Переглядів: 974

...І наповнює передчуттям дива

1 липня відсвяткував 60-річний ювілей Владислав Єрко — легендарний ілюстратор, чиїми роботами захоплюються малеча й дорослі, знаний майстер української книжкової графіки, участь якого у створенні книги вже гарантує її успіх.

Так сталося, що корінний киянин до семи років виховувався у бабусі в селі Пірнів, що на Десні. Там і було закладене його життєве й творче підґрунтя. «Мене всі любили, я всіх любив, не було поганих або злих людей, навколо бігали кури, коти, всяка живність, воно все було шалено красивим і цікавим. Вражень щодня було стільки, що не впхати в голову», — згадує художник.

Потім переїхав до Києва, де, зізнається, мама дуже сумно сказала: «Якщо ти хочеш, щоб тебе не вважали селюком і дивилися нормально, то мусиш спілкуватися російською. Це були тогочасні київські реалії. Тоді, щоб бути справді українським патріотом, треба було бути дуже мужньою людиною. Поряд зі мною таких людей було двоє чи троє — вони розмовляли українською мовою, були справжніми інтелігентами».

Попри те, що Владислав малював змалечку, у дитинстві йому бракувало сміливості думати, що може стати художником. Закінчивши школу, налаштувався стати звичайним радянським робітником — будівником комунізму. Але заводські реалії, стосунки та пиятика в колективі настільки злякали, що він, усе ж таки, вступив до торговельного училища, на факультет «Декоратор-оформлювач вітрин», де, за його словами, два роки навчався «писати цінники та будувати піраміди з консервних банок».

Потім була армія та п’ять років навчання в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова, де зайнявся плакатом. Уже на другому курсі отримав першу міжнародну премію, а на третьому — став членом Спілки художників.

Довчився до кінця, але захищати диплом не став, мотивуючи це невідповідністю рівня викладання. «Я знав, що відбувається у світі, бачив каталоги з книжкових чи плакатних виставок, бачив свій рівень і розумів, чим він кращий за рівень тричі заслужених-перезаслужених художників», — розповідав Єрков в одному з інтерв’ю.

А ще поруч була Художня академія, куди він часто бігав до своїх друзів і ловив іншу атмосферу, інший рівень. Там постійно хтось тобі щось відкривав у живопису, для кожного було справою честі підтягнутися до рівня товариша, студенти між собою ділилися набутими знаннями, навичками. Саме цього й прагла душа молодого художника — пошуку себе, своєї манери письма, активної самореалізації, долання внутрішніх та зовнішніх бар’єрів.

А бар’єрів тих у радянські часи, до яких у Владислава Єрка ставлення вкрай негативне, було вдосталь. Кінець сімдесятих — вісімдесяті роки, то це взагалі зона порожнечі, обмеженості й неймовірного несмаку. «Я не зла людина, але я настільки не любив і не люблю совок, радянські видавництва з їх старими крабами-редакторами!..» — ділиться художник, згадуючи, як за надуманим приводом видавництво «Веселка» відхилило його роботу після першого курсу.

На початку 1990-х зовнішні цензори щезли: одні вже пішли, інші ще не з’явилися, і кожен художник мав змогу самовисловлюватися і творити, як вважав за потрібне. Однак не кожен зміг витримати тиск історичних подій, соціальних та ідеологічних потрясінь і депресивність економічного життя. На той час у Владислава Єрка вже була сім’я, і хоча питання матеріального забезпечення стояло досить гостро, на відміну від інших, він вирішив не кидати професію ілюстратора для пошуку кращого заробітку: «У мене було завжди відчуття, що якщо я відірвусь від того, чим займаюся, на рік або на два, то вже ніколи не повернуся — як деякі мої друзі...».

І, попри відсутність диплома, талант Єрка пробиває собі дорогу: поступово з’явилася велика кількість замовлень на ілюстрування як дитячих книжок, так і літератури для дорослих. І це виявилося єдиним, чого він насправді прагнув. «Найкраще, що може бути у світі, — це сидіти під лампочкою і малювати якусь ілюстрацію. А потім наступну, наступну… Час від часу я пробував зайнятися якимись вільними жанрами, але щоразу повертався до ілюстрації. Це просто необхідність. Я — тільки ілюстратор, і не більше. Це природа, гени, біохімія чи ще щось — знаю лише, що воно моє», — твердить митець.

Нині його репутація серед видавців фантастично висока, шанувальників свого таланту має стільки, що йому може позаздрити будь-який інший художник, та й повагою колег анітрохи не обділений. Але й дотепер постійно працює над собою. «Я досі вчуся малювати, і мені це учнівство, що затяглося, дуже подобається. Я відчуваю, що я потрошку змінююся...» — каже графік і додає, що митцеві завжди хочеться бути найкращим, намалювати так, аби його роботою зацікавилися.

Книжки з ілюстраціями Владислава Єрка виходили у 19 країнах світу, і майже всі, над якими він працював, були відзначені преміями. Найбільшим визнанням і популярністю користуються ілюстрації до українського видання серії книг Джоан Роулінг про Гаррі Поттера, серії романів Карлоса Кастанеди та Пауло Коельо (ілюстрації до книг Коельо видавництво «Софія» навіть випустило окремим альбомом, пояснюючи це тим, що «при багаторазовому збільшенні в ілюстраціях Єрка проступають все нові й нові деталі»).

«Снігова королева» Андерсена з ілюстраціями пана Владислава, випущена видавництвом «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», завоювала гран-прі на всеукраїнському конкурсі «Книжка року-2000». У 2005-у вона вийшла англійською мовою двома виданнями й увійшла до трійки кращих різдвяних продажів у Великобританії, а у США отримала титул «Найкраща дитяча книжка-2006» та медаль Фонду Андерсена.

2004-го ілюстровані Єрком «Казки Туманного Альбіону» цього ж видавництва здобули перемогу на всеукраїнському конкурсі «Книжка року». У 2008-у оформлений ним новий український переклад трагедії Шекспіра «Гамлет» Юрія Андруховича, що став першою дорослою книгою «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Ги», удостоївся гран-прі Львівського форуму видавців.

Загалом співпраця з цим найстарішим дитячим видавництвом незалежної України і його очі-льником Іваном Малковичем стала для художника знаковою — тут він проілюстрував більше півтора десятка книжок. «Але Малкович — не лише мій видавець, а й хороший друг і навіть хрещений батько. І вдруге українською мовою я почав спілкуватися саме після знайомства з Малковичем. До того ж я не знайшов, окрім Малковича, іншої людини, яка б настільки підживлювала мене, а я — його», — зізнається художник.

Крім добрих друзів, щасливим Владислава Єрка робить безліч простих і навіть банальних речей: музика, гарний фільм, спілкування з рідними, а головне — можливість творити. Саме це, на його переконання, може захистити і врятувати абсолютно від усього. І таке ставлення до життя просочується й у всі його роботи, зчитується глядачами та наповнює серця світлом і передчуттям дива.

Ярослава РІЗНИКОВА.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua