Мислеобрази Лариси Дем’янишиної
«Чорноморські новини» неодноразово повідомляли про традиційну участь одеських митців у міжнародних пленерах, зокрема в «краю лісів та озер», у гостинних поляків — ґміні Бартошице Вармінсько-Мазурського воєводства. Цьогорічний, уже 40-й, пленер, який відбувся у першій половині липня, є свідченням непохитної волі його організаторів утілювати у життя проєкти, що розширюють життєвий простір і зближують людей різних країн. Це своєрідний виклик руйнівним силам, адже Польща під час російсько-української війни рішуче виступає проти «імперії зла», взявши на себе велику політичну відпо-відальність, й несе відчутний економічний тягар у цьому протистоянні.
Єдиний представник від України на цьогорічному пленері в Ґалінах, що поблизу Бартошице, мисткиня з Південного, член правління Одеської обласної організації НСХУ Лариса ДЕМ’ЯНИШИНА поділилася своїми враженнями.
— Наскільки пам’ятаю, перед поїздкою у тебе була проблема: їхати — не їхати, адже в країні війна і, мабуть, для таких поїздок потрібні, перш за все, певна душевна рівновага, здатність абстрагуватися від реальності…
— Хотіла б зробити певне уточнення: для мене участь у пленері не є просто мандрівкою чи розвагою, а передусім — можливістю переключитися на інший вид діяльності. Коли працюєш у майстерні, то віддаєш перевагу тематичній картині, книжковій графіці. До цього нас привчали ще в Одеському художньому училищі. Під час пленеру ти прагнеш вловити перший і останній промінчики сонця, робиш якісь відкриття в колориті. Але так, участь у такому заході — це, певною мірою, і дистанціювання від проблем у тому сенсі, що вирішуєш суто художні, живописні завдання, це й заплановані поїздки, зустрічі зі старими друзями і знайомство з новими людьми, пам’ятками архітектури, краєвидами. Тим більше, що це вже 40-й пленер, який організовували комісар Ян Бахар та управління ґміни Бартошице. Останнє взяло на себе всі фінансові витрати.
Вагання викликала й матеріальна складова, адже на той момент я ще не знала, що організатори сприятимуть реалізації однієї з моїх робіт, а це, зрештою, покрило мої витрати на дорогу.
Звичайно, нова картинка — світле ставлення, нормальне життя — контрастувала з українською реальністю. Не в останню чергу рішення поїхати на пленер до Польщі було продиктоване бажанням висловити вдячність полякам навіч, бо ж громадяни цієї дружньої країни послідовно і від душі нас підтримують. З початку війни мої польські друзі, з якими познайомилася впродовж десятиліття під час попередніх міжнародних пленерів, телефонували мені, висловлюючи слова підтримки, запрошували до себе, навіть з донькою й онуком. Так важливо відчувати, що ми у цьому світі не самотні!
— Зв’язок з Україною був безперервний…
— Морально не могла бути поза нашими реаліями, й у вільний час стежила за подіями на Батьківщині. Коли залишалася з думками на самоті, то постійно переживала, але коли дізнавалася новини про черговий ракетний обстріл українських міст, особливо Вінниці (це було під кінець пленеру), то мене це приголомшувало. Мусила зібрати всю свою мужність, щоб відповідати на гостинність господарів й організувати себе у фінальній імпрезі.
– Поділися враженнями від місцини, де ви працювали…
— Ґаліни — це невеличке поселення на теренах колишньої Східної Пруссії, неподалік Кенігсберга (нині — Калінінград). Наша база розташовувалася на території палацу і фільварка аристократів Ейленбергів, які, як і ці землі, були експропрійовані після Другої світової війни. Тут була ферма, де розводили рідкісні породи коней. Існують усні перекази, що весь архів власників спалили, а меблі й картини знищили або пограбували. Поступово це поміщицьке обійстя реконструюється одним із підприємців з Варшави. Вже відновлена частина конюшень, інші — переобладнані під готель. Тепер це туристичний центр у комплексі з господарством, де, як і раніше, городяни розводять чи утримують своїх породистих коней. Відновлення стало можливим завдяки архівним фотодокументам, які зберегла інша гілка цієї родини, котра нині живе в Німеччині.
— Крім зовнішніх драматичних обставин, чим цей пленер тобі особливо запам’ятався?
— Є одна обставина особистого характеру: цьогорічний пленер (що, до речі, не вперше) збігся з моїм днем народження. Увечері поляки вирішили зробити мені сюрприз і привітали, заспівавши «Stolat!», просто, без усіляких подарунків, висловивши свою прихильність через теплоту дружніх обіймів. Мене це зворушило до сліз.
По-друге, вже традиційно під час пленеру проводять музичні вечори, щоб створити більш піднесену атмосферу, долучитися до іншого виду творчості. Його організували працівники культури із сусіднього села Безледі під керівництвом директора ґмінного культурно-біблійного центру Патрика Васовича. Цього разу звучало багато українських пісень: «Ой чий то кінь стоїть…», «Червона калина», «Червона рута», які наші польські колеги добре знають. Господарі наголосили, що заспівають українські пісні спеціально для мене, аби ми знали, що у цей тяжкий час вони з нами. Від такого зізнання сльози знову наверталися на очі.
Яскраве враження залишилося від відвідин греко-католицького храму в Гурові з розписами Юрія Новосільського. А ще раділа можливості побачити величезну кількість лелек в одному місці — це в Живковому.
Також з приємністю згадую моменти, коли, прямуючи на сніданок, за-бігала до конюшні до моїх улюбленців — сім’ї коней, дуже породистих, білогривих. Обов’язково годувала з рук травичкою мале лошатко і його батьків. Навіть намалювала конячку, і поляки казали, що вона у мене дуже сумна. Коні, взагалі, це моя улюблена тема. Може, колись заведу собі коника…
— Хай здійсняться твої мрії! Хто був ще на пленері?
— Як уже мовилося, я єдина представниця України, хоча сподівалися ще на приїзд моєї подруги Тетяни Поповиченко, котра нині в Німеччині. Переважали польські художники, були митці з Ірландії. Більшість із них здобула професійну освіту у вишах Гданська. Втім, за задумом організаторів, подібна форма роботи передбачає і присутність аматорів («неповносправних»), особливо молоді, що, звісно, радує. У такому середовищі я навіть пробую потроху вивчати польську мову.
— Наскільки плідним виявився для тебе цьогорічний пленер?
— Оскільки мене цікавили більше ландшафт — природа, озера, старовинна архітектура і коні, то, вважаю, що попрацювала досить плідно. Тут багато незайманої природи, первісної, створеної Богом — світ гармонії, наповнений світлом. Для мене писати — це своєрідна арт-терапія. На загал, написала сім полотен розміром 90х50 см, дуже позитивних, шість з яких подарувала господарям. Це моя подяка польським друзям. Відразу після пленеру я збиралася їхати далі в Європу.
— Куди саме пролягав маршрут?
— До північно-західної Німеччини, містечка Мартфельд, що поблизу Бремена, куди я приїхала на запрошення вже згаданої Тетяни Поповиченко і Марти Гугнгольт. Там випала нагода спільно з подругою, заангажованою на архітектурі, пописати ще кілька днів дивовижні вулиці навколишніх історичних містечок, таких, як Бруххаузен-Філзен, Зіке, і в самому стародавньому Бремені.
— У Бремені є чудовий музей з першокласним живописом «золотої доби» європейського мистецтва...
— На жаль, ми були обмежені і часом, і коштами, бо музей приватний: серед тижня вартість квитків висока, десь 40 євро, а знижки — тільки по вихідних. До того ж в одному місці пересадки Таня забула на зупинці свій рюкзак з документами і банківськими картками, а це ще дві додаткові години туди й назад. Згадую про цей прикрий випадок як про приклад високої культури німців. Наплічник хтось поставив на землю, звільнивши місце на лавочці, щоб власник повернувся і забрав забуту річ. Щоправда, тепер у Німеччині багато приїжджих і всяке може бути. Не можу не згадати, що мене приємно вразили українські прапори на ратуші у Бремені та в інших місцях.
Ще згадався один випадок, який залишив у моїй свідомості глибокий слід. У Бремені в одному супермаркеті на нашу розмову українською відреагувало чотирирічне дитятко. Хлопчик стояв у черзі з мамою і бабусею. «А ви з України? — поцікавився малюк. — А мій татко в Україні, і я так хочу до татка! А ви поїдете? У вас є татко?». Дитина враз дуже засмутилася. Вона притискала до грудей рученятами іграшку. «А у мене вдома так багато іграшок!» — вигукнув хлопчик. Я ж просто розгубилася і не знала, як зарадити, що відповісти на цей вияв дитячої туги.
— Кажуть, що життя — це те, що відбувається між нашими планами, і все ж, які твої плани на майбутнє?
— Пленер тепер позаду, залишилися приємні спогади, а я вже переймаюся, як втілити нові творчі задуми, що зробити для України. Мені здається, що крім того, що ми працюємо на Перемогу, наближаємо її, кожен на своєму місці, у міру власних сил, дуже важливо, щоб люди творчі створювали духовний простір майбутнього, у якому не буде місця страху, пригніченості й розпачу. Такий мій мислеобраз, і якщо багато людей буде про це думати і саме так бачити майбутнє, то цей день настане. Але мало лише візій, треба щось робити. ЗСУ роблять свою роботу, волонтери — свою, інші забезпечують тил, поширюють правду про війну і всі разом ми вибудовуємо підвалини нової реальності.
— Можливо, для когось це здається ідеалізмом: створювати просвітлену, позитивну ауру, працювати на перспективу, закладати гуманістичні цінності, робити переоцінку цінностей… Але ж тільки на ненависті й праведному гніві майбутнього не збудуєш. Хоча боротьба, невгамовний біль і скорбота за загиблими ще довго визначатимуть наше життя... Дякую, Ларисо, за змістовну розмову.
Розмовляв
Володимир КУДЛАЧ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206