Автосоціобіографічне письмо Анні Ерно

Анні Ерно народилася та провела юність у нормандському містечку Івето. Навчалася в університетах у Руані та Бордо. Написала понад 20 книжок. Перший роман «Les Armoires vides» був опублікований у 1974 році. Анні Ерно — професорка літератури, лауреатка низки літературних премій: Ренодо (1984), Маргеріт Дюрас (2008), Франсуа Моріака (2008), французької мови (2008). Із 2014-го вона є почесним доктором Університету Сержі-Понтуаз.

У своїх книжках письменниця осмислює події та ситуації сучасності через автографічні історії, тобто працює у жанрі «автофікш». Її твори — глибоко особистісні мононологічні романи-відвертості, де послідовно та з різних точок зору розглянуто життя, позначене значними відмінностями щодо статі, мови та класу. Романи Анні Ерно, в яких особисті спогади накладаються на колективну пам’ять покоління, називають справжнім свідченням епохи. Вона описує соціальний прогрес у житті її батьків («La place, La honte»), власний підлітковий вік («Ce qu’ils disent ou rien»), шлюб («La femme gelpe»), пристрасний роман із чоловіком зі Східної Європи («Passion simple»), аборт («L’evenement»), хворобу Альцгеймера («Je ne suis pas sortie de ma nuit») та смерть матері («Une femme»), рак грудей («L’usage de la photo»).

На офіційному сайті Ерно зазначено: «Її головні теми, які пронизують роботу авторки протягом чотирьох десятиліть: тіло та сексуальність; інтимні стосунки; соціальна нерівність і досвід зміни класу через освіту; час і пам’ять та всеосяжне питання про те, як описати цей життєвий досвід». Сама Анні Ерно називає це «чимось між літературою, соціологією та історією», а своє письмо — «автосоціобіографічним».

Обидві книги Анні Ерно, що вийшли українською, є у фонді Одеської національної наукової бібліотеки. Вони невеличкі за обсягом та легко читаються. І водночас — глибокі та особисті, в них читач може впізнати себе. Це твори з розряду «якісної перекладної літератури»:

«Пристрасть» (Київ, 2002)

До збірника увійшли два романи — «Пристрасть» і «Застигла жінка». Їм притаманні стиглість форми, філософічність, почуття гумору, знання жіночої психології.

У «Пристрасті» зображено нібито жахливу залежність жінки від чоловіка, але насправді це пристрасть вільної жінки, яка є господинею свого тіла і своїх почуттів.

У «Застиглій жінці» лірична героїня надзвичайно відверто, без комплексів розповідає про своє дитинство та юність. Вона мріє зустріти коханого, який був би їй побратимом, і врешті-решт зустрічає його. До одруження вони рівні у своїх інтелектуальних досягненнях, але згодом жінка змушена повністю відмовитися від будь-яких амбіцій і залишитися тільки матір’ю і дружиною.

«Майдан. Жінка» (Харків, 2006)

Відвертість, з якою написані «Майдан» (премія Ренодо в 1984 році) і «Жінка», вражає. В них письменниця намагається відновити найважливіші миттєвості життя. Вона згадує батьків, шукає загублений у дитинстві рай, нарешті усвідомлюючи, що батьки часом не в змозі дати те, чого ми потребуємо, зате вони віддають нам усе, що мають.

У романах Ерно зображує життя таким, яким воно є, без прикрас, нічого не вигадуючи. Епіграфом до «Майдану» письменниця вибрала слова Жана Жене: «Я дозволю собі коментар: писати — це остання надія, коли тебе зрадили».

Обидві книжки доступні для замовлення за персональним абонементом, який діє при читальному залі ОННБ (вул. Акад. Філатова, 1).

Нагадаємо, що Нобелівська премія — одна із найпрестижніших міжнародних нагород, яку щороку присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру та розвиток суспільства. За заповітом Альфреда Нобеля винагороду з літератури має отримувати людина, яка створила «найвидатніші роботи в напрямку ідеалізму». Премію вручають 10 грудня, в річницю смерті її засновника, у мерії Стокгольма.

Вероніка СТЯГАЙЛО,
провідний бібліограф відділу соціокультурної діяльності ОННБ.