Переглядів: 720

Навернення до нашої мови

Злочинний напад кремля на Україну викликав зовсім не ту реакцію, на яку чомусь сподівався ослаблий розумом «вождь» московії. Цю ординську акцію світ назвав «харакірі для рашки». Цивілізовані люди побачили у діях путлера і гітлера багато схожості. Визначили режим рашки як фашистський. Виникло одразу й слово — «рашисти».

Так званий захист російськомовних людей перетворився на суцільне їх знищення у Харкові, у Маріуполі, на Донбасі.

Поставлено хрест на майже готовому «Північному потоці-2», отримано такі санкції, яких ніколи не мали інші країни-терористи. Відбулася глорифікація по всій Україні найстрашнішого для москви чоловіка — Степана Бандери.

А про те, що особливо зацікавило мене, колишнього голову літературної студії «Гарт», хочу розповісти. Так-от, найцікаві-

ше: російськомовні поети раптом почали пробувати свої сили у писанні українською мовою.

І на Одещині — також. Ось телефонує мені Таїсія САПРИКІНА, чудова авторка чотирьох російськомовних книжок (до однієї з них — «Театр» — у 2017 році я написав передмову), й дивує мене отакими словами: «Олексо Сергійовичу! Я чомусь нині вранці написала вірш українською мовою!» — «!?» — «Так, зненацька мені серед ночі після сирени пішло українською! Бо ж я живу в Україні!».

Це мене й обрадувало, і приємно здивувало. Я згадав, як переходили на українську мову Осип Федькович, Панас Мирний, Ольга Кобилянська, Олена Теліга, Леонід Кисельов, Володимир Шовкошитний, Станіслав Бондаренко та багато інших наших прозаїків і поетів.

Попросив прочитати написане. Таїсія не наважується, боїться, що багато помилок. Нареш-ті читає строфу, другу… Я дивуюся і кажу: «Які помилки? Це чудово! То, значить, ви знате мову?». Таїсія Павлівна повторила: «Та ні, не знаю… Але чомусь написалося…».

І далі майже щодня читала мені нові й нові вірші. Пояснювала: «Я ж з дванадцяти рочків живу в Україні, мабуть, ця мова, яку я щодня чула і від людей, і з телебачення, і з радіо, всоталася, увійшла мені в під-свідомість».

Ось кілька віршів Таїсії Саприкіної з кількох десятків, написаних за ці три місяці війни.

    * * *

Від долі моєї до твоєї
Великі світи,
Наповнені сяйвом сузір’їв
Та квітами літа.
Від долі, повір,
У світах не сховаєшся ти,
Бо я стережу на порозі
Народження миті —
Коли ти прийдеш
Після зливи страшної війни
З букетом курганної м’яти
У стислій долоні…
Мій воїне любий,
Не наші
ми бачили сни,
Того й посивіли в самотності
Тільки-но скроні.

28 березня 2022 р.

    * * *

Навколо майже ні душі,
Навколо хибний світ.
Давненько в пошуках стежин
Кружляю по кривій.
Кільце війни стискає час
І наше майбуття.
Скажи, чому не чує нас
Мій Бог — моє життя?
 
Нас оминає вищий дух —
Скажи мені: чому?
Чому серед смертельних мук
Не сіє мудрих дум?
Щоб вірним шляхом перемог
Дістатися мети…
І щоб не розгубився Бог,
Як розгубився ти.

31 березня 2022 р.

    * * *

Не підпускаю відчай до душі,
Хвилин не підпускаю
хворобливих.
Висаджую між нами на межі
Пухнасті пір’я —
хай зростають крила.
 
Не підпускаю туги
та страждань,
Нещирих почуттів
не підпускаю…
Не хочу я дійти до того раю,
До того — де знесилять
без вагань.

14 травня 2022 р.

І ця радість моя раптом отримує ще одне підсилення.

Відкриваю якось Фейсбук, де серед моїх друзів є Леонід КУЛАКОВСЬКИЙ, автор кількох книжок російською мовою, член Національної спілки письменників України. Відкриваю — і шокований! Бо читаю оцей файл від 15 травня (опублікований о 09.07):

«Мене знають як російськомовного автора, і це дійсно так. Але я завжди з великою повагою ставлюся до мови країни, з якою пов’язана більша частина мого життя (12,5 моїх «дорослих» років пройшли за межами України). Більше того, іноді намагаюся писати мовою Шевченка, Стуса, Симоненка, Драча, Костенко й інших чудових май-стрів слова землі під Чумацьким Шляхом. Так, іноді виникають певні проблеми. Так, поки що це експерименти і їх небагато. Але вони є.

В нашому житті іноді щось відбувається вперше. Зазвичай у таких випадках відчуття вирують і вони неоднозначні. Ось і я зараз дещо хвилююсь, бо вперше на своїй сторінці виношу на суд один з таких «експериментів».

Хай вас не засмучують «стиглі яблука і грушки», бо перші чотири строфи написані декілька років тому як роздуми про війну на сході України, і поки вони збирали пил десь під стільницею, у московському кремлі в когось зірвало шифер. З’явились ще дві строфи…

Сад обгризений війною.
Тиша: мертва і страшна.
Що з тобою, що зі мною,
що накоїла війна?
 
Грушки, яблука і сливи,
наче сироти в траві,
навкруги сталеві зливи
й негаразди вікові.
 
Око бачить, вухо чує,
серце скривджене болить.
Лихо по землі кочує,
наче орди ковили.
 
Чи невже в калюжу сяде
мрія наша осяйна?
Що це з нами, чуєш, саде,
що накоїла війна?
 
Ні, не хочу бути битим,
чуєш, мрія не помре!
Грайте, кобзи і трембіти!
Геть, брудне, гидке, старе!
 
Знову мальви і самшити
закрасують у саду.
Україна буде жити!
Буде — ордам на біду!

Чудово, як на мене. Але й це ще не все.

На закінчення я приберіг дивовижного поета, моряка і волонтера Валерія ДЕМИДЕНКА. Бо він уже не новачок в україномовному морі, бо ще 2017 року видав українську збірку віршів «Дзвони», поблагословлену нашими одеськими поетами Анатолієм Глущаком і Станіславом Стриженюком, які допомагали йому порадами і переклали кілька поезій. Ця книжка освячена премією поетич-ного конкурсу «Свою Україну любiть», проведеного у 2017-у Всеукраїнським благодiйним культурно-науковим фондом Тараса Шевченка, яким опікується праправнучка Тараса Григоровича Людмила Красицька.

Валерiй Демиденко пристрасним, гiркоправдивим словом розповiдає про героїзм за-хисникiв Вiтчизни в росiйсько-українськiй вiйнi, яку розв’язав 2014 року кремль. Ось один з його «гарячих» віршів.

Дзвін

В очах кривавi кольори,
І розум наскрізь ріже дзвін —
Здіймають чорні вихори
Розриви з чотирьох сторін.
 
Повітря навпіл розрива
Війни музичний інструмент,
І болем землю покрива,
Життя розтрощуючи вщент.
 
Ці вибухи вбивають страх,
Катують душу в пломені,
А думка б’ється, ніби птах:
«Мій Боже, поможи мені…».

25 травня 2016 р.

Валерій Демиденко виступав перед воїнами у складі гурту «Друже Музико» й у фейсбуці поширив отаке побажання: «Ми обов’язково ще заспiваємо разом із гуртом «Друже Музико» та прочитаємо віршi про нашу перемогу. I будемо до самої смерті пам’ятати тих хлопцiв, якi слухали нас в Авдiївцi, Карлiвцi, Мар’їнцi, Попаснiй, Сартанi, Павлополi, Марiуполi, а потім захищали Життя від ворожої навали. Ми з вами — i є Україна. А ще — мільйони таких самих, як ми».

Отаке витворяє війна, розпочата орками та їхньою ордою.

Олекса РІЗНИКІВ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua