З усіх стволів наших сердець

Наша єдність — це наша любов до вільної України, і це наша ненависть до її ворогів.

Наша єдність — це коли ми пишаємось одне одним, це певність у тому, що і ліворуч, і праворуч надійне плече, коли отако йдемо своєю улюбленою найкращою в світі вулицею і всі до одного точно знаємо, що жоден з нас не допустить, щоби ворог — той вічний наш ворог, що маніякально прагне знову занапастити нашу землю, ніколи не ступатиме цією бруківкою. І віримо в те, що ми, нарешті, єдині. Може, не всі до решти, бо так, мабуть, не буває й так навіть цікавіше жити: в кожного, звісно, є свої вороги — а як же без них? Та якраз саме вони роблять нас сильнішими, роблять мудрішими й рішучішими — самим фактом свого існування.

Єдність — це коли можна пишатися нашою молоддю, котра йде поряд — весело, розкуто, без будь-якої принуки, йде з дітьми — задля них, передовсім, це все; хтось несе Державний прапор, а хтось обгорнувся ним, як надійним захистом, у когось в руках — гасло, часто з гумором — Одеса ж! Це та молодь, котра народилася, виросла вже в часах вільної України, ревно пишається цим. Це молодь, котра — ще за сімейною чи іншою звичкою — нерідко спілкується між собою сусідською мовою, але ось поряд дитинча каже таткові з мамою чистісінькою українською, що їх водили сюди, на Приморський бульвар, на екскурсію всім садочком. «Сподобалось?» — питає мама. Й тут же вигукує «Слава Україні!» так само щиро, як цілує ці рожевенькі щічки. Їм потрібно сьогодні одне: оборонитися від того «захисту», яким погрожує до зубів озброєний ворог зі своїм «рускім міром».

Так, ще багато що заважає жити по-європейськи, але вони вже мислять Європою, і це на понюх не сприймає пліснявий імперський дух. Що ж, ті перепони — то наші проблеми, а у нас є віра у власні сили, яку може дати лише вільна Батьківщина.

Чуття єдиної родини… Тут, в Одесі, цей геніальний вислів найбільш точно відображає нашу єдність і нашу волю. Ту, що вісім років тому захищена була на Майдані і яку понині вже збройно захищають наші воїни. І до захисту якої готуємося ми всі, назвавшись територіальною обороною.

Ми крокуємо в цій патріотичній ході разом з тими, хто сьогодні теж за-грожений захланним сусідом, котрий звик по кусню відгризати чужі території, а то й заковтувати цілком. Чутно вигуки «Сакартвело!», «Жиє Бєларусь!», теплий, вже передвесняний вітер з моря голубить національні прапори.

Сьогодні думки про одне: зупинити ворога, котрий знову, як сто років тому, як у 2014-у, суне до нас зі своєю ненавистю і своїми порядками. Зупинити його ще на порозі, а коли не оговтається — дати відсіч з усіх стволів наших патріотичних сердець.

Роман КРАКАЛІЯ.

Фото із сайта dumskaya.net.