Переглядів: 491

Перший українізатор Одеси

21 липня сповнилося 140 років від дня народження видатного історика, академіка Всеукраїнської академії наук (ВУАН) Михайла Єлисейовича Слабченка. Його життєвий шлях багато в чому схожий на долі сотень і тисяч представників української інтелігенції першої половини ХХ ст., які залишилися на теренах окупованої більшовицькою владою України.

Народився майбутній дослідник української минувшини 9 липня (за старим календарем) 1882 року на Нерубайських хуторах поблизу Одеси в селянській родині, про що свідчить запис у метричній книзі церкви Пресвятої Богородиці в Слобідці-Романівці. Батько майбутнього академіка, Єлисей Іванович, походив із запорожців, які «втекли під турка» після руйнації Нової Січі. Разом із дружиною, Катериною Максимівною, працювали в каменоломнях. Робота була тяжкою, а плата — мізерною. Михайло Слабченко згадував про свої дитячі роки так: «Родина була велика, злидні були ще більші».

У дев’ять років батько віддав Михайла у Криву Балку до початкової школи, яку довелося закінчувати вже в Слобідці-Романівці, куди переселилася родина. Продовжив навчання в духовному училищі на Молдаванці (тепер в цій будівлі — Одеське вище професійне училище автомобільного транспорту). Під час навчання почав організовувати гуртки, в яких порушувалися питання українського національно-визвольного руху, закликав товаришів до непокори, до виступів проти влади. За таку активність його відрахували з училища, а батько за це вигнав сина з дому. Для Михайла настали тяжкі часи. Після тривалих митарств, завдяки наполегливій самоосвіті, склав екстерном іспити на атестат зрілості в 3-й одеській гімназії і вступив на історико-філологічний факультет Новоро-сійського (Одеського) університету.

Десь у цей час одружився з простою дівчиною Людмилою Іванівною, а 6 травня 1904-го у них народився син Тарас. Додалися нові турботи, нові витрати, окрім піклування про родину батька, який на той час уже помер. Не маючи грошей, щоб заплатити за лекції, Михайло пропустив термін оплати і весною того ж 1904-го був відрахований з університету. Восени йому вдалося поновитися на факультеті, а через рік перевестися на перший курс юридичного факультету.

Навчаючись, Михайло постійно працював в архівах, бібліотеках, займався самоосвітою. На наукове спрямування дослідницької діяльності майбутнього вченого істотно вплинув професор І.А. Линниченко. Завдяки йому Слабченко вже на першому курсі за роботу «Селянське питання в законодавчій комісії Катерини II» отримав срібну медаль, а на третьому курсі за дослідження «Малорусский полк в административном отношении. Историко-юридический очерк», надруковане як монографія (Одеса, 1909), удостоєний золотої медалі. Тоді ж долучився до діяльності Одеського товариства історії і старожитностей, бібліографічного та історико-філологічного наукових товариств.

На студентські роки припадає й початок активної участі Михайла Слабченка в українському громадському та національно-визвольному русі. Із 1903-го він — член української студентської громади, в 1904-у організовує одеську групу Революційної української партії (РУП), завідує її підпільною друкарнею, а через рік стає членом УСДРП. Зі створенням у 1906-у в Одесі «Просвіти» читає в ній лекції, допомагає А. Ніковському, І. Липі, М. Комарову в доборі бібліотеки, випуску газети. У 1905 —1906 роках за участь у студентських страйках та маніфестаціях Михайла кілька разів заарештовують і встановлюють за ним нагляд як за активним учасником «местного мазепинского движения».

Набутий у «Просвіті» досвід у часи розбудови Української держави допоміг Михайлові Слабченку у створені культурних установ в Одесі.

Після закінчення університету молодому вченому не надали грошового утримання для підготовки професорського звання. Його родина переживала фінансову скруту, і Слабченку довелося працювати спочатку в приватній гімназії Коврига (звідки був звільнений як політично неблагонадійний), а згодом — співробітником (коректором, телеграфістом) редакцій «Южно-Русского мелиоративного бюллетеня» та «Одесского листка». Нарешті, після тривалих клопотань I.A. Линниченка Михайлові призначили грошове утримання від університету, а влітку 1911-го його відрядили до Парижа — для поглиблення знань і студій західноєвропейської методології історико-правових досліджень.

Але вже у серпні 1912-го Слабченка достроково повернули в Росію й мо-білізували до війська. Служив у 60-у Замостського полку, а в 1913-у закінчив школу прапорщиків і демобілізувався. Звільнившись у запас, займався приватними лекціями, працював у бібліотеках та книгарнях, друкував статті в різних одеських виданнях.

З початком Першої світової війни був мобілізований до 166-го Рівненського полку, з яким пройшов шлях від прапорщика до капітана. Мав досвід наступальних і позиційних боїв, був поранений, відзначений нагородами. З літа 1917-го — слухач Військово-юридичної академії в Петрограді. У 1918-у повернувся в Одесу. Працював у кількох місцевих газетах, викладав у гімназіях і на вчительських курсах. Як і більшість представників української інтелігенції,

М. Слабченко був опозиційно налашто-ваний щодо політики радянської влади. Мав і відповідне коло знайомих серед громадських та культурних діячів — М. Василенко, С. Єфремов, О. Оглоблин і Н. Полонська-Василенко, поети В. Сосюра і М. Рильський. Ця опозиція була природною частиною менталітету наукової інтелігенції. Тому Слабченко і підтримував дії С. Єфремова у відстоюванні незалежності Всеукраїнської академії наук, проти переслідування Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), постійних перевірок студентів і викладачів.

Влітку 1920-го на базі Одеського інституту народної освіти (ОІНО) став доцентом кафедри історії України на історичному відділенні . Тут учений створив кабінет історії і започаткував семінар підвищеного типу із соціально-економічної історії України. Брав участь у заснуванні Археологічного інституту в Одесі. Завдяки його плідній праці Одеса стала третім осередком (після Києва та Харкова) з дослідження минувшини України.

М. Слабченко звертався до президента ВУАН з проханням відкрити у місті філію Академії наук, але спроба була невдалою. Тільки в 1926-у з його ініціативи постало Одеське наукове товариство при Академії наук, яке він й очолював. Упродовж 1927 — 1930 років було видано п’ять збірників наукових праць.

Ще до впровадження політики українізації Михайло Слабченко першим почав викладати предмети винятково українською мовою, запроваджувати українознавчі дисципліни, боровся за кожну статтю і книжку, надруковану в Одесі українською. Як фахівець-україніст працював в архівах, музеях, театрах, на кіностудіях, у наукових товариствах.

М. Слабченко опинився серед тих українських інтелектуалів, яких оголосили носіями «українського буржуазного націоналізму» й засудили у справі «Спілки визволення України» («СВУ»). За місяць до арешту Михайла Єлисейовича, 20 грудня 1929-го, був заарештований його син Тарас, викладач робітфаку Одеського медичного інституту та Одеського ро-бітничого університету, секретар Одеського наукового товариства при ВУАН. Арешт сина, як свідчать документи слідства, і виявився тим важелем, за допомогою якого слідчі порівняно легко вплинули на необхідні зізнання батька.

19 квітня 1930-го Верховний Суд УРСР ухвалив вирок у справі «СВУ», згідно з яким академік М. Слабченко був засуджений на шість років позбавлення волі. Ув’язнення відбував на Соловках, де перебував до січня 1936-го, а в 1937-у повторно засуджений до 10 років. Із цим вироком він пройшов «усю Сибір неісходиму», «відвідав» Мурманськ, Колиму, Уфу, Йошкар-Олу, а з 1944-го оселився під Астраханню. Син Тарас 27 жовтня 1937-го військовою колегією Верховного Суду СРСР був засуджений до розстрілу.

У 1929 році в родині М.Є. Слабченка сталися зміни: він розлучився з Людмилою Іванівною й одружився зі своєю колишньою студенткою Інною П’ятницькою. 1930-го у них народився син Борис. Обоє загинули від рук фашистів в окупованій Одесі.

У 1947-у Михайло Єлисейович, отримавши «вольную», робить безрезультатні спроби влаштуватися на роботу в Києві, Одесі та інших містах України. Врешті-решт поїхав до Первомайська, де проживала його перша дружина. Там влаштувався вчителем іноземної мови у середніх школах №1 та №3. У 1948 —1949 роках працював інспектором міського відділу народної освіти, проживав за адресою: вулиця Металістів, 21. Однак на учительській конференції Первомайська секретар міськкому партії Іван Ємець назвав у своєму виступі визначного історика «фашистом і політичним трупом», тож Михайла Єлисейовича негайно звільнили з роботи, залишивши без засобів до існування. 27 листопада 1952-го вчений відійшов у засвіти. Кладовище, де його поховали, існує в Первомайську й сьогодні, але могилу і дотепер не вдалося знайти.

Пленумі Верховного Суду УРСР, що відбувся 11 серпня 1989-го, реабілітував усіх, хто був засуджений у справі «Спілки визволення України», не виявивши в їхніх діях складу злочину. А в березні 1990-го загальні збори АН УРСР поновили Михайла Єлисейовича Слабченка в складі академії. Його життя і діяльність є прикладом трагічної долі українського історика, справжнього патріота своєї Вітчизни, долю якого знівечила тоталітарна система.

На честь академіка в Первомайську названо вулицю, а в Одесі на фасаді головного корпусу національного університету ім. І.І. Мечникова в жовтні 2015-го встановлено меморіальну дошку. Його прізвище вказане і на меморіальній дошці серед засновників одеської «Просвіти», що на вулиці Софіївській, 30. У 1995-у в Одесі було проведено наукову конференцію та випущено збірник статей «Академік Михайло Єлисейович Слабченко: наукова спадщина і життєвий шлях». Від 2014-го засновано стипендію його імені для студентів ОНУ зі спеціалізації «Історія України». Сьогодні в нашій країні дуже актуальне питання деколонізації, тому видатний дослідник історії України Михайло Слабченко заслуговує на те, щоб на його честь назвали одну з вулиць у центрі Одеси та в рідному селі Нерубайському.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua