Війна за воду

Нинішня війна, розв’язана російською федерацією, за своєю суттю є руйнівною для сталого розвитку, для екології, для води. Росія воює з природою, порушує, в тому числі, й екологічні зобов’язання, створюючи загрози не лише для України, але й для всього світу.

Маріуполь

Воєнна блокада та захоплення російськими окупантами Маріуполя. Із 3 березня там нема електрики, газу, опалення та мобільного зв’язку. Місто майже повністю зруйноване обстрілами і бомбардуваннями агресора. У тимчасово окупованому Маріуполі питна вода стала недоступною розкішшю.

Світлана Онишко, яка разом із немічними батьками переїхала на Одещину з Маріуполя, розповідає:

— Воду виключили ще на початку березня. Спочатку ми мали запаси — зберігали у відрах, у ваннах. Для технічних потреб зливали з опалювальної системи. Коли запаси закінчилися, брали воду, де вдавалося. Збирали дощову. Просили навіть у російських військових, де була польова кухня. У приватному секторі, де є колодязі, люди дозволяли набрати воду. Згодом з’явилися гуманітарні центри, де доводилося по дві-три години стояти за баклажкою води. Цього бракувало. Ми не могли помитися, місяць жили у підвалі, а батько — лежачий...

На початку липня окупанти повідомили, що приєднали до водопостачання в Маріуполі 502 будинки, включаючи приватний сектор. За словами радника міського голови Петра Андрущенка, це лише 1,35 відсотка будинків і, відповідно, до 5 відсотків населення, що мешкає в місті зараз.

Вулицями течуть неконтрольо-вані потоки, передусім у Приморському районі. З одного боку, в людей з’явилася можливість набрати умовно питну воду. З іншого боку, брудна вода, що розтікається містом, — це екологічна катастрофа і за-гроза спалаху інфекційних хвороб.

Миколаївщина

Через бойові дії пошкоджено водогін, яким подається вода з Дніпра до Миколаєва. Понад 90 сіл та містечок на Миколаївщині опинилися без води, а обласний центр — без централізованого водопостачання. 80% цього водогону розташовується на території тимчасово окупованої Херсонської області, тобто проведення аварійно-відновлювальних робіт наразі неможливе.

Зараз водозабір технічної води здійснюється із річки Південний Буг та артезіанських свердловин. Питну воду миколаївцям привозять переважно одеські волонтери. У нас до цієї справи долучаються і приватні підприємці, і містяни. Інформація про локації видачі води у Миколаєві поширюється через соцмережі. Отримати можна по три п’ятилітрових бутлів на людину.

Запорізька область

У результаті обстрілу військами рф експлуатаційного цеху водопостачання та водовідведення, що в с. Верхня Криниця, 14 березня були зруйновані очисні споруди стічних вод м. Василівка та смт Степногірськ. Тепер стоки скидаються у річку Карачекрак та потрапляють у Дніпро. Витік нечистот призвів до забруднення Каховського водосховища.

В Оріхові та прилеглих сільських населених пунктах Пологівського району через обстріл пошкоджено водопровідні мережі, артезіанські свердловини та інші споруди. Капітального відновлення та заміни обладнання потребує каналізаційна насосна станції №1. За першої ж можливості, коли з’явиться доступ до цих об’єктів, все неодмінно відремонтують, запевняє Запорізька обласна військова адміністрація. Але поки що стічні води наповнюють Дніпро...

Херсонщина

У перший же день повномасштабного вторгнення, 24 лютого, окупанти зруйнували тимчасову дамбу, яку ми збудували на Херсонщині у 2014 році, щоб припинити подачу води з Дніпра в анексований росією Крим.

Мешканці Нової Каховки Тетяна та Сергій Шрамки, які через воєнні дії переїхали до Одеси, розповідають:

— Дамба, якою перегородили подачу води до Криму, знаходиться неподалік нашого будинку. Вони захопили дамбу ще у перший день війни, поставили варту, оточили танками. По-варварськи підняли шандори, там, де вони не піднімалися, — підірвали, і пустили воду самопливом на півострів. Вода пішла. З великими втратами. Плити в каналі пошкоджені, розтріскані. Половина потоку йде в землю, а половина тече, заповнюючи на шляху всі кавальчики та відводи... Коли ми виїжджали, а це було 15 квітня, канал десь наполовину був заповненим.

За даними Державної екологічної інспекції, водозабір сягає 50 кубометрів за секунду, а збитки за самовільне використання води складають 32,6 мільйона гривень на добу, тобто за чотири місяці вже перевищили 4 мільярди гривень.

Ще в радянські часи на Херсонщині було створено розгалужену зрошувальну систему. Оскільки рівень води значно знизився, та й техніка, здебільшого, зруйнована чи постраждала від воєнних дій, поливати врожай нічим. Це також призводить до економічних та екологічних проблем.

Крим

А от окупований Крим трішки перепив у цьому році краденої водички. За повідомленнями тамтешніх ЗМІ, 27 червня у Сімферополі був оголошений надзвичайний стан через дощі та зливи, що спричинили затоплення доріг і мостів. Найбільша прісноводна артерія півострова — річка Салгир — вийшла з берегів, затопивши вулиці. Бо ж саме в Салгир скидають надлишки із переповненого Сімферопольського водосховища, яке, власне, й наповнюють дніпровською водою. Мешканців Сімферопольського та Білогірського районів попередили: потрібно підніматися догори, не залишати транспортні засоби поблизу річки, бути готовими до евакуації. Ще одна екологічна біда, але, схоже, що вода у цьому випадку — на нашому боці.

Олег Гриб, доцент кафедри гідроекології та водних досліджень Одеського державного екологічного університету, зазначає:

— Воєнні дії погіршують як якість води, так і стан водних екосистем загалом. Це механічні впливи на екосистеми (порушення структури водних об’єктів вирвами від вибухів, залишками боєприпасів, військовою технікою тощо), негативний шумовий вплив і вплив електромагнітного випромінювання радарів та сонарів на водних тварин, забруднення води, ґрунту, рослин, повітря ракетним паливом, пороховими газами й іншими хімічними речовинами. Порушується морфологічний стан водойм і водотоків, знищуються флора і фауна, ґрунтовий покрив. Руйнуються гідротехнічні споруди на річках та водогосподарські об’єкти: греблі, дамби, мости, водовипуски, канали, меліоративні системи тощо.

Воєнні дії й тимчасова окупація окремих територій як півдня, так і інших регіонів нашої країни призвели до обмеження вільного доступу громадян до водних ресурсів, що є порушенням Конституції України. Відновлення стану водних екосистем можливе лише після завершення бойових дій, звільнення окупованих територій і нашої перемоги. Крім того, паралельно зі штучним відновленням екосистем відбуватиметься природне самовідновлення тваринного і рослинного світів.

Ще до початку війни ми мали фактично критичну ситуацію з водозабезпеченням півдня країни місцевими ресурсами. Тож Верховна Рада ухвалила державний бюджет на 2022 рік, передбачивши у ньому мільярд гривень на програму «Питна вода України».

Одещина

— Проблеми з питною водою на Одещині більше пов’язані із загальними змінами клімату, — зауважує начальник Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор’я та Нижнього Дунаю Олег Чижик. — Ми живемо в степовій зоні, зоні недостатньої вологості. Недарма тут у радянські часи була розвинена культура зрошення. Ще у 1980-ті в СРСР був започаткований великий проєкт каналу Дунай-Дніпро. Одним із пунктів цього проєкту була спроба задамбувати лиман Сасик й опріснити його. Це була не дуже вдала спроба, але я вважаю, що найближчим часом ми маємо повернутися до питання перекидання і накопичення прісноводних ресурсів по лиманах, бо в нас нема можливості користуватися очищеною річковою водою. За останні роки на 40% зменшився поверхневий водостік по малих і середніх річках Одещини. Паводків нема — ні весняних, ні літніх, які бувають після злив.

