«Білим по білому», по-решетилівськи

Під охороною ЮНЕСКО

Нині Решетилівка знаменита тим, що тут живуть і працюють унікальні майстри та майстрині, котрі прославляють своє містечко на весь світ дивовижними вишивками, килимами та іншим рукоділлям.

Надія Вакуленко, заслужений майстер народної творчості України, кавалер ордена Княгині Ольги, все своє свідоме життя навчає студентів місцевого технікуму вишивати, а з 2019 року ще й очолює Всеукраїнський центр вишивки і килимарства (на знімку).

— У нас, у Решетилівці, вишивали завжди, — розповідає вона. — Ще у 1905-у місцева поміщиця Хряпунова заснувала ткацьку артіль, у якій був і цех вишивання. Згодом артіль націоналізували та перейменували у фабрику імені Клари Цеткін, яка проіснувала до 2005-го. На базі цієї прадавньої артілі й створений нинішній центр вишивки та килимарства. У 2015-у технологія вишивки «білим по білому» була внесена до національного Переліку нематеріальної культурної спадщини України, а в наступному році ця решетилівська технологія удостоїлася місця у репрезентативному списку ЮНЕСКО.

Цей народний промисел не зникає, а передається від покоління до покоління, від майстра до учня. Для ЮНЕСКО важливо, щоб народна традиція була живою. У Решетилівці саме так це і є. Тут живуть і творять, займаються прикладним мистецтвом багато творчих родин.

— У мене і син, і дочка, і чоловік — усі займаються ужитковою творчістю, — продовжує пані Надія. — Якось до нас прийшла подруга з чоловіком, і той, побачивши. що у сім’ї вишивають усі — і чоловік, і діти, запитав сина: «І ти, хлопче, вишиваєш?». На що донька відповіла: «У нашої мами, здається, скоро й кіт вишиватиме...».

— Скільки часу вишивається один гарний весільний рушник? А сорочка? — цікавимося у пані Надії.

— Якщо майстриня вишиватиме шість годин на день, то на рушник потрібен місяць, на сорочку — два-три місяці, а іноді й до пів року. Усе залежить від кількості-складності роботи, — зауважує очільниця центру.

— А чим різниться решетилівська вишивка? Адже ця колористика — «білим по білому» — характерна і для інших регіонів України.

— Справді, «білим по білому» вишивають і на Чернігівщині, і в Сумах, і в Черкасах. Але у нас характерна лише для Решети-лівки побудова орнаменту, застосування різних технік: на одному виробі ми використовуємо від п’яти до п’ятнадцяти видів технік, багаті, ажурні, різні мережки. На нашій вишивці — 15 елементів.

Вишивка рятувала нас у важкі часи. Як-от у 1990-ті, коли ми з чоловіком упродовж семи місяців не отримували зарплату. Спочатку наші вироби переважно купували представники діаспори, а згодом і в Україні вони набули популярності.

До речі, вишиванки Надії Вакуленко одягали всі президенти України.

— Ми використовуємо льон, якщо вдається знайти — маркізет. Це така старовинна тканина, дуже рідкісна, яка використовувалася в авіації, — додає пані Надія.

У невеликій виставковій залі — чудові килими, вишиванки-сорочки, вишиванки-сукні, рушники… Кожен виріб — унікальний витвір мистецтва, вишуканий, елегантний. Поруч — різьблення по дереву.

Основа експозиції зали — репліка килима «Народжені рідною землею», виготовлена руками решетилівських дівчат. Автор виробу — Леонід Товстуха, лауреат Шевченківської премії, народний художник України, який упродовж 40 років очолював вже згадану фабрику імені Клари Цеткін. Оригінал килима із 2005-го зберігається у Страсбурзі — він був подарований від імені нашої держави Раді Європи.

Ще один решетилівський виріб — килим авторства Надії Бабенко — у 1995-у був подарований Організації Об’єднаних Націй.

До слова, науковці категорично заперечують проти назви «вишиванка» і наполягають на тому, що правильно говорити «вишита сорочка», але це вже важко змінити. Це як у парку — де стежечку протоптали, там і доріжка буде. Якщо люди кажуть «вишиванка» — то так і буде...

Килими, рушники і турбота про захисників

Піднімаємося у килимовий цех. Наразі тут дівчата відтворюють килими, ескізи яких передала канадська діаспора. Ці вироби займуть своє почесне місце у музеї.

У цих давніх стінах живе не тільки традиція — тут створюють і сучасні модні гобелени, з безліччю неймовірних відтінків кольорів. Такий килим можна купити, а його ціна залежить від обсягу роботи та розміру. Починається ж вона від 10 тисяч гривень за квадратний метр.

У цеху вишивки не лише творять щось святкове, врочисте, а й шиють нині дуже необхідне (щоб ми, врешті-решт, таки повернулися до мирного життя), — білизну для тих, хто на передовій, на фронті. Шиють із бавовняної тканини.

— Люди приносять нам запаси тканини, і ми шиємо для наших захисників трусики, — розповідає пані Надія. — Наші дівчата також плетуть маскувальні сітки й передають на фронт.

Вишивають не лише вручну, а й з допомогою машин. Певна річ, машинна, комп’ютерна вишивка коштує в рази дешевше. Тоді як весільний рушник, такий, як на виставці, вартує десь 50 тисяч гривень. Для нього майстрині використовують дорогий тонкий льон, французькі нитки. Цей рушник вишивають вручну вже близько пів року, і ще не закінчили. Такі речі, звісно, не масове виробництво, а скоріше — музейні експонати.

Вишиванка для королеви

Народну майстриню Аллу Кісь, заступницю директора центру, знають у всьому світі. Її вишиванки носять відомі та знамениті не лише в Україні люди. Навіть у гардеробі англійської королеви Єлизавети ІІ є вишукана вишита сорочка її роботи.

— Як ваша вишиванка перетнула Ламанш? — запитую у пані Алли.

— У нас, в Україні, «сарафанне радіо» працює добре. У мене замовляли чимало сорочок різні поважні люди з ешелонів влади, й от якось запропонували вишити сорочку для королеви Єлизавети. Українська делегація хотіла зробити такий подарунок на 92-ліття її величності. Я погодиласяй і вирішила використати старовинний орнамент. Вишивала «білим по білому» на льоні німецького виробництва…

— Чи були якісь побажання, обмеження, настанови?

— Так. На відміну від наших традиційних вишиванок, коро-лівська мала бути більш закритою, із застібкою позаду. Пишні рукави, широкі манжети. Мушу сказати, що в англійської королеви є колекція українських вишиванок і моя додалася у 2018 році... Все було не так уже й просто. Я робила технічний паспорт до виробу англійською мовою, записувала, які техніки використовувала, які обереги... Коштувала вишиванка 12 тисяч гривень... Хочу повторити королівську вишиванку для музею. Але на це потрібно зо три місяці. Колись обов’язково зроблю.

Окрім сорочки ми ще вишивали розкішний набір постелі для королівства. Це був комплект із подушок, простирадла та покривала десь 3 на 3 метри. Він був пошитий із бежевого льону й оздоблений вишивкою білого кольору.

Решетилівська земля народжує талановитих, творчих і працьовитих людей. Щороку тут проходить «Решетилівська весна» — фестиваль народної творчості, на який приїздять майстри з усієї України. У майбутньому на базі старої артілі планують створити виставковий центр на зразок київського «Арсеналу», де будуть представлені зразки вишивки й килимарства з усієї України.

Роботи вже почалися, та завершити їх завадила війна. Але сумніву нема — все складеться якнайкраще. Бо є кому працювати, ткати, вишивати, продовжувати традиції, даючи нове життя старовинним ремеслам.

Ольга ФІЛІППОВА.
Одеса — Решетилівка — Одеса.
Світлина авторки.