№ 63-64 (22386-22387) четвер-субота 18-20 серпня 2022 року

Одеська, Миколаївська та Херсонська області тепер мають свого представника Уповноваженого із захисту державної мови в Україні: нещодавно мовний омбудсмен Тарас Кремінь представив у цій ролі Ярославу Вітко-Присяжнюк, депутатку Одеської районної ради, філологиню за освітою, ініціаторку проєкту з популяризації українського слова «Одеса україномовна».

Під час зустрічі з начальником Одеської обласної військової адміністрації Максимом Марченком та головою Одеської обласної ради Григорієм Діденком Тарас Кремінь нагадав про новий етап імплементації мовного закону, який розпочався із 16 липня і передбачає використання української мови в інтернеті та в інтерфейсах комп’ютерних програм, і наголосив на важливості дотримання закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» в умовах воєнного стану.

Так званий «кухар Путіна» російський олігарх Євгеній Прігожін проїхався зонами суворого режиму і завербував ув’язнених злочинців (включаючи ґвалтівників і вбивць) на війну в Україну. Бонус — звільнення, якщо, звісно, на фронті не вб’ють. На думку олігарха, втрати серед «героїв» злочинного світу в перших боях складуть близько 15 відсотків. А коли наблизяться до 60 відсотків, вербування тих, хто з піною біля рота готовий ринути на українських «нацистів», у зонах відновлять.

Як неліквід зробити прибутковим

Із чуток, кількість росіян, охочих заткнути амбразуру власним тілом, настільки велика, що утворилася черга. А досвідчені зеки, до речі, народ розважливий. Добре розуміють, що їх вважають навіть не гарматним м’ясом, на кшталт «добровольців» з «Л/ДНР», а неліквідом, від якого позбавляються за першої можливості у всіх сферах життя. У тому числі в російській військовій економіці. Більшість завербованих дорогою на фронт збираються обдурити командирів і втекти. Але не до кінця розуміють свою роль. Вони вже вбиті. Як увесь ро-сійський народ. Своїм власним режимом.

Так виглядає, що в очах орків найбільш воєнізованою і населеною «нацистами» на Одещині є Затока. Бо як інакше пояснити черговий ракетний обстріл цієї курортної перлинки нашого краю? Хіба що тим, що куди раз прицілилися, туди й луплять своїм смертоносним залізяччям.

Але це так, сумний жарт. Насправді ж маємо чергову чорну звістку: у ніч на 17 серпня країна-агресор, нехтуючи нормами міжнародного гуманітарного права, вкотре завдала ракетних ударів по мирному населенню курортного селища у Білгород-Дністровському районі. Зруйновано дві бази відпочинку та два житлових будинки, у сусідніх оселях і господарських будівлях пошкоджено дахи, стіни, вибито вікна. Руйнувань зазнали щонайменше 30 приватних домогосподарств.

Балтський педагогічний фаховий коледж з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну підтримує наших захисників, дав прихисток сім’ям переселенців, які,  рятуючись, змушені були покинути свої домівки. Водночас тут не припинявся навчальний процес. Тепер триває вступна кампанія.

Про те, як працює цей заклад під час війни, — в інтерв’ю із заступницею директора з навчально-виробничої практики Вірою ПЕЧАРСЬКОЮ.

До 85-річчя від дня народження Бориса Устименка
(18 серпня 1937 — 4 січня 2022)

Про Бориса Івановича Устименка хочеться писати лише найсвітліші, найпрекрасніші та найдобріші слова. Адже саме такою людиною він і був.

Перша пристрасть Бориса Устименка — море — зробила його моряком. Ще з дитинства він захоплювався пригодницькими романами, героями яких були відважні, розумні люди, котрі подорожували та пізнавали світ. Сам він був гарної та міцної козацької статури. Завжди займався фізичними вправами, плавав, загартовувався і спонукав до цього своїх друзів.

Цьогоріч харківський видавець Олександр Савчук перевидав книгу нашого знаменитого земляка-мецената ХІХ-ХХ ст., уродженця села Перешори Євгена Чикаленка (1861–1929) «Розмови про сільське хазяйство».

Ретроспективне видання складається із п’яти книжок – п’яти розмов про основи ведення сільськогосподарської діяльності, призначених українським селянам.

Якщо ви ненароком сядете в екскурсійний автобус, де вас обіцятимуть познайомити з історією Одеси, скажімо, за сто років, то не факт, що ви почуєте з уст екскурсовода ці імена. Хоч майже всі вони були оприлюднені на сторінках «Чорноморських новин», інших ЗМІ. Екскурсоводи часом говорять те, чого їх навчили совкові вчителі. А про людей, котрі склали основу незалежности Одеси, склали її славу періоду, який називаємо Визвольними змаганнями, вони здебільшого поняття не мають. Так само, як і про Українську революцію назагал. Зате про «Одесу бандитську» — того ж Мішку-япончика чи, там, Соньку-золоту ручку — розповідатимуть захоплено і з неабияким пієтетом. І про «велікую отєчєствєнную» теж — із совєтських ще, звісно, позицій, хоч давно вже про неї говорять як про Другу світову. Треба, втім, авансувати екскурсбюро: останнім часом ситуація дещо міняється.

Імена людей, котрі, незалежно від свого походження, освіти й інших факторів, тоталітарна комуністична влада методом терору намагалася вибити з нашої історичної пам’яті, нинішні історики прагнуть повернути в науковий обіг. Певна річ, вони не можуть всього охопити. І тут на поміч їм приходять краєзнавці, аматори, котрі вперто дошукуються до тієї історії, що була засипана всіляким мотлохом та непотребом совєтської доби, і, відкидаючи все те геть, докопуються до чистих, не замулених ідеологічними помиями, джерел. «Аматори, — за словами професора історії ОНУ Тараса Гончарука, — роблять навіть більше, ніж фахівці, вони часом знаходять те, що профе-сіоналам невідоме. Василь Вельможко — не аматор, це справжній дослідник історії. Він один із тих, що формують правильний образ Одеси, на противагу тому, який нам усе ще нав’язують екскурсоводи. Сьогодні бачимо дуже великий попит на краєзнавство».

В Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського відбулася презентація книжки Тетяни Тхоржевської «Одеса очима «понаєхавших»: Усна історія урбанізації 50 — 80 рр. XX ст.».

Попри цікаву художню назву, ця книга — наукова. Кандидатка історичних наук, викладачка ОНУ ім. І.І. Мечникова Тетяна Тхоржевська збирала інтерв’ю людей, які переїхали жити в Одесу з різних міст та сіл, починаючи з 2016 року.

14 серпня сповнилося 160 років від дня народження адмірала УНР й Української Держави Андрія Георгійовича Покровського. Він належав до когорти видатних військово-морських діячів періоду Визвольних змагань, тож, зрозуміло, в радянські часи його ім’я, як і імена багато інших героїв, що виборювали українську незалежність, було приречене на забуття. Але відроджена Україна пам’ятає своїх славних синів, й нині їхні прізвища закарбовуються у назвах вулиць, кораблів, військових підрозділів, у підручниках з історії.

Народився Андрій Покровський 14 серпня 1862 року в Петербурзі у родині військового офіцера, де берегли пам’ять про славні козацькі походи як на суходолі, так і на морі, в яких брали участь і його діди-прадіди. Коли хлопчик підріс, батьки віддали його до 2-ї класичної гімназії столиці, а в 14-літньому віці він вступив у підготовчий клас Морського корпусу — вищого навчального закладу, який готував офіцерів флоту. Спочатку служив на Балтійському флоті, а з 1910-го — на Чорноморському, де командував броненосцем «Ростислав», обіймав посаду начальника штабу флоту. У квітні 1916 року за успішну організацію та проведення морських десантних операцій був удостоєний звання віцеадмірала. Про його звитягу під час Першої світової війни свідчить майже десяток бойових нагород.

Верховна Рада ухвалила в другому читанні законопроєкт №7398, що передбачає обов’язковість будівництва споруд цивільного захисту (споруд подвійного призначення), аби у майбутньому убезпечити населення від загроз, з якими українці зіштовхнулися внаслідок повномасштабної агресії рф.

Відтепер нові будівлі зі значним (СС3) і середнім (СС2) класами наслідків, де постійно перебуватимуть понад 50 осіб або періодично перебувають понад 100 осіб, а також інші об’єкти будівництва відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів, зобов’язані мати захисні споруди цивільного захисту (сховища й протирадіаційне укриття) або споруди подвійного призначення (наземні чи підземні будівлі/споруди або їх окремі частини, що спроєктовані або пристосовані для використання за основним функціональним призначенням, у тому числі для захисту населення, і в яких створені умови для тимчасового перебування людей).

Любити золотих комашок — невтомних бджілок, яких ще називають комахами Божими, Сергія Мироненка з раннього дитинства привчав тато Василь Онисимович. Його ж благословив на бджолярство також батько. Отак, з покоління у покоління — від діда Онисима і прадіда Євдокима, передалася солодка спадщина разом з тонкощами дивовижного ремесла «пастуха бджіл» нащадкові славного роду Мироненків із Новоселівки.

Власна пасіка із шести бджолосімей — подарунок батька — з’явилася на обійсті молодого вчителя математики і фізики Сергія Васильовича у 1983 році, коли він з дружиною, вчителькою початкових класів Ларисою Леонідівною і малолітнім сином Миколою повернувся працювати у рідну школу. Відтоді подружжя педагогів плекає не лише сільських і своїх дітей, а й дивовижних та працьовитих комах, щороку збільшуючи пасіку на кілька вуликів. Ще два десятки бджолосімей додалося, коли голова родини Василь Онисимович Мироненко відійшов у вічність.

Попри страшну війну, котра щодень нагадує про себе то виттям сирен, то вибухами, а то і тим, і тим вкупі; посеред спекотного літа — без моря, котре через ворожі загрози під забороною; посеред новин, що крають душу, та емоційних сплесків, які часом нагадують розбурхане море, — посеред усього цього, що впало на наші голови, зненацька перед очима — широчінь вікна у прекрасний світ, у радість, в задивування: яскрава, щедра художня виставка талановитого подружжя — Лариси Субангулової та Вадима Рудого.

Кожна виставка — свято. А ця — особлива: після початку війни чи не перша.

23 вересня Україна вшановуватиме 150-річчя від дня народження зірки планетарного рівня, якій мала честь аплодувати й Одеса, – Соломії Крушельницької.

«150 років від дня народження видатної української оперної співачки та педагогині Соломії Амвросіївни Крушельницької сповнюється 23 вересня цього року. Відзначатимемо цю дату на державному рівні, попри все. Ми вдячні всім, хто долучатиметься до організації святкових заходів і в Україні, і за кордоном. Адже імена видатних українців і українок має знати весь світ. Особливо це важливо зараз, коли росіяни нищать все українське, зокрема зазіхають на нашу ідентичність», — зазначив на засіданні оргкомітету з підготовки пам’ятних заходів міністр культури та інформпо-літики Олександр Ткаченко.