Свійська качка

Качки були одомашнені після курей. Тривалий час вони займали те ж друге місце за значущістю та обсягами світового вирощування, але згодом були витіснені з промислового птахівництва індичками, більш продуктивною і популярною у м’ясоїдів птицею.

Предками домашніх качок були кряква звичайна і мускусна качка. Першими їх одомашнили в Південно-Східній Азії, це сталося близько 3000 років тому, а за пів тисячоліття їх почали розводити і в стародавніх Греції та Римі. Спершу найвгодованіших диких крякв відловлювали і тримали під сітками, щоб не втекли, однак уже через кілька поколінь такого розведення крякви ставали огрядними, незграбними і не здатними до польоту, воліючи за краще триматися біля повних годівниць, аніж кудись бігти чи летіти. До хорошого швидко звикаєш. Це і були перші домашні качки, згодом покращені генетично дикими мускусними родичами.

Зрозуміло, що домашніх качок європейці розводили заради м’яса (не ходити ж щодня на полювання!), а ось яйця тримали лише для висиджування малечі. Зеленуватий колір білка насторожував перебірливих людей, вважалося, що такі яйця містять отруту, хоча китайці завжди залюбки смакували ними, запікаючи у гарячому попелі.

Нині популярний у Китаї та багатьох інших країнах балут (Balut, також іноді вимовляється «балот» або «балют», або «яйця з лапами») — це курячі або качині яйця, витримані 14-21 днів до дозрівання в них зародків пташенят. Найчастіше яйце із зародком перед вживанням варять накруто, але в окремих випадках можуть смажити чи їсти сирими чи звареними некруто.

А ще у Китаї люблять так звані чорні або столітні яйця — яйця, витримані в суміші глини, золи, солі, негашеного вапна і рисового лушпиння від декількох тижнів до декількох місяців, залежно від способу обробки. Під час цього процесу жовток набуває кольору від темно-зеленого до сірого, з кремоподібною консистенцією і сильним смаком завдяки присутності сірководню та аміаку, а білок стає напівпрозорим темно-коричневим желе із солоним смаком.

На колір і смак товариш не всяк! До слова, мільйони качок у рік рекордно поїдають саме китайці, готуючи із качатини тисячі різноманітних страв.

Окрім м’яса та яєць раніше повсюдно використовуали пух і пір’я для набивання подушок і перин, адже качине перо відрізняється легкістю й відмін-ними теплоізолюючими властивостями. Тепер попит на перини минув.

Починаючи із XIX століття качок стало модним випускати у водойми як живу декорацію і стежити за гніздуванням та виведеним потомством.

До речі, здатність до плавання у домашніх качок вроджена, адже вони надійно зберегли біологічні особливості диких предків. Відтак найзручніший спосіб їх утримання — вільний вигул із доступом до природних водойм, де вони пастимуться, виловлюючи ряску, дрібну живність, яку зможуть упіймати дзьобом. Якщо поблизу нема річки або ставка, то качки задовольняться глибоченьким мінібасейном. У нас за нього довго слугувала велика алюмінієва миска, доки її не вистежили і не поцупили мисливці за дармовим металом.

Дощова погода — улюблена синоптична ситуація для качок. Вони годинами стоятимуть під дощем, вимиваючись під його струменями, пірнаючи у калюжі й кумедно граючись, цокаючи дзьобами, ніби виловлюючи з калабатини щось смачне.

Якщо качки мають доступ до городу, то можуть знищити там слимаків. Їдять і червоних придорожніх слимаків, тих, які заполонили наші садки та городи і якими гидують інші птахи. Качки ж молотять їх за милу душу. Як і деякі бур’яни. Причому розсаду більшості культурних рослин вони не зачіпають, на відміну від курей, котрі вигребуть усе на світі.

Поведінка качок також відрізняється від поведінки інших свійських птахів. Вони менш галасливі, ніж кури, не влаштовують бійок між собою, не проявляють агресії до інших мешканців пташника. Качки вважають за краще триматися дружною зграєю і не розбрідаються по різних кутках, хіба що на воді можуть відпливати подалі від гурту. Ця особливість поведінки дозволяє пасти їх як худобу, в розвинених країнах для цього навіть привчають собак-пастухів. Утім, качки, зазвичай, зовсім не потребують наглядача, оскільки розумніші й самостійніші від курей — самі знаходять дорогу і повертаються додому до настання темряви.

Для кладки яєць качці треба запропонувати вимощене сідало, до якого вона швидко звикне і нестиметься тільки там. Якщо цього не зробити, може ховати кладку в цілком негодящому місці, навіть на невисокому горищі, куди підлітатиме — птаха ж бо! Після відкладання 12—15 яєць самка моститься сідати на них.

Звичайні качки несуть не менше 60—70 яєць на рік, породисті — від 100—150 (м’ясні породи) до 300 (яйценосні).

