Переглядів: 220

Кольори й відтінки війни

Ранок 24 лютого 2022 року…

Кар! Кар! Кар!.. Чому так несамовито каркають ворони? Виглядаю у вікно. Птахи шугають від дерева до дерева… Все, як завжди: невтомна наша бабуся підмітає у дворі, розпушує землю на клумбах, собачники вигулюють своїх улюбленців, батьки ведуть дітей у садочок... Але що це? Чому не проходять на територію дитсадка? Переговоривши про щось, розходяться. Дивуюся: невже знову карантин через ковід?

І чую: «Війна!». Де? Як?

Вмикаю телевізор — і завмирає серце: оце ж «братній» удар! Летять бомби, ракети на наші міста, руйнуються будинки, гинуть люди. За що? Мене покидає на мить розум, логіка… Та тільки на мить, бо знаю, чому ввірвалися орки на нашу землю. Бо ж незалежна Україна для «братів» — як більмо на оці! Так було «добре» впродовж усього нашого співіснування: крали нашу історію, церкву, культуру, мову, коштовності, хліб, навіть назву країни від нас поцупили… То як же ж змиритися з тим, що Україна стала суверенною? «Ми тоді хто? — питають себе розгублено. — Не хочемо бути орками, мокшею, кацапами — хочемо бути князівського роду!».

Та куди ж дінешся від тієї крові поганої, яку успадкували від орди? І кинулись убивати, нищити, красти, ґвалтувати «братів»… Нема різниці, чи це житловий будинок, чи пологовий, чи театр, чи гуманітарний конвой… За місяць рашисти убили 139 дітей, поранили 205! Вражає акція в Мюнхені з порожніми дитячими візочками у пам’ять про убитих українських діток.

Планували скінчити свою криваву роботу за три дні, але українці стали стіною на захист своєї Батьківщини, своєї честі й волі. Воїни ЗСУ захищають кожен метр рідної землі, в територіальні оборони шикуються черги, в Херсоні мирні жителі щодня виходять на мітинги з Гімном України, голіруч спиняючи ворожі танки. Вся країна об’єдналася в боротьбі проти ворога.

В краю, политому кров’ю,
Де місце знайду собі я,
Україно, мамо моя?

Увесь світ простягнув руку допомоги Україні. Мільйони жінок і дітей прихистили Молдова, Румунія, Польща, Німеччина, Канада, США, Британія, Чехія... З якими труднощами вивозять людей зі стражденного Маріуполя, з незламного Харкова, Бучі, Гостомеля, Чернігова…

Хочу звернутися до науковців усього світу: проведіть дослідження, визначте, до якого підвиду належать московити — ті, хто стріляє в автобуси з дітьми, в людей, які чекають на гуманітарну допомогу, хто викрадає й вивозить українців, хто ґвалтує жінок і дівчаток?!

В кров’ю писаній книзі —
книзі страждань і повстань —
випалено здавен:
— Україно!..

Україно! Сердечная рано… Болиш і болиш мені… Чому я не фея? Хочеться махнути рукою — і припинити враз війну! А вдруге махнути — і нехай провалиться в пекло оте дияволь-ське поріддя з назвою московія. Та їх і там не прийняли б! Як писав В. Розанов, «Московщина — це потвора, якою навіть пекло гидилося і виригнуло на землю».

Але рятують мене від розпачу численні випадки героїзму наших людей. Ось 12-літній хлопчик готує в польовій кухні, ось генерал Аброськін зголошується бути заручником у рашистів в обмін на вивезення дітей з Маріуполя, ось лікар-невропатолог зі струсом мозку рятує життя потерпілим під час бомбардування, ось волонтери — ці великі трудівники і трудівниці, що принесуть, привезуть, одягнуть, нагодують…

А ось наші діти, які зростають у пеклі війни, які вже ніколи не назвуть росіян братами, які продовжать український рід не тільки геройськими характерами, а й радістю, розумом, любов’ю!

У Бучі вороги обстріляли гуманітарний коридор. Загинула вся сім’я дівчинки, а сама вона залишилася без ручки. Дитина просить лікарів: «Можна мені зробити протез із квіточками?».

Боже мій! Зроби їй усю долю квітучою!

А ось моя зустріч із шестилітньою Алісою в бомбосховищі. Та раптом оголосила: «Концерт!» і продовжила:

Люба моя мати,
Любі мої діти!
Іду я на війноньку
Вкраїну захищати,
Рашистів убивати!

Ось так! Поки у нас ростуть такі діти, в України є майбутнє!

І вони таки ростуть. Бо ж маємо уже 16 тисяч новонароджених у ці пекельні дні війни, народжених у підвалах, у метро, вдома. Загартована порода! Вітаємо, рідні! Ми вас любимо!

Закінчити ж цей короткий допис хочу рядками з вірша Василя Василашка:

Земле рідна,
чорний біль гаси,
Щедра будь на колос
і колосів.
Усміхайсь веселкою з грози,
Прокидайся не в сльозах,
а в росах.

Валентина СИДОРУК,
членкиня НСПУ, просвітянка.
м. Чорноморськ.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua