Переглядів: 802

Кому потрібна війна?

Якщо таке питання поставити перед будь-якою аудиторією в сучасній демократичній країні, то відповідь буде однаковою: «Нікому не потрібна! Всі проблеми можна вирішити мирним шляхом». До речі, аналогічне положення давно вже закладене у багатьох міждержавних документах, у тому числі у Статуті ООН. Й уже понад 70 років після Другої світової на Землі справжніх війн не було. І раптом ми з великим подивом спостерігаємо, що країна-сусідка починає проти нас повномасштабну війну. Не менше дивує й те, що більшість її населення підтримує імперські амбіції путіна, які вже й так призвели рф до хронічного занепаду.

У чому ж причини цієї загарбницької війни росії у ХХІ ст.? Потрібно подивитися на історію.

Майбутні великороси — представники радимичів і в’ятичів — потрапили на суздальські землі у ІХ—Х ст. і змішалися з представниками численного фіно-угорського населення (чудь, весь, меря, мурома, мордва, мещора, вепси та ін.), які надали їм додаткових сил і наснаги для саморганізації та рішучих дій. Вони утворили свою державу — Суздаль. А в березні 1169 року під керівництвом свого князя Андрія Боголюбського вчинили перше жорстоке завоювання Києва. Літопис пише: «І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками, їх діти ридали, дивлячись на матерів своїх… І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестанні». Все це однозначно свідчило, що на суздальських землях з’явилася нова спільнота, яка відрізнялася від киян своїми поглядами й агресивною поведінкою.

Утім, жорсткість ментальності майбутніх великоросів ще більше посилилася від спілкування з ордою, яка прийшла на їхні землі у 1237-у й оселилася там аж на цілих 250 років.

Суздальська еліта запозичувала досвід азійських завойовників, які там командували, роздавали ярлики на правління, демонстрували жорстокі методи відносин тощо. Тому після розпаду Золотої Орди імперські амбіції великоросів ще посилилися, бо вони відчули себе господарями, багатими власниками, особливо в умовах повторної експансії уже завойованих азіатами земель.

Говорячи про формування імперських амбіцій у московських князів, не можна не згадати про діяльність Івана Грозного, якого називають «жорстоким тираном і людиною з хворобливою психікою». Його поведінка нагадувала війну проти власного народу з використанням державного терору, запровадженням безглуздої опричнини, яка призвела до вчинення безпрецедентних вбивств людності. Сучасні історики згадують його новгородський погром (знищення новгородців було справжнім геноцидом), убивство власного сина тощо. Тобто імперські амбіції Івана ІV Грозного проявилися сповна і, вочевидь, стали поганим прикладом для наступників.

Що ж до українців, то після 300-літнього перебування поміж європейських народів у середині ХVІІ ст. вони відновили стосунки з московськими царями. Річ у тім, що після проголошення козацько-гетьманської держави виникла проблема її збереження. Щоб заручитися воєнною допомогою, Богдан Хмельницький звернувся до Москви. Цар дав згоду, і в 1654 році відбулася Переяславська рада. Та ця співпраця була дуже слабкою, а через два роки через зраду московитів припинилася зовсім. Намагаючись виправити ситуацію, українці за ініціативою гетьмана Івана Виговського вирішили повернутися до Європи. Але це дуже не сподобалося імперській московії, і вона розпочала проти українців справжню війну. 7—9 липня 1659-го відбувся запеклий бій під Конотопом, у результаті якого кращі царські війська зазнали поразки. Втім, уже в ті далекі часи царизм широко використовував політичну пропаганду, яка стверджувала, що Виговський мав намір «продати Україну ляхам». Народ повірив цим облудним словам, і гетьмана переобрали.

Щоправда, невдовзі, у 1667-у, московити заради своїх інтересів пішли на нову зраду — уклали з Польщею злочинну Андрусівську угоду, яка передбачала поділ козацької держави на дві частини по Дніпру. Єдина Україна припинила своє існування.

Надалі на становищі українських козаків в московії дуже позначилася імперська політика Петра І, про якого нещодавно згадував сам путін. Особливо важливе місце посідає його конфлікт з гетьманом Іваном Мазепою, який після тривалої співпраці змушений був виступити проти домагань царя. Гетьмана звинуватили у зрадництві, відлучили від церкви, знищили столицю Батурин, не пощадивши ні старих, ні жінок, ні дітей, зруйнували Запорізьку Січ, а козаків наказали скрізь карати, страчувати. Відтоді заборонили обирати гетьманів (їх призначав сам цар), створили московську «Малоросійську колегію», яка контролювала всі справи в Україні, тощо.

А ще серед найважливіших справ Петра І — проголошення у 1721 році Російської імперії. Запозичення назви від Київської Русі означало, що влада вважатиме українців уже невід’ємною частиною нової авторитарної держави. Продовження цього процесу і намагається забезпечити сьогодні путін, тому з таким пієтетом згадує діяльність царя щодо «повернення» земель. Однак він не зважає на особливості нової епохи, яка відрізняється не тільки своїм науково-технічним прогресом, розвитком інтернету та цифрової трансформації, а й моральними, гуманітарними цінностями, розвинутою демократією, освіченими людьми, які дружно в усьому світі підтримують боротьбу українців за свободу і державний суверенітет (до речі, в петровські часи за незалежність України виступала тільки одна держава — Швеція).

Завершення певного етапу «повернення» земель відбулося вже в епоху Катерини ІІ. Про цю імператрицю часто кажуть, що вона закінчувала ті справи, які розпочав Петро І. Не випадково наш великий поет Тарас Шевченко писав: «Це той первий, що розпинав / Нашу Україну, / А вторая доконала / Вдову сиротину. / Кати! кати! людоїди!». Мається на увазі, насамперед, скасування у 1764 році гетьманства, остаточне знищення Запорізької Січі, реформування козацтва, закріпачення українських селян тощо. Сучасні історики вважають, що саме до 1783-го були ліквідовані всі залишки української державності й усі наші землі, вже навіть формально, стали частиною імперії.

Так на росії минали роки і століття, змінювалися навіть по-літичні системи, але прагнення до авторитарного правління та імперських амбіцій зберігалося. Причина у тому, що продовжувала панувати рабська ментальність населення і не з’являлося цілеспрямованих зусиль для поширення демократичної політичної культури. Натомість, слід зазначити, українців це майже не торкалося, бо вони за своєю ментальністю, походженням і розвитком є справжніми демократами. У ХІХ ст. дуже часто повторювали таке твердження: «Поляки — аристократи, росіяни — автократи, а українці — одвічні демократи».

Тому до українців негативно ставилися всі авторитарні керівники. Найжорстокіший приклад із радянського періоду — Сталін. Він перевернув усю державу догори дригом, знищив конкурентів, розпочав війни — і все це називалося розбудовою со-ціалізму. Рабський послух народу тільки посилював його імперські амбіції і став підґрунтям для ще жахливіших форм авторитаризму: масових репресій, штучних голодоморів та небаченого культу особи — безмірного возвеличення постаті керівника і сліпого йому поклоніння. Парадокс, але за вказівками сталінської влади на плодючих українських землях голодомори відбувались як за розкладом — кожне десятиліття. Найжахливіший з них —1932—1933 років, про який у радянські часи було заборонено навіть згадувати. Нещодавно на цю тему вийшла друком дуже ґрунтовна книжка американської авторки Енн Епплбом, що має подвійну назву, яка, власне, підкреслює злочинну роль тодішнього лідера — «Червоний голод. Війна Сталіна проти України».

Агресивна політика москви щодо України продовжувалася і в часи її незалежності, після розпаду радянської імперії у 1991 році. Постійний політичний та економічний тиск, ембарго на товари, перекриття вентилів на газ, підтримка проросійських активістів тощо. Ситуація особливо загострилося у 2013-у, коли був прийнятий «закон Ківалова-Колесніченка», який посилював поширення російської мови в Україні, й проголосоване рішення про продовження перебування Чорноморського флоту в Криму. Особливе ж значення мала відмова президента Януковича від підписання Договору про Асоціацію з ЄС. Останній крок влади збурив вільнолюбних українців. Так постав новий Майдан — Революція Гідності. Верхівка нашої держави вдалася до російських методів жорстокого придушення протесту, застосувала вогнепальну зброю, що призвело до загибелі Небесної Сотні. Але українці не скорилися — Януковичу довелося втікати.

На це відразу відреагував путін. Факти свідчать, що росія була готовою і до такого розвитку подій. Уже за лічені дні, тоді ж, у лютому 2014-го, відбулася анексія Криму, а в наступному місяці розпочалася війна на Донбасі, яка тривала вісім років і призвела до загибелі багатьох тисяч українців. Домовитися з російськими політиками апріорі було неможливо. Мінські угоди не спрацювали. І сталася ще страшніша несподіванка: 24 лютого 2022 року путін наважився на повномасштабну війну проти України. Сучасні українські історики просто не можуть сприйняти за людською логікою цю цивілізаційну катастрофу, вчинену авторитарним лідером з ментальністю позаминулої епохи.

Український народ, який завжди дотримувався високогуманних принципів і прагнув до мирної співпраці із сусідами, шокований кровожерністю агресора. Але нині ми живемо у новому вимірі, сформувалися нові суспільства, нові цінності, тому на підтримку законного суверенітету українців піднявся увесь цивілізований світ. Крім широкої політичної й моральної підтримки, Україна одержує нову сучасну зброю, грошову допомогу, проти окупанта запроваджуються нові й нові економічні санкції.

Отже, причина численних агресивних війн росії (понад 40 за століття) полягає у наявності в менталітеті народу рабської психології, яка є необхідною основою для реалізації імперських амбіцій лідера. І все це сформувалося ще тисячоліття тому як основні риси ментальності росіян. Тому наша воєнна перемога, для здобуття якої ми віддаємо всі наші сили, буде перемогою всього цивілізованого світу, наслідком військових і гуманітарних досягнень принципово нової, гуманної доби. І якщо зараз говорять про можливу політичну трансформацію самої імперії, то в цьому потрібно бачити тільки закономірний позитивний сенс. Людство вже давно перейшло від авторитарних імперських методів співіснування до демократичних. Усі європейські імперії давно трансформувалися. Двічі  — у 1917-у і в 1991-у — розпадалася і російська імперія, але так і не перебудувалася. Нині уже понад дві третини країн світу обрали демократичний шлях, який веде народи від бідності до благополуччя, визнання цінності самої людини, її права на щастя і мирне життя, для забезпечення якого залишилося заборонити загарбницькі війни. Мабуть, саме Україна після нашої перемоги і виступить з такою вкрай важливою і необхідною усім ініціативою.

Слава Україні!

Анатолій СТЬОПІН,
доктор історичних наук, професор.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua