвійського парламенту двох скликань. І це цінно, оскільки вона бачить сьогоденну ситуацію у розвитку та з вектором у майбутнє.

Наша розмова відбулася невдовзі після чергових парламентських виборів, гарячої пори коаліційних переговорів. Тому «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) особливо вдячний пані спікерці за те, що вона знайшла час для важливої розмови.

Це з’явилося не вчора, не 24 лютого, не 2014 року. Жорстокість російського насильства проти України, цей імперський культ садизму і приниження, були тут давно, століттями. Росія діяла у Східній Європі як нахабна рабовласниця, яка вважає свободу головною аномалією. Яка випалює землю, перетворюючи життя на смерть, свободу на рабство, енергію на байдужість. Стираючи, знищуючи, пожираючи будь-які свідчення, що проти неї повставали.

І навпаки: впертий, безстрашний спротив України проти цієї агресії має глибоке коріння. Він жив тут століттями, час від часу проявляючись у повстаннях та спротиві. Це коріння зарите в українському чорноземі аж до серця цієї землі. Воно зарите в пам’яті тих, хто загинув, але не зламався. Цей спротив живе у їхньому диханні, яке досі можна відчути у повстанських піснях.

Закінчення, початок в попередньому номері.

— Владико, але рішення латвійських парламентарів хоч нам і до душі, сумнівне з точки зору канонів, йому будуть дорікати недемократичністю…

— Знаєте, в Божому законі сказано: не вбивай, але разом з тим є благословення військової справи. І видиме протиріччя між цими двома речами пояснюється дуже просто. Завдання військового не вбивати, а захищати: якщо ти не йдеш з війною на свого сусіда, в тебе не будуть стріляти, якщо ти ідеш війною на свого сусіда, ти ідеш вбивати його, він має право від тебе захищатися.

Зустріч з Одесою залишає в пам’яті та серці відчуття зустрічі з легендою. Наше місто вже давно стало справжнім культурним центром і недарма його називають перлиною біля моря. Неповторний колорит Одеси багато в чому визначається не тільки її вдалим географічним розташуванням, зокрема теплим морем, а й оригінальним гумором та особливим музичним талантом, притаманними її мешканцям.

Багатство і різноманіття форм музичного життя нашого міста, його багаторівневість не можуть не вражати. Опера, балет, оперета, Український музично-драматичний театр, філармонія, хорова богослужбово-співоча традиція різних конфесій і, нарешті, Одеська консерваторія, що стала осередком формування високопрофесійних музичних кадрів (у тому числі й композиторських) — усе це разом і визначає неповторний колорит культури міста, в якому музика і музична творчість у її різноманітних проявах виконували функцію не тільки культурної освіти, а й інтерна-ціонального єднання несхожих між собою народів, що його населяли.

Свято продовжується. Це свято — одеська опера. Свято зустрічей з мисте-цтвом на безвік. Не лише з геніальною оперою чи із самим Господом даровани-ми голосами, а чи із захопливою пластикою балету. А передовсім — зі спорудою театру, архітектурним дивом, яке прикрашає наше місто, творить його образ та незмінно кличе до себе вже століття з третиною. Театр перебрав на себе традицію ще з минулого століття і гідно її продовжує. А ще це й щорічне, завше очікуване свято мистецтва «Оксамитовий сезон в Одеській опері».

Цього року він отримав назву «The art of Victory», що значить «Мистецтво перемоги». І не випадково візуальна реклама фестивалю прикрашена зображенням давнь-грецької богині перемоги Ніки. Триває війна — страшна злочинними діями знавіснілого ворога, але вона не страшить, а, швидше, підсилює ненависть до нього та зроджує, потроює бажання своєю працею наблизити перемогу. Саме цим від самого початку повномасштабного вторгнення перейнятий колектив театру.

Кілька діб Україна перебуває під посиленими ракетними атаками. Це змушує нас укотре нервувати і тривожитися.

Як зберегти витримку в умовах масових повітряних атак й інших воєнних викликів, радить психологиня Наталія Зарецька.

Ця кумедна історія трапилася в Одеському аеропорту 12 років тому. Про неї тоді писала одна із газет Кіровоградщини.

Ось ця розповідь, що вийшла під заголовком «Пригоди Одеси в Одесі»:

Війна забрала у нас більш ніж півроку життя. Вони промайнули, ніби єдина мить. Не кожен згадає про все, що з ним відбувалося впродовж цього часу. Розгубленість, страх, відчай, гіркота втрат…

Хтось бере себе в руки, комусь це не під силу. Часто від людей можна почути, мовляв, не робитиму ремонт у хаті, бо, не приведи Господи, влучить у дім ракета; не купуватиму нічого нового, бо не до того, може, й зносити не судилося; не наповнятиму звично морозильну камеру продуктами, бо якщо не буде світла, то все зіпсується… Що вже й казати про читання, якесь навчання, здобуття нових навичок…