Роман КРАКАЛІЯ. Вербиченька-сестриченька

Мама довго заспокоює Настку, й так само довго Настка боїться прибрати з очей свої долоньки, лише трішечки розсуває пальчики та визирає одним очком у ту шпаринку. І бачить: висотка стоїть ціла-ці-лісінька, і стоїть вербиченька та полоще довгі зелені коси у бистрій воді. То її сестриченька, але про це поки що ніхто не знає. Коли, заблукавши, їхній автобус мимохіть заїхав не на той берег і водій відійшов розпитати дорогу, вона також вийшла тихенько й одразу побачила її, всю таку зелену, так гарно прикрашену довгими китицями, й вони обнялися тоді, як справдешні сестрички…

Настка дуже хоче знову на той берег, але до мосту далеко, й нема кого попросити, щоб одвіз її туди, а мама не має хвилинки вільної, бо хлопці там чекають її солодких булочок. «А таткові дістанеться?» — стурбовано запитує Настка. — «Аякже! Ми саме в ту бригаду відправляємо». — «А коли татко приїде?» — «Татко приїде, коли разом з друзями переможе той… виплід пекла, — тут мама розігнулась над тістом із затиснутою в руці качалкою та подивилась на неї уважно, мабуть, подумала, що для Настки це будуть незрозумілі слова, і придумала інші:— коли вони винищать до ноги всю ту страшилію бузувірську, щоб ніщо більше не лякало тебе». А проте, Настка зрозуміла все.

Але тут до неї знову прийшов смуток. Малювався в її уяві однією з тих сіток, які мама сплітає разом з іншими тітоньками, коли не треба пекти булочки: буцім та сітка накрила її й вона ніяк не може виплутатися з неї. «Татко обіцяв скоро приїхати…» — сумно каже Настка. Вона пам’ятає ту ніч… метушливий промінь ліхтарика… татків голос у темряві. «Усе зібрала? Буди малу, — десь поруч сказав татко. — Або краще я сам». Вона легко злетіла вгору на дужих руках, носиком та щічками прямісінько в таткову бороду. І чого це мама називає її колючкою — вона ж така м’якенька і лоскотюча. «Ти приїхав? — спитала щаслива Настка, нічого більше не змігши сказати, бо губки не слухались й очка просилися далі в сон. «Я їду знову, але в іншу сторону, — відповів татко. — А коли повернусь, то вже нікуди не буду їздити без вас, — почула вона й радісно вдихнула улюблені мамині і свої парфуми близько-близько. — Ти віриш мені, мала?». Аякже! Та чи є бодай хтось на світі, хто б не повірив її таткові?..

З веранди їхньої тимчасової хатинки день за днем Настка почерез річку шле привіти і повітряні поцілунки своїй сестриченьці, та найбільший страх її — ота недобудована висотка на узгір’ї край лісу. Боїться й очей туди підвести. А їй так хочеться поглянути вгору, на ті хмаринки, чиї легкі тіні нечутно ковзають по зеленій травиці та по сонячних блискітках на воді. Біжить-спішить кудись прудка течія, заклопотано обминаючи більше й дрібніше каміння та залишаючи обіч нього білі баранці, а ще далі, де вже й погляд губиться удалині, ледь проступають з блискучого серпанку акварельні обриси гір, мовчазних, таємничих, немов богатирська варта стоїть на чатах. Відтіль ця річка біжить, поспішає, може, туди, де татко зараз, — думає Настка; вона обов’язково напише таткові лис-та і відправить його цією водяною поштою.

А на зеленій галяві понад бистрінь-рікою зелені вербички веселі ігриська затіяли. То наввипередки гасають одна за одною, то починають кружляти в якомусь танку, половившись руками-вітами, а то раптом котрась підбіжить до прудкої води, нахилиться над течією та притьмом — назад. Так нестямно хочеться Настці туди, в їхнє веселе коло, вона б оце й побігала з ними, і в річкове плесо б зазирнула… Але як туди втрапити, коли до мосту далеко, а підвезти її нема кому…

А чи не час Настуні в ліжечко, запитує мама, виходячи на веранду. «На добраніч, люба, — каже Настка своїй сестриченьці, намагаючись не дивитись на ту висотку. — Бажаю тобі спокійної ночі та гарних сновидінь». «А я приготувала для тебе найкращий сон», — у відповідь їй сестриченька з того берега. Настка довго чекала на той сон, міцно зажмурювала очка, та він чомусь не з’являвся. Настка навіть забула про ту висотку під стіною темного лісу, мимохіть глипнула туди… та яскравий спалах чомусь не злякав її, бо в тій же хвилі вона вже летіла в повітрі. Десь унизу — вона це бачила! — нога в камуфляжі відкинула убік її візок. Тої ж миті Настка відчула щокою такий знайомий лоскітливий доторк.