Бо Україна — морська держава!

Попри дещо сухувату назву монографії — фундаментального тому «Інституціалізація підводної складової української школи мореплавства (1794—2014)». З огляду на той стан, у якому перебувають нині наші Військово-Морські сили, варто було б винести ці слова в заголовок. Навіть славетний крейсер «Гетьман Сагайдачний», десь там напівпритоплений, під наглядом ворога…

Олександр Калініченко, капітан 1-го рангу у відставці, доктор філософії з історичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідного центру «Державний океанаріум» Інституту ВМС Одеської морської академії. До цих титулів можна ще додати: офіцер-підводник, капітан далекого плавання, історик, дослідник, краєзнавець… Людина, котра безмежно любить море та морську військову справу в найширшому розумінні, кадровий офіцер, котрий ще наприкінці 1980-х усім серцем сприйняв Незалежність України, беззастережно відданий її Військово-Морським силам…

Можна й далі продовжувати перелік, та це вже буде як наче характеристика до якоїсь високої відзнаки. На які, принагідно сказати, ніколи не був націлений, бо не з тих, котрі за цим женуться, та й, по правді сказати, незручний він для начальства чоловік, бо завжди вперто йде до мети. Вся його фахова праця — задля Батьківщини, розвитку військово-морського флоту, з максимальним використанням всього свого 15-річного досвіду підводної служби та набутих знань, до поглиблення яких постійно прагне. Тому-то вже у зрілому віці закінчив Одеський національний університет, написав кандидатську, а згодом докторську дисертації… Можна слухати й слухати його цікавезні розповіді з історії українського та світового мореплавства, й обов’язково — з історичним, українським ухилом.

Пригадується десантний корабель «Рівне» в Одеській гавані — після горезвісного розподілу флоту між Україною та ерефією. Чимось це нагадувало оту нашу здачу їм ядерної зброї. Багатьом невтямки було, що це запеклий ворог, якого треба остерігатись. Він розумів, знав це достеменно. З гіркотою і болем показував й розказував, як обчухрали судно москалики.

А потім — зустріч з капітаном СКР-112 Сергієм Настенком, який буквально вирвався з окупованого Криму і, за цілковитої згоди всього екіпажу, майже під вогнем прийшов до Одеси.

А ще — акція з вручення медалі серії «Зірка Командора» (2006) та ще однієї — «Морська слава України» (2007—2017) на честь 400-річчя українських підводних сил. Обидва авторські проєкти пов’язують недавнє минуле ВМС ЗСУ з давниною.

Морські дослідження Олександра Калініченка та висновки і твердження на їх основі часом видаються якщо не фантастикою, то, принаймні, близькими до жанру, який називають альтернативною історією. А проте, все це — історична правда, завжди підтверджена, документально, рідше — побічно. Так мало знаємо ми про цей бік, чи, вірніше, цю сторінку власної історії. От що таке бездержавність нації, меншовартість та малоросійство, століттями плекані колонізаторами. Олександр Калініченко повертає нам правдиву морську історію своїми дослідженнями, своїми книжками (він, до слова, є членом Всеукраїнської спілки письменників-мариністів). Повертає забуті, затерті імена українців та сфальсифіковані або й так само викреслені події, переінакшені факти, по крупинці та по зернинці визбируючи їх з усіх мислимих джерел. Це дуже важка, сказати б, мурашина праця. Великодержавні дослідники відкидали національну ідентифікацію українців як окремої нації, привласнювали їхню інтелектуальну, наукову спадщину як нібито надбання російської науки — ту крадійську вдачу ми спізнали на собі віддавна.

Коли погортати об’ємний фоліант монографії, спадає на думку: цю суто наукову працю можна читати майже як цікаву історичну книгу. Принаймні, якщо ви любите море, передовсім, за те, що воно надає нашій Батьківщині статус морської держави. Вельми цікавою є інформація про В.П. Кремінського чи, скажімо, про В.В. Пилишенка, про козацьке підводне мореплавство. В інтерпретації автора не видаються сумнівними вислови на кшталт «українська школа підводного мореплавства», бо на сторінці бачимо чітку й послідовну аргументацію. Це, до слова, перше всебічне дослідження на цю тему.

Тож була це не так презентація монографії, як зустріч з цікавою, непересічною людиною, яку хочеться слухати й слухати. З глибокою симпатією і теплотою говорили про нього та про його працю не лише колеги, а й люди, вельми далекі від морської тематики.

Роман КРАКАЛІЯ.