За словами експерта, маємо дуже високу мінералізацію води у придунайських озерах. Ялпуг, Котлабуг, Китай — це напівсолоні озера, які опріснялися під час паводків на Дунаї. Ми відкривали шлюзи — вода потрапляла в озера, відбувався водообмін, а восени, коли Дунай мілів, ми спускали всі ці озера, скидаючи воду в ріку, яка несла її в Чорне море, де відбувалися процеси самоочищення.

Олег Чижик каже: «У нас, на півдні Одещини, підземні та річкові води мають солоність від 1,5 до 2,4 грама на літр. Пікові значення сягають 5 грамів на літр. На Одещині це норма, адже вся ця частина суші була дном моря. Відпо-відно, у ґрунтах залишилися солоні осади, які розмиваються, потрапляють у воду. У колодязях, якщо іноді буває прісна вода, місцеві жителі називають її солодкою».

Дунаєм, якщо випадають рясні опади в Європі, йде великий стік води, і його можна, за розрахунками вчених, акумулювати, збирати в озера і використовувати. Але щоб реалізувати такий проєкт, потрібні великі кошти, зокрема залучення іноземних інвестицій. Що під час війни майже неможливо.

— Найбільша ж екологічна небезпека на півдні України — відсутність очисних споруд і велика задамбованість наших річок, — наголошує Олег Чижик. — Ми сміємося над орками, які крадуть у нас унітази, а самі не дуже кращі за них, бо дозволяємо собі так безвідповідально ставитися до власних ресурсів. Піщаний кар’єр, що працює цілодобово у верхів’і річки Великий Куяльник, — я не знаю, яка війна потрібна, щоб завдавати такої шкоди! А скільки у нас таких кар’єрів уздовж річок, скільки отруйних речовин із радянських часів по балках, засипаних землею, які потроху потрапляють у річкові води?! Чи не кожен селянин, який живе на березі річки, вважає за необхідне зробити свою греблю, ставок, що призводить до випаровування води. А скільки риби глушиться по річках? Скільки гною викинуто у річки після худоби? Ми так запаскудили наше навколишнє середовище, що ніякий ворог не потрібен...

Що потрібно зробити після війни? Змінити ставлення до річок, відновити їх природний стан.

Третина міста Одеси і досі без каналізації. Необхідно повністю каналізувати місто і не скидати нечистоти в наші водотоки — річки та балки. Необхідно захистити долини річок, обмежити їх господарське використання: нині їх розорюють, засаджують сільськогосподарськими культурами, причому з використанням хімічних добрив, які теж частково потрапляють у воду. Те саме стосується й обприскування виноградників, яких дуже багато на нашому півдні.

Маємо зменшити забір води з річок, а для цього слід перейти на іншу систему водопостачання в містах, розділивши воду на три види: холодну, гарячу і питну. Ми беремо воду з Дністра, очищуємо її до держстандартів, а потім зливаємо в унітаз. У день людині потрібно на пиття і приготування їжі три літри води, а витрачаємо кубометри, вкладаючи при цьому величезні кошти на знезараження води хлором та ще й забуваємо, що така вода — частково отруйна для водойм.

Олег Чижик зауважує: «На жаль, ми не можемо проводити дослідження води на окупованих територіях чи там, де ведуться бойові дії. Кілька разів виїжджали, але ледве не потрапили під бомбардування, тому призупинили цю роботу. Все це дуже болить. Адже ми проєктували, будували, обслуговували. Що там буде після війни — побачимо. Закінчиться війна — будемо думати, як відроджувати водну систему України. Можливо, будуть інші плани, інші пріоритети, інші потреби».

На півночі області у нас ще трохи є ресурсів. На півдні ж війна з малими і середніми річками доходить до кінця. І ми її, на жаль, майже програли.

Варто пам’ятати, що Україна — одна з найменш водозабезпечених країн Європи. Ми впевнені в перемозі над росіянами. Але чи переможемо ми у війні за воду? Врятувати нас може лише зміна ставлення до води.

Ольга ФІЛІППОВА.

Матеріал підготовлений у рамках конкурсу «Екологічні хроніки: як вторгнення рф впливає на довкілля України», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Journalismfund.eu.