Переглядів: 950

Серця мандрівки стежинами пам’яті

Щипківський Г.П. Поліття: поезія. — Одеса: Астропринт. 2022. — 200 с.

Чимало віршів з цієї книжки знаємо з попередніх видань неординарного поета. І це відразу ставить цікаве і, можливо, дещо несподіване питання: чи варто, мовляв, акцентувати увагу на повторах і ламати критичні списи навколо проблеми, яку порушив друк оригінального версифікатора?

Але давайте не будемо теоретизувати, а поговоримо про очевидне. Нагадаємо, що звернення до римованих ремейків — справа кожного автора. (Зрештою, не можна, напевно, негативно ставитися до явища в умовах мізерності накладів.) Це — з одного боку. А з другого? Хочемо того чи ні, а повторення знаного належить до особливостей полігра-фічного виробу, який римувальник сам вважає підсумковим на певному етапі творчості. (Оскільки пан Геннадій не заперечує проти такої постановки питання, то «танцюватимемо» від цього.)

А після цього згадаємо ще про один момент, котрий, як нам здається, робить «Поліття» вельми актуальним у цей непростий час. Це — один із виявів дивовижі, бо маємо перед собою тексти, написані перед повномасштабним вторгнення орківського ненасиття в Україну, але які в багатьох рядках відображають суворість доби. «Ніколи справжній козарлюга себе загарбати не дасть», «Аби до міста не пустить чуму, бо в нім нащадки мають вічно жити», «Істина забунтувала, дала хитрим відкоша».

Якщо відштовхуватися від цих рядків, то з усією серйозністю постає питання про темарійність. І нео-зброєним оком видно, що тексти з «Поліття» можна поділити на громадянські, філософські, пейзажні та любовні, бо такий поділ лірики превалює у вітчизняному літературознавстві. Та не бачимо необхідності в констатації вдатностей у висвітленні того чи іншого мотиву. Пан Геннадій сам «посприяв» цьому. Тематичні пласти зливаються воєдино. Сув’язь тем в одному творі виглядає у даному випадку оригінально, бо помітну роль відіграє погляд на явище через особистісний окуляр.

Тому не уздріваємо чогось дивного в тому, що на авансцену сприймання поетичних текстів виходить виражальність, яка причаровує неодновимірністю. (Мовлячи про це, маємо несподіване поєднання висловлення цікавого думкування з традиційністю мовлення у сучасному вимірі).

Зрозуміло, що неординарність думковираження приховує у собі чимало факторів. І звернення до літературних тропів стає чи не першочерговим. Констатуючи про це, маємо на увазі, звісно, порівняння, епітети та метафори, оскільки саме вони є виявами творчої особи особистості.

Щодо першого виду літературної виражальності, то тут побутують непростості. Порівняльність ділиться на просту і складну. Перший з цих підвидів, зокрема, немислимий без сполучників на кшталт «як», «мов», «ніби», «немов» та інші: «Тиша забриніла, як струна», «В золотій задумі, мов у сні», «А вони все котили блискучого часу вервечку, наче юність далеку стежками шукали мою». До простих порівнянь належать і вислови, в яких нема сполучника: «Копиця сіна — свіжа постіль», «Сягнуть думки в емпірику — в найвищу точку неба», «Смачно зарум’яняться коржі — животворне, найдорожче диво». Та, напевно, ці виражальні засоби простої виражальності не були б такими привабливими, якби версифікатор не використовував поєднання, присутності та відсутності сполучників: «В розлогах пшениці, як море», «І доторк волі — як вогонь», «Не давався скубнути — колов, як будяк».

Але не треба, очевидно, забувати, що існує ще один підвид порівнянь — висловлювання із сув’яззю іменників і прислівників: «вітер-ловелас», «оболоки-самозванці», «скриня-пам’ять». (Можна наводити й інші приклади подібних поєднань. Але й цих, мабуть, досить, аби наголосити на важливості цього виражального засобу).

Тому не зациклюватимемося на поглибленні порівняльності, а підемо далі й доторкнемося до епітетів. Їх, до речі, теж ділитимемо на дві частини. З одного боку, побутують звичні вислови, а з другого — існують суто авторські епітети з незвичайністю того чи іншого образу. І це не голослівні твердження. Тому з такими звичностями, як «жива вода», «біблійний сад», «літо духмяне», мирно співіснують і такі «блискітки»: «профіль хати», «пасма ясенів», «макітра межиріччя». (Правда, тут не все виглядає так однозначно. Бо частенько натрапляємо на думку про те, що можна було обійтися без висловів, які набили оскомину. Але... Чи потрібно виривати їх з контексту?)

Ще про таке. До літературних тропів належать і метафори. А їх у «Політті» надибуємо чимало: «Достигла ніч натягне тятиву», «І тиша тут в’язала коням пута», «Вийшло сонце веселе, травам розгладило шовк»… (Трикрап’я наприкінці попереднього речення не вважаємо випадковістю. Воно — лише натяк на необхідність більшої метафоричності в сучасному поезомисленні.)

До речі, поки що ведемо мову про літературні тропи в так званому «самостійному плаванні», та не менш цікавими є вони й у згадках про «населення» книги, серед яких бачимо рослини і дерева, звірів і птахів, зо-рі і небесні світила: «Поспішала річ-ка в Чорне море, щоб не заблука-ти в комишах», «Прадавню липу обійму», «В пахучих травах бродять коні», «Вночі сміються сови», «Серед хмарин, зірок і тиші», «Хмарини місяць загріба веслом».

Не можемо скидати з рахунку й того, що у багатьох випадках маємо мирне співіснування різних представників «населення» в одних рядках чи строфі: «Ні стріх, ні гнізд, ні горобців, ні чорнобривців біля хати», «І синій сніг, і сині зорі, і красень місяць угорі», «Зачервоніли намистини глоду, щоб снігурі побачили здаля». Та не тільки тут існує сув’язність. Вона є характерною і для кольорових екстраполяцій: «На палітрі часу кольори: синій і оранжево-червоний», «Заблищало сріблом чересло», «Рілля чорніє на городах», «І срібло уночі своє в замети сині інкрустує».

Читачі, очевидно, зауважать, що образи з поєднувальних рядків привертають до себе увагу. Та не менш цікавими є вони тоді, коли бачимо окремі кольорові екстраполяції: «Щоб ніколи ми у час жорстокий не піднімали білі прапори», «Жовтокоса осінь повернула з пів дороги до мого села», «Туди іще нема дороги, у той зелений острівок», «Вздовж річки верби жовтокорі», «Срібночола на городі гречка визирає між окосих слив», «Над скалою сиві ясени», «Бачу, прозорою струною пролетіла золота бджола, очима чорними, як ніч, крізь шибку дивиться злов-мисник».

Не будемо заперечувати, що літературні тропи, наявність «мешканців» та кольорові екстраполяції є помітними на виражальницькому тлі. Та не менше значення мають і слововияви, про неоднорідність яких промовляють неологізми, рідковживаності та діалектизми.

З побіжних зауваг про засоби версифікатора й почнемо розмірковування про його лексику. Перечитуючи «Поліття», звертаємо увагу на такі колоритні слівця, як «кулястра» (молозиво), «рихва» (обруч), «розгін» (урізнобіч). Особливого шарму поезомові додають і місцеві назви — слів’ята, які пан Геннадій увібрав у себе з молоком матері (він народився в селі на Хмельниччині, але все своє свідоме життя провів на Одещині), тому й повіває малою батьківщиною, коли читаємо про Соколець, Стінку, Бучайський Горб…

По-своєму доповнюють цю лексичну несподіванку рідковживанос-ті, на кшталт «страпак», «стільниця», «часник»… Якщо читачі уже звикають до подібних буквосполук, то цього не скажеш про неологізми зразка «заопенькають», «терпкоросий», «зір-кують»…

Та навряд чи можна говорити про позитивний вплив лексики на поезомову Геннадія Щипківського, якщо не згадати про його тяжіння до вмілого використання фразеології у римованих творах: «Б’юсь як риба об лід», «І погана слава доганяти мусить», «І носитиме по краплі літо на вусах в дупло».

Не можна також залишити поза увагою й наявність богошукальних мотивів: «Укріпи мене, Боже, і віру мою укріпи, бо вона вже зі мною повинна зостатись навіки», «А на покутті — житні колоски і Миколая-Чудотворця очі», «Тут близько всім до Бога і до хліба». Тут, зокрема, відзначимо природність цих висловлювань у контекстах творів.

Ще одна особливість цього богошукання, що воно є дуже важливим для виражальності. Але водномить так багато промовляє й про темарійність. Адже богошукання — один із відтінків філософічності поезії. Так би мовити, бродіння слів літературним помежів’ям. Втім, його помічаємо не тільки тут. Бо темарійність є відчутною і тоді, коли у поле зору потрапляє культорологія. Звернемо, зокрема, увагу на вірш, який присвячений письменникові Олексі Шеренговому.

А завершимо ці нотатки ще одним акцентом. Нерідко численні міркування про творчий напрям, у якому працює той чи інший поет, лунають з літературно-критичних трибун. Щось подібне маємо і тоді, коли перечитуємо «Поліття». Традиціоналіст? Можна так підсумовувати, вглиблюючись в окремі тексти. Але це буде, мабуть, сприймальницькою оманою. Бо ж нерідко побутують і модерністські впливи. Серединність плавання душі віршотворця між двома творчими течіями. Своєрідність традиційного поезомовлення з урахуванням вимог часу. Здається, що саме цим і зацікавлює книга віршів Геннадія Щипківського.

Олег ВАСИЛИШИН,
кандидат філологічних наук,
Ігор ФАРИНА,
член НСПУ,
лауреат премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».
м. Кременець — м. Шумськ Тернопільської області.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com