Хто і як нас захистить

Історія з можливою передачею польських МіГів Україні — хороша ілюстрація того, до яких меж готовий дійти Вашингтон, захищаючи нашу країну. Спочатку сказати «можливо», потім — «знайти безпечний маршрут», щоб не задіяти американську базу в Німеччині, й, нарешті, вигадати сто аргументів на користь того, що старі МіГи не закриють українське небо від сучасної російської авіації та крилатих ракет. Але такі доводи помилкові. По-перше, частково таки закриють, що за двадцять днів війни довели українські льотчики. По-друге, ускладнять російським ПКС прикриття з повітря ешелонів танків та артилерії. А по-третє, нові десятки збитих «пташок» розвіють у кремлівських стратегів ілюзії щодо всемогутності, а це в даній ситуації не менш важливо.

Радикально закрити небо над Україною могло б, звичайно, рішення про безпольотну зону. З позицій міжнародного права це, вочевидь, неможливо — на рішення Радбезу ООН Росія накладе вето. Про це не писали тільки ледачі. Однак згадаймо: відсутність згоди Радбезу в деяких випадках не заважала НАТО вдаватися до рішучих заходів. Зокрема, бомбардувати військові об’єкти, змушуючи Слободана Мілошевича припинити війну за відновлення Югославії в 1999 році. І війна була успішно припинена.

Чому ж нашим союзникам не спробувати піти тим же шляхом — не зупинити примусом до миру агресію проти незалежної держави в центрі Європи? Думки про те, що втручання Заходу призведе в цьому випадку до світової ядерної війни, — не варті й ламаного гроша. Путін, певна річ, психопат, але він не самогубець. До того ж червону кнопку йому, швидше за все, завадять натиснути його ж генерали. У розвідників США та Великобрита-нії, не сум-ніваюся, в бункері є на-дійні інформатори. Ті самі, які кілька місяців тому безпомилково назвали дату нападу Росії на Україну.

Якщо завданням друзів і союзників було реально допомогти Україні, то чому вони ще минулого року кинулися евакуювати з Києва свої посольства, а не ввели війська, щоб захистити своїх дипломатів? Чому до останнього тягнули з поставками в Україну оборонної зброї? Чому не посадили на українсь-кі аеродроми американські літаки і не привели на рейди українських чорноморських пор-тів хоча б кілька есмінців, як зробив президент Буш (молодший) під час грузинської війни 2008 року? Якби вони вчинили саме так, то ніякий психопат не віддав би наказу вторгнутися в Україну.

Не можна виправити,
але можна випередити

Під час війни, звісно, шкідливо озиратися назад і перебирати причини, чому перед війною політики вчинили так, а не інакше. Виправити нічого не можна. Не можна оживити наших дітей і дорослих, убитих росій-ськими окупантами, не можна відновити зруйновані будівлі та спалені села, не можна повернути додому біженців. Але дещо закордонні політики — друзі й союзники України — таки можуть зробити зараз і в найближчому майбутньому. Перестати тремтіти від страху й очікувати, що Україна своїми грудьми захистить західну цивілізацію від рашизму.

Коли депутати Європарламенту стоячи аплодують під час виступу президента Зеленського, коли багатотисячні мітинги у США та в європейських столицях збираються під українськими прапорами, це радує й одночасно лякає. Невелика армія, яка навіть усуціль складається з героїв, не здатна без реальної військової підтримки союзників на довгий час стати щитом на шляху залізної орди. Оплески і демонстрації не врятують. З кремлівськими бандитами доведеться воювати французам, німцям та американцям.

Чим раніше в демократичних країнах це зрозуміють і чим раніше зважаться на опір Москві, тим менше буде зруйнованих бомбардуваннями будівель у Лондоні і загиблих від ракет громадян у Парижі. «Військово-технічні заходи», якими МЗС Росії у своєму ультиматумі погрожував Сполученим Штатам Америки, включали не тільки війну з Україною (що реалізовано), а й підготовку до гарячої фази світової війни. Чіткої межі між локальною і світовою пожежами у розумінні Путіна нема і бути не може. Відновити радянську імперію не можна без «Ялти-2» і великої беззастережної перемоги. Українська війна для кремлівського психопата — етап проміжний, а кінцевий... важко уявити, чим, де і коли завершиться цей етап.

Уявіть собі ситуацію, якби в 1939 році Великобританія і Франція відмовилися захищати Польщу і в ім’я збереження миру в Європі не оголосили  Німеччині війну. Уявіть, щоб США після нападу на Перл-Харбор у грудні 1941-го замість оголошення війни продовжували б переговори в ім’я збереження традиційного нейтралітету і невтручання в світові конфлікти. А дивилися б збоку на захоплення Японією азіатських держав. Важко уявити, правда? Але напад Росії на Україну 2022 року — це напад на Польщу 1939-го і на Перл-Харбор 1941-го в одному флаконі. Про який страх перед світовою війною може йти мова?

І на завершення сюжету про можливість «Ялти-2». Уявити за одним столом у Лівадійському палаці трійку Джозеф Байден, Володимир Путін і Борис Джонсон я особисто не можу, хоч як би не намагався. З фантазією перебої. Втім, скажу чесно, до 16 лютого мені не вірилося і в те, що в нашу країну вдереться російська орда.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.