Брехня — пальне і локомотив імперії

Українці також родом з СРСР, але за три десятиліття вони встигли відійти від російського способу мислення і від імперських цінностей. Неправда вже муляє нам! І саме вона, до речі, тепер є найглибшим ровом між нашими народами.

Просто росіяни цього ще не розуміють. От як, скажіть, сприймати слова російського поета Геннадія Іванова, коли він пише про Росію: «Большая страна, и она мне размерами нравится! Не надо ее кромсать, продавать и дарить...». Ніби й нічого особливого не сказав, але нас це вже насторожило. По перше, кому і коли Росія щось дарувала? А по-друге, якщо вона «подобається размєрамі» москвичу Іванову, то як можна було загарбувати території Фінляндії, Японії, Молдови, Грузії, України? Хіба у цих народів інше ставлення до свого? Хіба у них є зайві землі?

Росіяни впевнені у своїй правоті й винятковості. А інші для них — вороги. Щоправда, навіть ворога можна назвати братом, якщо це вигідно з імперської точки зору. Але завтра брат знову потрапить у розряд ворога, якщо у нього є що відібрати.

Прикро, що за жертвою не визнається права на захист. Подібно до танкових полчищ Гудеріана у бій іде російська брехня. «Не фрицы нынче сбрасывают бомбы...». Це Іванов так про АТО. «И наступают на Славянск не немцы, а смерть несут сегодня западенцы». Звісно, брехня. Бо і бомбардувань не було, й участь українських регіонів в антитерористичній операції була приблизно однаковою. Але ж спрацювало! І відразу повалили на Донбас російські добровольці з усіх усюд, ставши гарматним м’ясом.

* * *

А що діється на окупованих територіях? Тут відразу «вмикається» імперська модель журналістики. Брехні — почесне місце!

Візьмемо для прикладу «Комсомольськую правду в Крыму» від 19 січня 2019 року. Анастасія Жукова починає статтю ключовою фразою: «На Украине запретили разговаривать на украинском». І це при тому, що назва її публікації цілком іди-лічна. Ще й виписана величезни-ми літерами: «Проблем немає. Крымские украинцы спокойно носят вышиванки и поют щедривки». Бачите, навіть на укра-їнське слово «немає» розщедрилася. Мовляв, «все хорошо, мы же братья!».

Назва переконає і тих, хто цю назву прочитає здаля, не купуючи газети в кіоску. Хоча насправді Анастасія написала повну нісенітиницю. Львів й Ужгород чомусь обходиться без вишиванок, а в Сімферополі прямо мода на них! Та ще й усі поголовно українці там щедрівки співають. Ось це один із способів дезінформації. Щось десь помітила, побувала на якомусь святі й уже отак узагальнює. В Крим привалило щастя, гармонія суцільна!

Але деякі підзаголовки красномовні. Скажімо: «Не борщом единым...». Ось так делікатно «хохлів» ставлять на місце. І вони вже не будуть мотивовані боротися за мову, спираючись на реальну статистику. А вона сумна: за 60 років так званої «насильницької українізації» лише 0,1% росіян Криму стали вважати рідною мовою українську. Тоді як 80% українців рідною назвали російську.

* * *

Кремль завжди жив за принципом: якщо правда заважає якимось імперським ідеологічним задумкам, то тим гірше для правди.

Усі ми чули про подвиг двадцяти восьми героїв-панфіловців. І фільм радянський на цю тему є. Але лише одиниці знають, що один з тих «загиблих героїв» добровільно здався в полон і став... поліцаєм. І не просто поліцаєм, а начальником поліції села Перекоп Валківського району Харківської області. Івана Добробабіна заарештували лише в 1947 році, і при обшуку в нього виявили примірник книжки, у якій було описано його подвиг і смерть. Для нащадків поліцай так і залишиться героєм.

А з іншого боку, після написання твору Фадєєва «Молода гвардія» постраждало багато невинних людей. Навіть у таборах відсиділи! Бо й улюбленець Сталіна не міг не прибрехати. Чого тільки не зробиш заради красивого тексту.

* * *

Теоретично збрехати може і француз, і німець. Але тільки з точки зору Російської імперії брехня є ціннішою, ніж людське життя!

Чоловіка відомої льотчиці, Героя Радянського Союзу Поліни Осипенко репресували тільки за те, що він заважав ідеологічній «розкрутці» дружини. Вона була з бідняків, а Степан Говяз (її односелець, теж з приазовських українців і також військовий льотчик) походив із... середняків. Недогляд! Тож не пощастило капітану Говязу — посадили його в 1936 році... І він уже ніколи не вийшов на волю.

У статті «Попелюшка доби сталінізму» («День» від 21.06.2019 р.) детально розповідається про те, як з доньки батраків зробили радянський символ. Послухайте, які гарні назви книг і статей були: «От сохи к сталинскому самолету». А що там якийсь капітан авіації? Міф важливіший! І він досі живе. Щоправда, російські ресурси навпроти імені Поліни Осипенко пишуть: «Русская военная летчица». Хто б сумнівався? Якщо в українському середовищі є що поцупити во благо імперії, то це неминуче буде зроблено.

Цікавий факт описав у «Чорноморці» В. Вельможко. Єдиний у світі жіночий повітряний таран здійснила українка Катерина Зеленко. Сталося це 12 вересня 1941 року, за два дні до 25-ліття льотчиці. Уламки обох літаків упали біля села Анастасівки Сумської області. Але чомусь після війни її останки перевезли до Курська. Щоб місцева молодь пишалася «бесстрашной русской летчицей»!

* * *

Ось так, на брехні й міфах, відбувалося становлення радянської імперії. Так і тепер. Ідеологічні спецоперації проходять на «ура» там, де для цього є хороше підґрунтя.

Скажімо, багато сербів досі вірять Росії. Тому їх нескладно було переконати в тому, що РФ надавала Сербії більшу фінансову допомогу, ніж ЄС. Хоча насправді Белград отримав від ЄС 3,5 млрд євро. А це в 10 разів більше, ніж від Росії!

Хтось іще сумнівається в тому, що брехня є не лише пальним, але й локомотивом імперії?

Нам важко вплинути на сербів. Ще важче — на мешканців Росії. А ось достукатися до сердець громадян України можна і треба.

Сергій ЛАЩЕНКО.