Затоварена бочкотара

Один із знаних московських «системних лібералів» ще в 90-і роки минулого століття твердив, що війна, нарівні з позитивним впливом на відродження імперії і «повернення завойованих територій», несе допоміжну функцію — звільнення від неліквіду. Застарілих танків, ракет та іншого мотлоху, який радянська влада в надлишку наштампувала на тисячах «уралвагонзаводів». Утилізація цього заліза в мирних умовах влетить у копієчку. Але є спосіб витрати скоротити, якщо почекати і підійти до справи з розумом. Почекали. І в 2014 році допетрали, що частину радянського заліза, яке перебуває на озброєнні України і яке захоплене в Криму, можна запросто перекинути на Донбас і передати терористам.

За допомогою переданого окупантами неліквіду донецькі та луганські «шахтарі і трактористи» під керівництвом ро-сійських воєначальників попервах тримали фронт, а за допомогою кремлівських дипломатів — організували «народні республіки». З «мінськими угодами» як правовою основою і з лінією розмежування як своєрідною лінією фронту. Ця тендітна конструкція, завдяки зусиллям «нормандської четвірки», проіснувала близько восьми років. І частину залізного неліквіду, накопиченого росією, вдалося, з точки зору кремля, використати з користю. Але ще більше залишилося. Тож велику проблему вирішити могла тільки велика війна. Вона і почалася 24 лютого 2022-го.

Не хотілося б оперувати приблизними цифрами, але станом на початок масштабного вторгнення російських військ в Україну агресори мали менше ніж сім тисяч ракет середньої дальності (до 5500 км). З яких випустили по Україні вже понад три тисячі одиниць. Витрати ракетного неліквіду, виробленого в СРСР, становлять у цьому обсязі більше половини. Таке ж співвідношення сучасної зброї і радянського мотлоху спостерігається у використанні агресором танків, артилерійських систем, броньованих автомобілів та інших видів озброєнь. Якщо коротко, то у кремлівських начальників повно заліза, яке під час війни не шкода викинути. А неліквіду серед людей — ще більше.

Пряме попадання в економіку

В України, обділеної при розподілі активів імперії в 1991—1992 роках, проблем з неліквідами менше, ніж у росії. Хоча виведена з ладу Чорнобильська АЕС та зона відчуження і висять на країні важкою гирею, атомна енергетика, ска-жімо, залишається прибутковою. А з урахуванням того, що електроенергія в Європі подорожчала десь у двічі, то імпорт нашій країні може принести мільярди доларів прибутку. В умовах, коли російськими ракетами і снарядами практично зруйнована нафтопереробна галузь, від виробленої в Україні електроенергії залежить тепер життєзабезпечення десятків мільйонів людей. Слід було очі-кувати, що такою ситуацією ворог скористається. І спробує домогтися прориву там, де ніхто не очікує.

Про захоплення російськими військовими міста Енергодар з розташованою там Запорізькою атомною електростанцією у світі пишуть поки що як про безпрецедентну спробу росій-ського ядерного шантажу, що загрожує глобальною катастрофою у разі прямого попадання снаряда або ракети в атомний реактор. Ніхто не уявляє, що в такому випадку станеться і куди вітер занесе радіоактивну хмару. Але, припустимо, ракети пролетять повз, реактори ЗАЕС залишаться неушкодженими, а фахівцям «росатому» вдасться приєднати потужності найбільшої атомної станції в Європі до енергомережі окупанта і відключити від енергомережі України.

Десятки чи й сотні мільярдів доларів втечуть з бюджету України, а в бюджеті «інтер рао єес» стануть грошовою основою для ведення війни проти нашої країни. Станеться найбільше пограбування, злодійство, набагато масштабніше від крадіжки дніпровської води, українського зерна, демонтажу та вивезення в росію обладнання наших заводів. Більше того, як заявив віцепрем’єр рф Марат Хуснуллін, у разі поставок електроенергії, виробленої на ЗАЕС, українським споживачам доведеться платити росії за європейськими тарифами.

Українські засоби масової інформації повторюють зараз на всі лади, що перепрофілювати і перепідпорядкувати потужності ЗАЕС неможливо. І це справді неможливо, якщо використовувати ЛЕП, що ведуть із Запоріжжя до Криму. Нашим партизанам досить підірвати опори високовольтних ліній, як вони це зробили в 2014 році. Але якщо реактори заглушити і за цей період побудувати нові ЛЕП — все можливо. Хоча експерименти такого штибу небезпечні. Вони, не дай Боже, таки можуть закінчитися новим Чорнобилем.

Оцінити небезпеки, справжні й уявні, могла б місія МАГАТЕ, працюючи в Енергодарі. Але російські військові й політики зараз роблять усе, щоб ця місія, узгоджена з ООН, не змогла прибути на місце. Їй у разі прибуття через Київ, бачте, не зможуть забезпечити безпеку при перетині лінії фронту «спецоперації». А через Москву й окуповану територію — зможуть. От тільки піти на це українському уряду — те ж саме, що на міжнародному рівні легалізувати захоплення ЗАЕС росією. Тобто не можна ніяк.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.