№ 35-36 (22358-22359) четвер-субота 12-14 травня 2022 року

З невідомої причини політичні та військові аналітики, у нас і за кордоном, через тиждень після вторгнення російських військ в унісон оголосили 9 травня «сакральною» або переломною датою у воєнних діях. На Заході багато хто був упевнений, що після провалу триденного «бліцкригу» в лютому росіяни до свого «дня перемоги» все ж постараються домогтися очевидного успіху.

США вступають у третю світову війну

В Україні намагалися передбачити, чого чекати від ослабленого, але такого, що не втратив боєздатності, ворога. У тому, що успіх нашої країни у воєнному протистоянні агресорові можливий тільки за допомогою і за підтримки союзників, не сумнівався ніхто. Але багато чого залежало від форми підтримки. Тепер стало зрозуміло, як нас підтримуватиме під час війни головний союзник — Сполучені Штати Америки. 9 травня президент США Джозеф Байден підписав схвалений Конгресом «Закон про ленд-ліз на захист демократії в Україні 2022 року» (на знімку).

10 травня на 89-у році життя після тривалої хвороби помер перший Президент незалежної України Леонід Кравчук.

Непростим, а іноді просто карколомним був політичний шлях Леоніда Макаровича. У липні 1990 року він став найвищим державним урядовцем радянської України — головою Верховної Ради УРСР, і саме за його керівництва наша держава стала незалежною. А в грудні 1991-го він уже як Президент України разом із Борисом Єльциним і Станіславом Шушкевичем підписали Біловезьку угоду про кончину Радянського Союзу. (До слова, Станіслав Шушкевич помер кілька днів тому, 3 травня).

Після широкомасштабного вторгнення росії перед Україною відкрилося вікно можливостей на євроінтеграційному треку. І Київ не забарився скористатися своїм шансом, подавши заявку на вступ до Європейського Союзу.

Про українські очікування від саміту ЄС у червні та позицію держав — членів Євросоюзу щодо надання нашій країні статусу кандидата «Дзеркало тижня. Україна» (zn.ua) поговорило з віцепрем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольгою СТЕФАНІШИНОЮ.

Разом з цивільними будівлями та інфраструктурними об’єктами окупанти продовжують безпощадно руйнувати християнські храми та інші святині релігійних спільнот України.

За даними Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, з 24 лютого зазнали руйнувань щонайменше 116 споруд духовного призначення (це без прилеглих будівель) у тринадцяти областях: Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Луганській, Львів-ській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській.

Посивілі вітри з Подніпров’я літають над Україною. Задувають холодом кожну праведну душу: не забудь, помстися бодай чим, не збайдужій, не страшись, допоможи тим, хто стримує знавіснілого ворога, щоби опісля погнать до його поганого мордору. Звідусюд, де пройшов ворог, де він ще топче нашу землю. Святу українську землю, на котру зазіхали багато напасників. І де вони тепер?.. А то б обов’язково сказали сьогодні: схаменися, не лізь на цю землю, бо спіткає тебе така сама доля. Обов’язково спіткає! Бо тут кожен — не просто герой. Тут кожен до кінця стоятиме за рідну землю.

Посивілі вітри Приазов’я, Донеччини, Слобожанщини, По-лісся, Причорномор’я дмуть над Україною цієї довгої і такої не теплої — такої гарячої весни. Де Чорне море, де море Озівське?.. Одне тепер море в Україні — море крові, море сліз, море горя людського. Тримаймося! — це єдине тепер побажання: до перемоги, в яку віримо часом навіть більше, аніж у самих себе.

Від заснування агресивної азіятської Москви точиться уперта боротьба — відкрита й прихована — між Києвом і нею. Це війна двох протилежних світів — добра і зла, правди і брехні, творця і руйнівника.

Навіть казкового Чахлика невмирущого перемагають, пізнавши таїну його сили. А тому автор пропонує етнологічне пізнання ворога у вирішальному протистоянні.

Наш обов’язок — підтримати колег-медійників

«Сидимо в підпіллі і мало світимося. Я на національний телеканал передаю інформацію, ніколи не називаючи себе. Небезпечно». Це слова професійної журналістки із Херсона, власної кореспондентки всеукраїнського телеканалу.

