№ 25-26 (22348-22349) четвер-субота 7-9 квітня 2022 року

Одна з регулярних авторських програм на «Радіо «НВ» має назву «Таке вже було». Йдеться про часи давні. Жорстокі.

Витоки давніх жорстокостей і несправедливостей можна розглядати й аналізувати, не включаючи емоцій. Про те, що відбувається у нас під час війни зараз, не можна писати холоднокровно й об’єктивно. Ненависть до російських убивць заважає зосередитися на причинах і наслідках злочинів. Але розібратися в них слід тому, що «таке» не закінчилося. Воно продовжуватиметься доти, поки винуватці не будуть покарані.

Виступ Президента України Володимира Зеленського на засіданні Ради Безпеки ООН

Учора я повернувся з нашого міста Бучі, цими днями звільненого від військ російської федерації. Складно знайти такий воєнний злочин, який окупанти не вчинили б там. Російські військові розшукували й цілеспрямовано вбивали кожного, хто служив нашій державі. Вони розстрілювали жінок за дверима будинків, коли підходили й просто кликали того, хто є живий. Вони вбивали цілі родини — дорослих убивали і дітей. І намагалися спалити їхні тіла.

Я звертаюся до вас від імені народу, який щоденно вшановує пам’ять загиблих. Щоденно, зранку. Пам’ять загиблих мирних людей. Яких убивали пострілом у потилицю або в око після катувань. Яких розстрілювали просто на вулицях. Яких кидали в криниці, щоб вони там загинули в стражданнях. Яких убивали у квартирах, у будинках, підриваючи гранатами. Давили танками просто в цивільних автівках посеред дороги. Заради задоволення. Яким відрубували кінцівки, перерізали горло. Яких ґвалтували й убивали на очах у їхніх же дітей. Їм виривали язик лише тому, що не чули від них того, що хотіли почути.

За процесуального керівництва прокурорів Одеської обласної прокуратури розпочато кримінальне провадження за фактом порушення законів та звичаїв війни збройними силами рф.

За даними слідства, вранці 3 квітня 2022 року військовослужбовці рф завдали ракетних ударів по території нафтопереробного заводу та нафтосховищ в Одесі. Внаслідок удару знищено резервуари з пальним, пошкоджено господарські будівлі та газові комунікації. Одного громадянина госпіталізовано до лікарні з пораненнями, інформація щодо загиблих відсутня.

Як історик України я маю багато контактів з російськими істориками: як-не-як, історії наших двох країн пов’язані між собою. Так само я знаю багато австрійських, американських, ізраїльських, німецьких, польських та інших істориків, які займаються нашою історією. Від початку війни вони шлють мені листи, розпитують, чи моя сім’я і мої студенти у безпеці, та пропонують нам допомогу.

А тепер вгадайте, скільки з них є російськими істориками?

Доброго дня, дорогі наші захисники! Я сподіваюся, що у вас буде час прочитати мого листа.

Ви — герої! Я дуже пишаюся тим, що живу в одній країні з такими мужніми, хоробрими захисниками. Хвилююся за кожного, хто у цей складний час бореться за нашу незалежність, за наше вільне та спокійне життя. Жодному з українців не вдається спокійно заснути, поки наші хлопці та дівчата на передовій.

Нова жорстока реальність — повномасштабна війна, розпочата Росією проти України — не могла не відбитися на українському суспільстві. Про головні зміни, що вже відбулися у співвітчизниках, а також про ті, що ще стануться, «НВ» (https://life.nv.ua) розпитало директорку Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАНУ, професорку Еллу ЛІБАНОВУ.

— Як за умов воєнного часу змінилося українське суспільство, національний портрет українців?

— Щонайперше — з’явилася довіра до влади. Україна ніколи за всю новітню історію не демонструвала такої єдності, як зараз. Соціологічна група «Рейтинг», яка проводить опитування із 2011 року, зафіксувала другий випадок підтримки більшістю населення напрямку руху країни — 76% (перший був у 2019-у — 52%), а понад 90% співвітчизників вірять у перемогу України. Єдність — небачена. Це свідчить про довіру українців до своєї влади, чого 30 років бракувало Україні й без чого принципово неможливі радикальні реформи, зокрема щодо модернізації економіки.

93-літня ветеранка війни і праці Устина Митрофанівна Крижанівська із села Ясенове Перше і в найстрашнішому сні не могла припустити, що росія нападе на Україну. Її до глибини душі вразила агресія путінського режиму проти мирного українського народу, яку вона порівнює лише з фашизмом.

У пам’ять бабусі навічно врізалися спогади про 1941 рік, коли Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, коли бомбардувала наші міста і села, окупувала Україну.

Ранок 24 лютого 2022 року…

Кар! Кар! Кар!.. Чому так несамовито каркають ворони? Виглядаю у вікно. Птахи шугають від дерева до дерева… Все, як завжди: невтомна наша бабуся підмітає у дворі, розпушує землю на клумбах, собачники вигулюють своїх улюбленців, батьки ведуть дітей у садочок... Але що це? Чому не проходять на територію дитсадка? Переговоривши про щось, розходяться. Дивуюся: невже знову карантин через ковід?

Уже більше місяця ми живемо в умовах повномасштабного вторгнення рф. Страх перед війною, біль втрат, інформаційне цунамі... Нині кожному вкрай необхідна якась справа, яка зосередила б психіку на спротив ворогові або, навпаки, розвантажила, заспокоїла.

Реалії сьогодення перевернули і життя книгозбірень. Нині бібліотекарі допомагають своїм читачам підібрати, зокрема, ту літературу, яка підказує, як по-збутися тривожності й упорядку-вати думки, а передусім ту, яка висвітлює тисячолітній поступ українського народу до утвердження своєї ідентичності, що вивищилася здобуттям незалежності нашої держави.

На 79-у році життя відійшов у вічність знаний український письменник, краєзнавець і публіцист, давній друг та автор «Чорноморських новин»
Юрій Михайлович СИСІН.

«Тилігул — ріка козацька», «Омитий росами», «Натхненні Україною», «І сказав йому святий Миколай», «Селіфанова сага», «Шкільні роки Мешулама Вайля»… Перш ніж брошуруватися та обгортатися в палітурку, ці та інші книжки Юрія Сисіна у формі історичних, краєзнавчих, літературних есеїв обов’язково з’являлися на шпальтах «Чорноморки». Для атора це була своєрідна апробація його творів, а для газети та її читачів — безсумнівні набутки в царині пізнання нашої минувшини і нашого сьогодення, утвердження української самобутності, ідентичності, державності. Й у такій сув’язі ми — письменник і редакція — йшли впродовж десятиліть.

У когорті одеських літераторів Юрій Сисін грав — і, переконані, гратиме — окремішню, написану ним самим, партію. У чому ж та окремішність, а точніше буде сказати — неповторність?

Ось деякі думки-оцінки його колег-письменників і літературознавців.

Жаль, туди не проникне
привітний дзвінок.
Свій лавровий вінок
ти уже не побачиш ніколи.
Не побачиш на судженій
чорний платок,
Не відчуєш і сум,
що скував все довкола.

5 квітня сповнилося 140 років від дня народження одного з будівничих Військово-Морських сил Української Народної Республіки, а згодом і військового флоту Польщі адмірала Юрія Свірського. Майже півтора десятка літ його життя було пов’язане з Чорним морем, з Одесою.

Майбутній адмірал народився 5 квітня 1882 року в Каліші, центрі однойменної губернії Польського королівства, в католицькій дворянській родині литовського походження, вихідця зі Свіри (тепер Білорусь, Мінська область), з князівським корінням герба Лис. Його батько — Влодзімєж Свірський — був офіцером російської армії: служив в Осовецькому фортечному піхотному полку, а потім командував піхотним полком у фортеці Демблін. Мати — Целіна, уроджена Василовська — сестра відомої польської письменниці Марії Конопніцької. Вихований матір’ю в патріотичній атмосфері, Юрій чудово володів польською та анг-лійською мовами. Після закінчення двох класів реального училища у Варшаві вступив до кадетського корпусу в Москві, який закінчив у1899-у. Продовжив військову освіту в елітному Морському корпусі Петербурга, де з успіхом (друге місце серед випускників) у 1902-у отримав звання мічмана.

Поради від Центру громадського здоров’я МОЗ України

Зрозуміло, війна, яку нині нам усім судилося пережити, — це постійний стрес, що суттєво впливає на наш психологічний стан, а згодом може негативно позначитися і на фізичному здоров’ї. У багатьох із нас таки порушився режим сну: через нічні повітряні тривоги, неспокій, постійне хвилювання за себе та близьких. Що вже й казати про тих, хто на передовій — служить у збройних силах і територіальній обороні, волонтерить, рятує життя зі скальпелем в руках чи з брандспойтом...

Але ж сон залишається базовою потребою людини, як їжа та вода, відтак надзвичайно важливо спати, найкраще — регулярно та мінімум сім годин на добу. Якщо ж людина постійно спатиме менше семи годин, то, на жаль, їй гарантовані проблеми із самопочуттям і здоров’ям.

Перші переселенці у Фонтанку громаду почали прибувати у березні. В останні дні місяця тут прийняли понад 100 сімей з Маріуполя та інших населених пунктів, де тривають воєнні дії. Жителі Фонтанської громади активно допомагають їм облаштуватися на новому місці, забезпечують засобами гігієни, іншими необхідними речами, готують їжу.

— З перших днів війни настрій у місцевого люду був різним: одні трималися, інші впадали в розпач. Але досить скоро люди почали самоорганізовуватися, займатися волонтерством, допомагати іншим, — розповіла представниця відділу освіти Фонтанської громади Оксана Марінєску.

Волонтерський центр «Експедиція» передав Військово-морським силам України та двом бригадам Територіальної оборони першу партію виготовлених власними силами бронежилетів.

Захисна амуніція виготовлялася на одеських підприємствах за кошти меценатів, які відгукнулися на заклик «Експедиції», та самих військових.

Із 1 квітня на Одещині заборонені відвідування лісів населенням та в’їзд туди транспортних засобів.

Це передбачено розпорядженням начальника Одеської обласної військової адміністрації Максима Марченка задля попередження та запобігання реальній загрозі виникнення пожеж у природних екосистемах, а також оперативного та ефективного реагування на можливі пожежі й мінімізацію їх наслідків.

Фахівці Головного управління Держпраці в Одеській області проводять інформаційно-роз’яснювальну роботу з людьми, які внаслідок збройної агресії були вимушені покинути свої домівки і знайшли притулок у нашому регіоні або, тимчасово зупинившись тут, виїжджають у безпечніші місця України чи й за кордон. Ідеться насамперед про те, як при пошуку роботи на нових теренах убезпечитися від ризиків стати жертвою торгівлі людьми.

Ось деякі з головних правил-порад.