Переглядів: 411

Пам’ять серця: академія ГУЛАГу

(Спогади політв’язня)

Долею випало мені кілька років бути з Олексою Різниковим (Різниченком) у московинських концтаборах («зонах») для політв’язнів у Пермській області.

У зоні для в’язнів усе ретельно розписано наперед: робота, сон, харчування, обов’язки і «права» («маєш право мати право!»). Вільного часу дуже обмаль. Олекса Сергійович писав вірші, вивчав мови, працював над своїм «Кореневим словником», збирав матеріали для нього. І, звичайно, як і більшість, брав участь у хисткому житті української громади зони.

Мовними питаннями цікавився і я — ще з «Великої зони» («волі»), Зокрема, збирав матеріали до синонімічного словника української мови. Прибувши в зону, ще добре не розібравшись, я зопалу виписав з Харкова, з дому, частину моїх зошитів-напрацювань, щоб продовжувати роботу. Влітку 1978 року, перед відправленням мене назад, у Пермську 36-у зону, КГБісти Обрубов Н.А. і Дойніков А.А. у Владімірському «централі», каторжній тюрмі, взяли «на провєрку» 120 моїх грубезних зошитів. «Перевіряють» і досі.

У політичні концтабори було зігнано людей з усіх країн-народів, збитих у Московську імперію зла — СРСР. А оскільки українці складали понад 50% тих політв’язнів, то, природно, представляли всі 19 етнографіч-них регіонів України — від Закарпаття до Кубані й Дону, Східної Слобідщини. Були навіть з Ілека й Зеленого Клину. Одночасно і в одному місці.

Зусиллями КГБістів (і певне ж — усупереч їх бажанню) у по-літзонах було створено унікальні можливості для спілкування людей, зокрема й для проведення мовознавчих досліджень, особливо з порівняльного мовознавства, збирання фактичних даних, мовної практики. Для до-слідника — райські можливості: етнографічні експедиції (навіть міжнародні) можна було проводити в межах одного барака, де жило по 60—80 осіб з багатьох країн. І хоч як адміністрація табору й КГБісти не намагалися перешкодити тому спілкуванню, це їм не вдавалося.

Задаю я, було, хлопцям з різних областей України якесь словопоняття (гніздо) і прошу згадати, як у них це звучить, варіанти. І записую, з прикладами, слова, пісні, мелодії. По-дібно ж чинив і пан Різників.

Жили ми з ним в одному бараку, двоповерхові ліжка — поруч. Він постійно працював над словником, віршами, мовами. Бувало, знайде якесь слово чи вислів, чи корінь слова і, як дитина, радіє, смакує його, яке воно красне, глибоке і соковите, яке плодюче для творення слів чи гнізд синонімічного або кореневого ряду! Вивчає, було, чергову мову й дивується, радіє подібностям чи відмінам з укра-їнською і хоче, щоб пораділи з того разом з ним й інші.

Особливо подобалася йому литовська мова, близька до давньоукраїнської та санскриту. Всі ще сплять, а він прокинувся і вчить, а потім спілкується нею в побуті. Так від нього і я вивчив низку побутових литовських та латиських висловів. Зраділо дивувався, коли дізнався, що система утворення прізвищ, імен та по батькові у литовців подібна до української й сягає углиб віків співжиття наших народів.

Відверто кажучи, я спершу скептично поставився до можливості реалізації його задуму створити кореневий словник української мови. Це ж те саме, що охопити Космос із п’ятьма мільйонами слів! Хто з тим упорається й коли? Але він працював. Пан Олекса був упевнений. І впорався — вже після зони.

Бачу велику наукову значущість 40-річної праці О. Різникова зі створення кореневого словника. Попри інші достоїнства, ця праця унаочнює і виводить нас прямо на санскрит — священну мову древніх наших предків трипільців — оріїв — сколотів — русів, а також дозволить лінгвістам простежити мовні періоди, зв’язки й переходи. Це дуже важлива піонерська робота для українського й індоєвропейського мовознавства.

Над усім тим працював він, здавалося, завжди і скрізь, у вільну й невільну часину: і в зоні жилій, і в робочій. То з нашими хлопцями з України, то з латвій-цями, то з євреями, то з естонцями чи з московитами-росіянами. Або підходить, бувало: «Ану, послухайте, щойно написав…». І читає свого чергового вірша. Він, здається, тим і жив: віршами та мовою, розкошував, як і ми, спілкуванням з непересічними людьми різних націй. Та й вибір же, слід сказати, був великий, а головне — високого рівня та якості.

У зонах трималися національними громадами (общинами), хоча і в них було розшарування за віком, за інтересами, за характером «справ» тощо. Але спілкувалися персонально. За потреби виробити спільне рішення зони чи інформувати інші громади про позицію української громади з якогось питання (як правило, про ставлення до дій адміністрації табору) виділяли уповноважених послів. У цій ролі не раз довелося бути й мені. Українська громада була найчисельнішою і найактивнішою, отож до її позиції дослухалися всі й найбільше.

Політик, юрист, «патріарх» зони Левко Лук’яненко, літературознавці й поети Євген Сверстюк та Іван Світличний, філософи Василь Лісовий та Євген Пронюк, ходяча енциклопедія Олесь Сергієнко, дипломат, економіст Микола Будулак-Шаригін, завжди підкреслено ввічливий учений Зіновій Антонюк, офіцер-ракетник, залюблений в українську етнографію, Григорій Приходько, видатні наші поети — аристократ за духом і манерами Ігор Калинець, тоді ще молоді Степан Сапеляк і все чогось шукаючий Тарас Мельничук, інженер Віталій Калениченко, гурт молодих сміливих хлопців із Галичини («Іду на ви!») — брати Микола і Володимир Матусевичі, Зорян Попадюк, Мирослав Маринович, Володимир Мармус, Дмитро Гриньків, Роман Чупрей та інші. І маса наших простих, чесних борців-воїнів УПА, повстанців та інакомислячих проти імперії зла, її ідеології й практики, сільських хлопців: Іван Покровський, Андрій Турик, Микола Курчик, Євген Пришляк, Павло Солодкий, Йосип Нагребний, Владзьо Киселик... Пів зони українців.

Був син міністра уряду незалежної — 1940 року — Латвії Гуннар Астра, двометрового зросту, знаюча, мудра, вихована, високоморальна людина. Було багато литовців - «лісових братів» і молодших, з яких відзначу Ю. Шилінскаса. З Вірменії — Айрікян. Помітною була громада грузинів (це вже із 37-ї зони), серед яких виділявся композитор і музикознавець, професор Мераб Костава, однокласник і друг першого президента Грузії Звіада Гамсахурдії. Він редагував мої музичні записи пісень.

Невеликою і згуртованою була громада євреїв, у якій виділялися гідним людським поводженням і принциповою політичною позицією Юрій-Ар’є Вудка, Йосеф Мішенер, Вульф Залмансон, заслужений учитель Молдавської PCP Яків Сусленський, ходячий банк архівної інформації молодий Гаррі Суперфін, який, на жаль, дуже рано помер…

Дещо особняком від них та інших, десь між українською та єврейською громадами, тримався лікар-психіатр Семен Глузман з Києва.

З громади «незалежних, демократів» і з російської общини виділялися видатні особистості — вчені Сергій Ковальов та академік-фізик Юрій Орлов, дипломат ООН Володимир Балахонов, юрист-правозахисник Володимир Буковський, журналіст Віктор Баранов, інженер Єгор Давидов, непримиренний ворог комуністів, роздвоєний між імперією і демократією, кубанець із Новочеркаська Вітольд Абанькін, племінник колишнього заступника міністра оборони СРСР. Нас, українців, розумів Віктор Пєстов із Свердловська.

З ними ми знаходили спільну мову з багатьох питань. Крім одного. Всі вони були противниками режиму, що існував, і прихильниками загальнодемо-кратичних змін у країні, хоча розуміли їх по-різному. Але тільки одиниці з них (С. Ковальов, Ю. Орлов, певною мірою Є. Давидов та ще один-два) тоді були послідовними й піднімалися до розуміння необхідності для СРСР та Росії поширити ту «общєдємократію» до логічного завершення — самовизначення й незалежності підбитих народів та побудови нових — рівноправних і дружніх — стосунків між ними й Москвою. Щодо «прибалтів» — ще сяк-так погоджувалися, а щодо «своїх», особливо українців, — ну ніяк! Навіть розмов на цю тему не розуміли, здебільшого уникали їх. Така специфіка.

Серед усіх тих справді достойників жили й ми з Олексою Різниковим — у складі української громади. З ними можна було на високому інтелектуальному рівні обговорювати будь-які теми, що взаємно цікавили. Для бажаючих і небоязких це була Академія найвищого рівня і духовної наснаги, справжня кузня з підготовки й удосконалення політичних борців. Це ж яка розкіш, який Божий подарунок — спілкуватися з такими Обранцями Долі! Господи! Хай буде в усьому гаразд їм і всім, хто біля них!

Де б іще тоді могло бути таке спілкування? І це — в умовах жорсткого ментовсько-КГБіст-ського режиму, що цьому протидіяв, всіляко свавільно в усьому обмежував. Усе, що тільки зміг придумати винахідливий на зло диявольський розум, режим застосовував, аби обмежувати, принижувати, гнітити, ображати людину, її працю, її гідність. Все було спрямоване на те, щоб людину повільно убити — духовно й фізично.

Однак духовна сила людей різних націй, їх солідарність і взаємопідтримка, за Божої допомоги виявилися сильнішими за режим, за КГБ, за імперію зла. Боже начало перемогло.

Ось у таких умовах виварювалися мовознавчі праці та поезії Олекси Різниченка.

Читач розуміє, що за цих обставин не є правдою широко розповсюджуване КГБістами та іншими політичними ворогами твердження, мовляв, люди після тривалого перебування в концтаборах стають «ущербними», озлобленими, «неадекватно реагують на події» тощо... Звичайно, це огульна брехня політичного супротивника, який бажане видає за дійсне. Бо насправді все залежить від того, хто ті люди і яку мету ставили перед собою.

2002 рік.

Анатолій ЗДОРОВИЙ,
голова Харківської обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів

і репресованих в СРСР, директор Інституту політичних наук, кандидат технічних наук.

Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net