Із Воробіївки — на передову

Зібравшись, жінки недовго розмірковували, що готуватимуть для воїнів. Оскільки вареники є одним із символів нашої національної кухні, традиційною родинною стравою, до того ж поживною і придатною до зберігання впродовж певного часу, то вибір зупинили саме на них. Відтак, попри щоденні сільські справи-клопоти, тричі на тиждень збираються і готують смакоту для захисників. Спершу це були бійці тероборони, тимчасово переміщені особи, згодом налагодили зв’язки з волонтерами і почали відправляти свою продукцію у підрозділи на передову, зокрема й на херсонський напрямок. А ще пакунки з варениками кухарки роздали родинам земляків (а таких тут два десятки), котрі нині служать у різних підрозділах і, за нагоди, можуть несподівано прибути додому у короткострокову відпустку. Тож щоб дорогого гостя було чим пригостити, є готова страва напохваті.

Імпровізований вареничний цех спочатку запрацював стараннями самої господині — пані Ірини, її матері Ніни Григорівни Запорожець, онуків Артема та Івана і сусідки Марії Толоченко. З власних запасів місили тісто, варили картоплю, смажили цибулю, усі разом качали коржі, ліпили вареники і заморожували їх. Потім продукцію забирали волонтери й доставляли за призначенням.

Коли до них приєдналися Валентина Барановська, Ліана Коваленко і вчителька Людмила Шалай, обсяги збільшилися. Зараз за день вони ліплять і заморожують десь 500 штук (15—16 кілограмів). До речі, ліплять їх не просто, аби зліпити, а старанно, оздоблюючи рюшами з тіста. Щодо смаку, то він неперевершений, бо готують з любов’ю — як для своїх синів.

Команда працює вправно, наче заведений механізм, хоча приготування потребує переробки великої кількості продуктів: інгредієнти тут міряють не мисками, а відрами. Кухарі-добровольці використовують домашні рецепти: на сім кілограмів борошна (це разовий заміс тіста) йде два літри кип’я-тку із 200-грамовою склянкою олії, 10—15 яєць (залежно від розміру) та 12-літрове відро картоплі.

Уже товчену бульбу поливають вершковим маслом і кладуть багато смаженої цибулі. Якщо заріжуть кабанця, то додають печінку чи лівер, а якщо є сир, то ліплять вареники й з ним.

У процесі задіяні всі. Ірина замішує тісто, внук Іванко смажить цибулю. Хлопчик навіть виробив свій «алгоритм»: рахує до десяти, а потім помішує її на сковорідці, аби не пригоріла. На відповідальній ділянці працює й Ніна Григорівна — чистить картоплю. За цей час, попри свої 80 років, вона самотужки перечистила більше тонни бульб.

Коли вже начинка й тісто готові, до кухні сходяться жінки і беруться за ліплення вареників. Після того, як складуть їх у морозильну камеру рівненькими рядочками, внуки Іван та Артем до блиску прибирають і вимивають кухню та посуд: не з примусу, а охоче, без ремствувань.

З лютого і донині на вареники витрачено силу-силенну продуктів. Спитаєте: де їх беруть? Звісно, допомагають люди. Багато провізії зносять односельці та благодійники. Постійно допомагає сім’я Арістенків із Воробіївки. Крім цього, Ірина з чоловіком запасаються ними всюди, де можливо: як на місцевому ринку, так і в сусідніх населених пунктах. Скажімо, у Ширяєвому нещодавно люди віддали їм більше 10 мішків картоплі, по кілька сіток цибулі та лотків яєць, три кілограми масла, вісім літрів олії. Поповнили запаси і в Знам’янці, де багато небайдужих зробили пожертви на добру справу. Так, підприємець Володимир Олександрович Теребус привіз ящик яєць, вісім кілограмів масла, сіль, фасувальні пакети.

На щастя, у кухарів-добровольців уже вирішилася проблема із заморожуванням вареників. Якщо раніше їх закладали у вільні морозилки по всьому селу, то зараз є дві камери, які доставили волонтери. До речі, одну привезли аж із Харкова — її пожертвував тамтешній мешканець.

Воробіївці співпрацюють з волонтерами громадського об’є-днання «Мир», які бувають у найгарячіших точках фронту. Нещодавно вони відвезли на нульову позицію чергову партію вареників, і, як з’ясувалося, до бійців, якими командує Іринин земляк, котрого вона знає з дитинства (прізвище не називаємо із зрозумілих причин). До того ж, ці вареники були виготовлені з борошна, змеленого у млині, де він працював до війни. Такий факт життєвих взаємоз-в’язків до сліз розчулив пані Ірину: незадовго до цього вона з чоловіком їздила до того млина по борошно, і його працівники передали безплатно три мішки. Наче знали, що варениками з нього смакуватиме їхній колега-воїн.

— Я не можу спати спокійно, знаючи, що наші кращі сини захищають мене та мою родину від навали віроломного агресора, живуть в окопах, зазнають страждань і втрат. Тому ми з дівчатами й робимо для них та перемоги країни все, що можемо, — каже Ірина Коваленко.

Війну ці жінки сприйняли надзвичайно глибоко, трагедія крає їхні серця навпіл. Багато особистих справ довелося їм відкласти на «потім». Наприклад, сама Ірина після складного перелому у правиці носить металевий штир, від чого та не згинається. Лікарі мали його витягти ще у січні-лютому, але почалася війна, і жінка відклала операцію, бо не може залишити процес виробництва вареників. Так і місить тісто однією рукою. Каже, що звикла.

Добровольці-кухарі ще жодного разу не зупиняли процес, бо завжди є з чого готувати. Навіть земля порадувала — такого врожаю картоплі, як цього року, ще ніколи на городі Коваленків не родило. «Це Господь побачив, що нам на вареники треба», — пояснює пані Ірина.

Особливо надихають господинь перемоги на фронті та відгуки воїнів про їхні вареники. Один з таких листів цими днями привезли волонтери. Захисники висловили захоплення, подякували тим, хто готував, і всім помічникам. Вареники, написали вони, такі ж смачні, як удома.

Нещодавно спонсори привезли яблука, тож на передову вже поїхали здобні рулети.

Щоби добрий почин воробіївчанок і надалі не зазнавав заминок, їм постійно потрібна допомога — поповнення продуктових запасів. Тож, якщо маєте чим поділитися (та ж таки картопля, сир, капуста, масло, олія і т.д.), передавайте вправним господиням, аби в Перемозі була і ваша лепта. Багато витрачається й допоміжних товарів, як-от силіконізованого пергаменту (для якісного заморожування вареників), поліетиленових пакетів для продуктів, харчової плівки. Не зайві й гроші, які підуть на закупівлю потрібного.

Сім’я Коваленків чимало витрат для такої важливої справи бере на себе. Лише за електроенергію сплачує за місяць у межах 2000 гривень, адже весь процес приготування і зберігання продукції забезпечується завдяки електроживленню.

Отак кожен з нас може зробити свій внесок у боротьбу України з ворогом. Допомога таким жінкам рівнозначна допомозі ЗСУ, які боронять нас та нашу країну від російського агресора.

З Іриною Коваленко можна зв’язатися через особисті повідомлення у фейсбуці або вайбері за номером 098-284-68-50.

Віра ТИХОНОВА.