Насиджування триває 26—28 днів. Качка може висидіти і гусячі яйця, а ось яйця неводоплавних птахів краще у гніздо не підкладати. Хоча вона успішно може вивести й курчат, але той виводок зразу поведе до води. Курчата часто лізуть туди за мамою і топляться. А от каченята змалечку самостійні й життєздатні, їх можна виростити навіть без квочки: дружна зграйка знайде місце в пташнику і біля годівниць, сміливою, жвавою жовтенькою купкою рушить на пошуки їжі.

Пекінська — найпоширеніша порода качок у світі і єдина, яку вирощують у промислових масштабах. Часто господарі, що мають навички вирощування, умудряються відгодовувати їх на м’ясо (2,5—3 кг) за кілька місяців.

Ось ще кілька цікавих фактів про свійських качок, родичами яких є гуси і лебеді. Крила представників качиних ніколи не промокають. На їх пір’ї є спеціальний жир, вироблений залозами під шкірою, який відштовхує зайву вологу.

На качиних лапах нема ні нервів, ні кровоносних судин, тому вони можуть спокійно ходити по снігу і льоду, не відчуваючи холоду.

Їжу з водойм качки отримують, фільтруючи воду через рогові пластини дзьоба, а для допомоги в перетравлюванні клюють і ковтають дрібні камінці.

Якщо порівнювати качок із жирафами, чия довга шия має 7 хребців, то у качки їх набагато більше — від 16 до 25. Саме тому шия цих птахів хоч і коротка, але має гарну гнучкість.

На оці качки — аж три повіки. Навіть коли вона спить, одне око завжди напівзаплющене.

Качка може пірнути на глибину до шести метрів.

27 років — саме стільки було найстаршому з добутих крижнів: у 2008-у цей рекорд зафіксували за допомогою маркування на лапці птаха. Але в середньому у дикій природі через вразливість перед хижаками і полюванням качки живуть 5—10 років, на хазяйському обій-сті — не довше року-двох, а то й кілька місяців, до досягнення потрібної господареві ваги.

Всі качині є перелітними птахами. Більшість кісток у скелеті — пустотілі, що полегшує їм політ. У 1962 році був зафіксований рекорд висоти польоту цих пернатих. Тоді крижень та авіалайнер не розминулися на висоті 6400 метрів. Качині є великою загрозою для повітряних суден.

Дикі качки розвивають швидкість 60 км/год. на висоті 100—600 метрів, а при сильному попутному вітрі можуть за вісім годин здолати до 1000 км. Однак ці птахи не вміють парити в повітрі, як це роблять орли чи соколи, а літають із великими затратами енергії.

Чи можуть ваші качки, забачивши у небі клин диких родичів, зірватися услід за ними? Можуть, але далеко не залетять, якщо навіть і відірвуться від землі.

Про диких качок, на які багата фауна нашої області, — трохи згодом. Ось лише одна цікавинка.

Усі бачили восени качиний косяк або групу журавлів, які летять клином. Цікаво, що ці птахи вибудовуються в польоті у такій формі, навіть якщо їх лише четверо-п’ятеро й вони ще не

об’єдналися в загальну групу. Такий спосіб перельоту практикують великі птахи, як-от гуси, качки, журавлі, чаплі, пелікани та інші, тоді як дрібні найчастіше літають хаотичними групами. Ну а великі хижі птахи не потребують компанії і вважають за краще подорожувати на самоті.

Як вдалося з’ясувати орнітологам, деякі птахи переміщаються клином заради економії енергії. Попереду летить найсильніший і найвитриваліший — ватажок зграї. Коли лідер, який веде клин, робить змах крилом, то в повітрі утворюються завихрення і висхідні потоки, які значно полегшують політ тим, хто летить услід. Те ж саме можна сказати і про всіх інших, що слідують далі по ланцюжку: кожен наступний птах користується перевагами, які виникають у результаті помахів крил того, хто летить попереду. Згідно з проведеними підрахунками, такий спосіб побудови під час далеких перельотів дозволяє заощадити до 25% пташиної енергії.

Помічено, що найстаріші і слабкі птахи завжди летять у кінці зграї, там, де опір повітрю мінімальний. А ще вдалося з’ясувати, що ватажок не завжди летить попереду всіх. Рано чи пізно самець-лідер втомлюється і прилаштовується в кінець зграї, щоб відпочити й відновити сили, а його місце по черзі займають ті, що летять слідом за ним і можуть порівнятися з ним за силою й витривалістю. Що цікаво: клин у польоті ведуть винятково самці, тоді як, наприклад, зграю вовків може очолювати як пара, так і вовчиця.

В Ірландії, у центральному парку Дубліна, живе неймовірна кількість різномасних качок. Під час конфлікту між цією країною та Великобританією в 1916 році, коли бойові дії велися, зокрема, й на території водного парку, щодня ворогуючі сторони на годину припиняли вогонь, щоб доглядач міг спокійно погодувати качок.

У 1992-у з торгового судна в океані змило контейнери, в яких були тисячі іграшкових качок з пластмаси. Потім довгі роки їх виловлювали по всьому світу, що, до речі, дуже допомогло океанографам дослідити океанські течії.

Ніна ЗАЛЕВСЬКА.