Херсон та весь регіон навколо нього окуповані росією ще у перші дні війни. Росіяни беруть українських журналістів у полон. Наприклад, Олега Батуріна тримали у полоні 8 діб без зв’язку з родиною та доступу до необхідних йому ліків. Їхні помешкання обшукують і вилучають ноутбуки та телефони. Оскільки журналіста Костянтина Риженка у квартирі окупанти не застали, то арештували його молодшого брата. Більшість медійників не живе у власних помешканнях — переховується у знайомих. Виїхати з регіону не можуть. Одна із журналісток розповіла, що, прямуючи на контрольовану Україною територію, проїхала з родиною 45(!) блокпостів росіян, але їх так і не випустили…

8 травня Галині Могильницькій — чудовій поетесі, принциповій, незламній борчині за українську справу, а надто за незалежну Українську церкву — сповнилося б 85 років.

Тепер можна з певністю сказати: саме завдяки її книжкам, де вона показала стражденний шлях Української церкви, де аргументовано розвінчала міфи Московського патріархату, врешті-решт стали можливими тектонічні зрушення в цій справі — отримання Томоса і формування сучасної, не залежної від РПЦ церкви. Звісно, не тільки завдяки її гостро публіцистичним книжкам. На щастя, не одна вона була трудівницею на цьому полі. Але її праця, надзвичайно ретельна, переконлива, й справді била як камінь із пращі правди (так називається одне з перших її авторських видань). Причому в той час, коли на отримання Томоса не було навіть примарної надії.

Самовизначення

Ні розпачу, ані журби!
Лише вуста, зімкнуті тісно.
Та в час звитяги й боротьби
Я — пісня!
Чуєте? — Я пісня!

Городок, Конотоп, Бровари… Схоже, там знайшли відповідь на питання, що робити з УПЦ (МП). Але чи не відкриє «рубання під корінь» внутрішній релігійний фронт?

Після того, як 3 травня міський голова Конотопа (Сумська область) заборонив своїм рішенням діяльність у місті «московського патріархату», через три доби флешмоб перейняли Бровари (Київщина), а в соцмережах почалося активне обговорення, що з УПЦ (МП) нарешті потрібно щось уже робити.

З нагоди Дня Європи — 9 травня — Одесу відвідали президент Європейської Ради Шарль Мішель та прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.

Ключовою темою зустрічі візитерів з начальником Одеської обласної військової адміністрації Максимом Марченком стало питання розблокування українських морських портів і посилення санкційного тиску на росію.

В останні дні Одещина не раз здригалася від вибухів, спричинених масованими ракетними обстрілами. Постраждали як об’єкти інфраструктури, так і сотні помешкань наших земляків.

Жорсткі воєнні зіткнення тривають навколо окупованого острова Зміїний.

Фахівець із соціальної роботи Любашівської територіальної громади Ірина Токан опікується малозахищеними верствами населення Троїцького старостинства та вимушеними переселенцями. Будучи добросердечною та відповідальною, вона сумлінно ставиться до своєї роботи. Знає проблеми і біди кожного з підопічних та родин, які потрапили у скрутні життєві обставини.

Напередодні Великодня пані Ірина особисто розвозила чи безпосередньо на місці роботи роздавала пасочки, спечені небайдужими волонтерками. Опікується і внутрішньо переміщеними особами, яких сьогодні тут більше 70. Утім, щодня кількість тих, хто втікає від війни, зростає. Їхні розповіді про окупацію, нелюдські катування, знущання та вбивства рашистами мирних українців ятрять серце.

Прогнози Таргіти — Дніпровської Кассандри

Героїзм української армії, військовий потенціал США, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції, Польщі, Данії, Канади, Японії, Австралії… 40 країн світу знищать армію агресора путіна. Санкції зведуть до нуля економіку переможеної росії. Їй загрожує банкрутство. Доля Північної Кореї та Куби.

Ще П. Чаадаєв писав, що росія показує всьому світу, як не треба жити. Колективний путін позбавив росію майбутнього. Застряг у минулому. Він зруйнував середовище спілкування, свободу реалізації ідей, знищив точки координації між людьми.

Практично всі, хто має дачу або живе у приватному будинку, біля яких є бодай клапоть землі, де щось сіється-садиться і щось родить, є органічними виробниками, мініфермерами. Зрозуміло, якщо людина при розумі, то не кропить, не дустить картоплю чи огірки, не заливає хімією вишні-абрикоси, бо ж то до свого столу, для себе, як кажуть. Відтак вирощує все з любов’ю і турботою.

Відомо, що навіть королівські родини Європи із задоволенням вовтузяться на городиках і в квітниках, долучаються до різноманітних природоохоронних заходів, частуючи учасників власноруч вирощеними органічними овочами та фруктами й агітуючи загал наслідувати їх приклад.