Два фронти, жодної перемоги

Але головне — підведений підсумок. Ірраціональна, на перший погляд, дія російського керівництва отримала розумне пояснення. Агресору потрібен у війні перепочинок, «перемир’я». Таке перемир’я між Україною і росією (закріплене резолюцією ООН з метою запобігання голоду в світі) може наступити після будь-якого інциденту на маршруті перевезення зерна. Воно автоматично встановить статус-кво у воєнних діях. Визнає де-факто лінії розмежування, а також владу окупантів на захоплених територіях.

Створиться юридична ситуація, аналогічна схваленню Генеральною Асамблеєю ООН Мінських угод 2014 року. Умовна легалізація нових «народних республік» на міжнародному рівні стане фактом. Таким же фактом, як свого часу легалізація «ЛНР» або «ДНР». Сергій Лавров, як досвідчений дипломат, першим зрозумів, що виграти війну з Україною можна, по суті, не воюючи. У Республіці Конго, де міністр закордонних справ рф цими днями перебував з візитом, він заявив, що російська «спецоперація» не заважає, а допомагає експорту українського зерна. В рамках такої логіки Африку від голоду рятують саме ракети «Калібр» і крадене зерно, яке через Сирію окупанти збувають нерозбірливим покупцям.

До резолюцій ООН, однак, справа поки що не дійшла. Доводиться воювати, як воювали. Однак в агресора, як з’ясувалося, бракує сил для наступів у двох напрямках. Їм доводиться вибирати між «звільненням» сходу і півдня України. На сході у росіян, щоправда, є просування. Але повільне. На півдні ж — повільний відступ окупантів до захопленого Херсона. Ні на сході, ні на півдні особливих зрушень не очікується, хоча і там, і там можливі оточення противника в локальних котлах.

Наші війська намагаються реалізувати перевагу, знищуючи за допомогою високоточної західної зброї склади боєприпасів і командні пункти ворога в глибокому тилу і погрожуючи за допомогою підриву мостів оточити й відрізати просунуті на захід російські БТГ від основних сил. Оптимальним результатом контрнаступу на Херсон для ЗСУ було б не завдавати вогневого ураження, не йти на штурм міст і сіл, а під загрозою оточення витісняти загарбників з Херсонщини у Крим. Але сил для цього у наших поки що недостатньо. Доводиться воювати, як воювали.

Ворог намагається змінити неви-гідну для себе ситуацію повільної війни, застосовуючи єдиний простий і доступний для себе спосіб — обстріл українських міст і сіл крилатими ракетами дальньої дії та системами залпового вогню там, куди дістануть. Нічого високоточного на озброєнні російської армії практично не залишилося. Все витрачено в перші три місяці війни. А відтак ідеться про тотальний терор. З бомбардуванням наших міст і застосуванням зброї масового ураження.

Як зупинити подібний терор — не зрозуміло. Але за допомогою резолюцій ООН зробити це навряд чи вдасться.

Новини другого фронту

Нема нічого таємничого, що з часом не стало б явним. А явне — ганебним. Особливо це стосується указів глави держави. Під свист ракет і снарядів Президент України вирішив таємно розібратися зі своїми противниками. З якою метою

18 липня він підписав указ про припинення громадянства України десяти осіб, до числа яких входять Ігор Коломойський, Геннадій Корбан і Вадим Рабінович?

У преамбулі указу Зеленський посилається на 26-й пункт 106-ї статті Конституції України та на статті 17 і 19 закону «Про громадянство України», але ні згадана стаття Конституції, ні статті згаданого закону не передбачають механізмів примусового припинення громадянства. Більше того, Конституція такі дії забороняє.

Але із 19 травня 2019 року Конституція України нашому президентові не указ. Вольовим рішенням, публічно розігнавши Верховну Раду, Президент України запустив процес ручного управління державою, який, кажучи грубо, є повзучою узурпацією влади. Кожен крок у подібній узурпації команда Зеленського пояснює необхідністю оперативно вирішувати завдання, які звичайним шляхом швидко вирішити неможливо.

У результаті Офіс (канцелярія) президента отримує повноваження політ-бюро ЦК КПРС, а Рада національної безпеки під головуванням глави держави приймає постанови, що об’єднують компетенцію Кабінету Міністрів і Верховної Ради. Переривається мовлення на деяких загальнонаціональних телеканалах, а власники цих телеканалів зараховуються в олігархи.

Тільки сліпий не помітить, що вже три роки правдами і неправдами команда Зеленського формує жорстку адміністративну вертикаль. Цей процес перервався тільки 24 лютого 2022 року, коли російські війська масово вторглися на територію України. Зеленський на кілька місяців згадав про свої прямі конституційні повноваження, і, треба визнати, виконує їх на відмінно. Саме його талантам ми значною мірою зобов’язані підтримкою, яку Україні продовжує надавати цивілізований світ.

Давайте поаплодуємо, вставимо в рамочку першу сторінку журналу «Time» із зображенням глави нашої держави, але не забудьмо про те, які укази таємно скріплюються його підписом. Бо законність і доцільність — різні речі. Під час війни такі поняття іноді збігаються, але в мирний час — ні. Особисто я допускаю, що Ігор Валерійович Коломойський під час війни становить для нашої країни загрозу. Як і Вадим Зіновійович Рабінович, він, на думку оточення президента, теоретично здатний перейти на інший бік барикади. Але навіть це не є підставою для припинення громадянства.

Геннадію Корбану, голові територіальної оборони Дніпра, позбавленого указом президента українського громадянства, взагалі важко приклеїти ярлик ворога народу. Швидше, він ворог вертикалі в тому вигляді, який чиновники Офісу не добудували за три роки. І, слід сподіватися, не добудують, коли ми переможемо росіян.

Слава Україні!
Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.