Переглядів: 369

Причащатися з однієї чаші?

Городок, Конотоп, Бровари… Схоже, там знайшли відповідь на питання, що робити з УПЦ (МП). Але чи не відкриє «рубання під корінь» внутрішній релігійний фронт?

Після того, як 3 травня міський голова Конотопа (Сумська область) заборонив своїм рішенням діяльність у місті «московського патріархату», через три доби флешмоб перейняли Бровари (Київщина), а в соцмережах почалося активне обговорення, що з УПЦ (МП) нарешті потрібно щось уже робити.

Нині, по суті, є дві позиції.

Перша — «московському патріархату» давно не місце в Україні, а особливо — після заяви патріарха кіріла (гундяєва) про «подвиги російських солдатів», «миролюбиву росію» на тлі звірств окупантів у Бучі, Гостомелі, Бородянці, Маріуполі...

Друга позиція — питання з «московським патріархатом», безперечно, треба вирішувати, але не зараз: не слід поспішати, бо це вкрай чутлива тема, яка може призвести до розколу і проблем усередині країни.

Погодьтеся, це той випадок, коли обидві позиції справді мають сенс. Виступати із закликами «зачистити всіх і вся» — не скажеш, що правильно, але й без належної уваги залишати УПЦ (МП) посеред країни, що воює — також не випадає.

Ситуація
в Конотопі

У коментарі «Укрінформу» мер Конотопа Артем Семеніхін розповів, що у місті — близько десяти храмів УПЦ (МП), і зараз триває робота щодо припинення їх діяльності на території громади.

«Я провів велику нараду з силовиками, дав їм відповідні доручення, щоб поліція зробила опис та опломбування майна у храмах. Тероборона повинна здійснювати охорону цих об’єктів. Не допускати провокацій від московських попів, щоб не покрали церковне начиння, бо це власність громади, а не московського патріархату. І другий етап — це збори громад та визначення їх приналежності до тої чи іншої конфесії. У нас — свобода віросповідання», — заявив пан Семініхін.

На питання, як на розпорядження зреагувала громада, міський голова відповів, що спротиву не було. «Переважна більшість конотопців підтримала мою ініціативу. Попи московські зі мною поки що особи-сто не зв’язувалися. Так, є кілька бабусь, які не зовсім погоджуються із забороною, кажуть, що «не на часі» і так далі. Але я вважаю, що на часі. А тому робитиму все, щоб ця московська «п’ята колона» назавжди зникла з території нашої громади, і не тільки, — підкреслив Артем Семеніхін. — Таким чином, хочу започаткувати флешмоб серед моїх колег, міських голів по всій Україні, щоб вони приймали такі ж розпорядження, чи то будуть рішення міських рад, чи виконкомів, про заборону московського патріархату».

Як на це розпорядження зреагували в ПЦУ та УПЦ (МП)?

Секретар Конотопської єпархії УПЦ, отець Богдан не багатослівний: «Семеніхін докорінно не правий. У нас нема московського патріархату. Є Українська православна церква. Мер хоче зробити конфлікт на ґрунті релігії».

Згодом прес-служба Конотопської єпархії на своїй сторінці у Facebook опублікувала різку заяву від імені архієпископа Конотопського і Глухівського Романа, в якій, знову ж таки, наголошується, що «в Україні не існує ніякої так званої «московської церкви», а є Українська православна церква».

Процитуємо лише частину заяви: «Незалежність Українська церква отримала навіть ра-ніше, ніж наша держава. Про це свідчить «Томос-грамота 27.10.1990 року». Українська православна церква незалежна та самостійна у своєму управлінні й устрої, це стосується всіх сфер існування та реалізації влади у церкві. УПЦ має свій центр управління в місті Києві — Собор УПЦ та Священний синод УПЦ, які очолює наш предстоятель, що носить титул «Блаженніший митрополит Київський і всієї України». (…) Право на вільне віросповідання закріплене 35-ю статтею Конституції України і жодна людина не може його порушувати, навіть у стані військового положення. Шановний пане Артеме, прийміть пораду — вивчіть основні положення Конституції та принципи її дії. Наполегливо просимо дослухатися до слів нашого Президента та не сіяти ворожнечу поміж українським населенням, тим більше у такий складний час для нашої країни, коли ми, тримаючи зброю у руках, стоїмо перед лицем нашого ворога, та повинні консолідувати всі сили суспільства у боротьбі із загарбниками. Гинуть наші громадяни не залежно від віку та релі-гійних уподобань. А ви, своїми піардіями, працюєте на користь ворога та допомагаєте йому руйнувати нашу державність і нищити наше населення».

А от протоієрей Павло (Кузь) із собору Різдва Пресвятої Богородиці (належить до Конотопського благочиння Сумської єпархії ПЦУ) висловився так: «Про мою позицію в Конотопі добре знають. Я постійно казав, кажу і казатиму: люди, це ніяка не українська церква, а російська — вас просто вводять в оману, перестаньте нарешті туди ходити».

Отець Павло підтримує розпорядження Семеніхіна, вважає його правильним, але… «Ще вісім років тому треба було заборонити. Втім, гадаю, це має робити не міський голова, не певен, що в нього є на це повноваження, а народні депутати. Надіюся, що до ухвалення відповідного закону в Києві врешті-решт дозріють», — наголосив священник.

Семеніхін не перший і, схоже,
не останній

Ще 28 лютого 2022 року Володимир Ременяк, міський голова Городоцької територіальної громади на Львівщині, своїм розпорядженням заборонив діяльність УПЦ (МП). «Діяльність УПЦ Московського патріархату має очевидний антидержавний та антиукраїнський характер, а також несе загрозу національній безпеці України», — йдеться у документі.

Ми поцікавилися у пана Ременяка, як за два з гаком місяці виконується його розпорядження.

«Як виконується? Конфліктів не було і нема, все добре. Парафіяни Свято-Успенської церкви у с. Речичани біля Городка, що раніше належала до УПЦ (МП), вже перейшли у підпорядкування Православної церкви України. Це рішення було добровільним, шляхом відкритого голосування, — розповідає міський голова. — Митрополит Львівський та Сокальський Димитрій (Рудюк) задовольнив їхні прохання і прийняв до складу Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ. Новим настоятелем призначено протоієрея Івана Деньковича».

Щодо колишнього пароха церкви — протоієрея Григорія Гнідеця — він переходити до ПЦУ відмовився. «Наскільки мені відомо, цей московський піп досі проводить богослужіння, але не в храмі, а в себе вдома для кількох родин», — каже Володимир Ременяк.

6 травня стало відомо, що міська рада Броварів Київської області також взялася за УПЦ (МП), втім, не заборонила, а лише призупинила діяльність на території громади.

«Це означає, що буде встановлено охорону об’єктів нерухомості церковних громад УПЦ (МП) і введено особливий режим їхньої роботи. Під забороною будуть проведення зборів, мітингів, ходів та всіх інших масових заходів. Термін дії заборони — на весь період воєнного стану», — повідомив на своїй сторінці у Facebook міський голова Броварів Ігор Сапожко.

Чи мають міськради такі повноваження — питання.

«Я уважно прочитав статтю 42 закону «Про місцеве самоврядування в Україні». У ній відображено повноваження сільського, селищного та міського голови, але нічого не сказано про його право забороняти діяльність церков, — каже експерт з конституційного права Богдан Бондаренко. — Проблема з «московським патріархатом» справді є, вона серйозна, а в умовах війни — тим більше. Однак питання такого характеру жодним чином не може вирішуватися мером, воно вирішується на загальнонаціональному рівні».

Зрештою, рішення про заборону «московського патріархату» можуть стати порушенням Конституції в частині прав громадян на свободу совісті та віросповідання, а також закону «Про свободу совісті та релігійні організації». У статті 5 цього закону сказано, що церкву (релігійні організації) в Україні відокремлено від держави.

Стежитимемо за тим, як надалі розвиватиметься ситуація.

А поки — цікавимося в релі-гієзнавців, яке рішення за нинішніх обставин можна прийняти щодо структур РПЦ на території України, аби, з одного боку, не зробити гірше, а з іншого — не залишити це питання без належної уваги. Як знайти правильний баланс і наскільки це реально.

«Треба починати не з УПЦ (МП), а саме з РПЦ (МП)»

Ігор Козловський, релігієзнавець, кандидат історичних наук, письменник, громадський діяч:

— Ситуація справді непроста. І пов’язана вона не тільки з війною. Втім, насамперед з нею. УПЦ (МП) не є однорідною структурою. Тобто це не моноліт, там є різні тенденції. Не можна сказати, що УПЦ (МП) — цілком і повністю ворожа організація. Адже є українські священники, є віряни, які справді підтримують Україну в цей складний час, які чітко заявляють про своє небажання бути в єдності з москвою, які закликають до суду над кірілом, кажуть, що він злочинець, які відкидають і називають єретичною ідеологію так званого «русского мира». Безумовно, така ініціатива йде не згори, а, на жаль, знизу. Проблема полягає в тому, що єпископат, на чолі з митрополитом Онуфрієм, сьогодні мовчить, єпископат не хоче розривати зв’язок з москвою, він знаходиться у паралічі, не розуміючи, що йому робити далі. Що тут можна сказати? Є різні складові: політична, юридична, внутрішньо-церковна тощо. Про все це можна розповідати годинами. Який же тоді вихід?

Гадаю, що треба почати не з УПЦ (МП), а саме з РПЦ (МП): заборонити на території України цю злочинну організацію, яка спонсорує і підтримує терористичну діяльність рф. Водночас треба заборонити ідеологію так званого «русского мира», яка, по суті, є продуктом тієї ж РПЦ (МП). Це що потрібно зробити найперше. Далі — є церкви УПЦ (МП), які зараз шукають вихід на Вселенського патріарха, які прагнуть стати частиною, можливо, у вигляді екзархату, саме Вселенської церкви. Тобто не об’єднуючись із ПЦУ. Думаю, що держава могла б допомогти таким церквам із потрібними контактами. Поруч з цим частина церков УПЦ (МП) переходить на гібридний варіант: юридично вони розривають з москвою, стають нібито незалежними, але фактично…

Як тут діяти? Є два моменти — стратегічний і тактичний. Стратегічний — про те, як урешті-решт вийти на діалог, на об’єднання всіх православних віруючих в Україні. Але після стількох років мови ворожнечі та взаємного несприйняття церкви просто не зможуть швидко об’єднатися. Отже, зараз стоїть завдання тактичне — як УПЦ (МП) відірватися, як розірвати зв’язок з РПЦ (МП). Не заборонити, але навернути. Переважна більшість священників та вірних УПЦ (МП) нині дезорієнтовані, вони не знають, що їм робити і куди йти. Мусимо допомогти.

Щоб ця церква не отруювала паству

Віктор Єленський, доктор філософії, народний депутат України VIII скликання:

— Є дві складові цієї проблеми. Перша — це віруючі люди, українці, яким держава гарантує свободу совісті. І гарантує це в тому сенсі, як це зафіксовано в міжнародних документах. Тобто не просто сховатися десь у підвалі й тихо молитися, а збиратися з іншими, поширювати інформацію, набувати майно, щоб гідно висловлювати свої релігійні почуття і так далі. Одне слово, все те, що є зараз. Друга — це наявність під час війни в Україні УПЦ (МП), яка безпосередньо входить до структури, абсолютно контрольованої країною-агресоркою.

Зроблю невеличкий відступ. У чому була проблема папи Франциска, генсека Всесвітньої ради церков та генсека Європейської ради церков? Усі вони бачили в кірілі релігійного діяча. Тепер же потрошку розуміють, що він не релігійний діяч. Ба більше, що кіріл не просто не самостійний гравець, а що він не є гравцем взагалі, що він щільно вмонтований у систему кремлівської шовіністичної пропаганди й діє в цьому алгоритмі. А тому зараз йдеться не тільки про санкції, які на нього можуть накласти, а про притягнення його до міжнародного суду як одного із розпалювачів війни. Певна річ, Україна з цим миритися не може, а відтак повинна поставити перед усіма структурами УПЦ (МП), щонайперше перед керівною, жорстке питання про розрив усіх зв’язків з РПЦ (МП).

Я зараз не обговорюватиму, чи може УПЦ (МП) скликати архієрейський або помісний собор, чи не може… Скажу лише, що священноначаліє УПЦ (МП) не хоче нічого змінювати, а просто відсидітися, перечекати. Поруч з цим є велика група священників УПЦ (МП), не архієреїв, які шукають третій шлях: відійти від москви, але, при цьому, не входити в ПЦУ. Втім, згідно з базовими принципами православної екзіології має бути одна церква. Зрештою, одна і є — ПЦУ. А проте, українське законодавство дозволяє їм перебувати в будь-якому стані. Тобто вони можуть оголосити себе незалежною, катакомбною чи навіть істинною церквою й зареєструвати про це відповідні документи. Мають право. Але держава повинна подбати, щоб вони перестали отруювати свою паству ідеями так званого «русского мира», щоб вони не отримували вказівок від москви, щоб узагалі не мали з нею жодних зв’язків, особливо під час війни.

Нарешті, є державний орган України у справах релігій. Але мені досі не доводилося бачити, щоб цей орган зробив якусь заяву, щоб якимось чином відреагував на те, що в країні є понад 12 тисяч парафій, які перебувають у підпорядкуванні московського центру, очільники якого відкрито підтримують війну проти нашої держави. І це теж питання, це теж проблема. На мою думку, цей орган мав би звернутися до священноначалія УПЦ (МП) з відповідною заявою і чітко в цій заяві наголосити, що очікує від ієрархії конкретних кроків, як-от публічного розриву з РПЦ (МП). Зрештою, цей орган має право вносити свої пропозиції до уряду і парламенту.

А поки що є реакція Конотопа. Так, це незаконно. Однак бездіяльність і відсутність альтернатив провокує міських голів йти на подібні кроки.

Зробити так, щоб було соромно

Ілля Бєй, релігійний публіцист, богослов, перекладач:

– Є така банальна річ, яка, вибачте, називається лайно, але яке ми можемо називати продуктом життєдіяльності або красивим латинським словом «екскременти». Втім, воно залишається лайном. Щось подібне хочеться сказати і про московський патріархат. Як би ми його не називали, зрештою, як би він сам не називав себе в Україні — УПЦ чи ще якось — це московський патріархат.

Звичайно, багатьом із нас, українців, сьогодні хотілося б цей шкідливий бур’ян вирвати з корінням. Раз і назавжди. Але московський патріархат не треба забороняти. Чому? Бо якщо робити це таким чином, як це зробив мер Конотопа, то вони почнуть волати про утиски і «гонєнія». На такому ґрунті може вирости додатковий, внутрішній релігійний фронт. Зараз країні цього точно не треба. Який тоді вихід?

Гадаю, що треба зробити так, аби залишатися в московському патріархаті було соромно. А для цього слід запитувати: невже ти хочеш надалі причащатися з однієї чаші і називати своїм «великим господином и отцом» того, хто дав своє благословення на те, аби вбивали, «денаціоналізовували» тебе і твоїх близьких? Ще раз: перебування в мп повинно викликати сором. І для того, щоб цей сором викликати ефективніше, необхідно робити так, як зараз це роблять окремі активісти, вивішуючи біля церков московського патріархату фотографії з Бучі, Гостомеля, Маріуполя з надписом «Вони це благословляють! Вони хочуть це зробити з тобою! Ти справді хочеш бути з ними?».

Це щось дасть? Ну, якщо щодня нагадувати людям, що робиться руками цієї церкви… Можливо, на відвертих фанатиків це не вплине взагалі або не одразу, але на когось — точно. А заборонити — зробити тільки гірше. На мою думку, підійде лише тривала роз’яснювальна робота.

Думати, як розпочати діалог

Олександр Єфременко, релігійний експерт:

— Об’ємні процеси варто починати вже після завершення війни або її активної фази, щоб не відкрити по всій країні додатковий фронт — релігійний. Ми вже неодноразово чули з вуст російських держчиновників та пропаганди заяви, що в Україні нібито існує релігійна війна. Це не так, але це їхня мрія.

Не можна чесати всіх одним гребінцем. З мого власного досвіду, не всі в УПЦ (МП) погані. Я особисто знайомий з багатьма служителями, які залишили московський патріархат ще у 2018-у, прийшовши на Об’єднавчий собор, або відійшли дещо пізніше. Знайомий також із такими, які досі перебувають в УПЦ (МП), але при цьому категорично засуджують дії РПЦ (МП), агресію рф і, водночас, допомагають українському війську, постраждалим, переселенцям. Якщо глянути на свіжу статистику, то за останні два місяці до ПЦУ перейшло 150 парафій. Багато це чи мало? Ну, динаміка точно покращилася. Але треба працювати ще і ще на цьому ґрунті й думати над тим, як розпочати діалог.

Роки ворожнечі, розділення, нездорової конкуренції, навчання за підручниками, насиченими пропагандою… Це не могло минути безслідно. Хто має розпочати діалог? Думаю, ініціатива повинна виходити з обох сторін. Але варто звернути увагу на те, що священники УПЦ (МП), які демонструють готовність до діалогу або незгоду з позиціями і діями свого священноначалія, нерідко зазнають внутрішнього тиску. Наприклад тих, хто підписався під зверненням до Пентархії щодо суду над кірілом, примусово відправили в Запоріжжя, звідки вони мали вирушити хресною ходою до Маріуполя, щоби під обстрілами, минаючи ворожі блокпости, забирати цивільних з території «Азовсталі». Це було розпорядження митрополита Антонія. Тож, гадаю, таким священникам треба допомогти. Можливо, суспільству якось пробувати шукати до них підхід.

Зрештою, є ще одна ідея, яку нещодавно озвучив о. Кирило (Говорун), а саме: ті парафії, які мають бажання залишити УПЦ (МП), але поки що не готові вливатися в ПЦУ, могли б поминати у богослужіннях Вселенського патріарха. Дещо згодом було звернення священників УПЦ (МП), що на даному етапі вони хотіли б асоціювати себе із Вселенським патріархом і саме до нього направити звернення, аби він став посередником. Тобто розсудив і примирив ПЦУ з тією частиною УПЦ (МП), яка хоче вийти. Що ж, повноваження вирішувати міжцерковні суперечки у Вселенського престолу є. Звичайно, що Престол не втручатиметься у внутрішньо-українські справи без відповідного звернення і запрошення як з боку самих священнослужителів з УПЦ (МП) й ПЦУ, так і з боку держави.

Мирослав ЛІСКОВИЧ.

Джерело: www.ukrinform.ua.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua