№ 15-16 (22338-22339) четвер-субота 24-26 лютого 2022 року

Виступ Президента України 19 лютого на 58-й Мюнхенській конференції з питань безпеки

Україна хоче миру. Європа хоче миру. Світ каже, що не хоче воювати, а Росія — що не хоче нападати. Хтось із нас бреше. Це ще не аксіома, але вже не гіпотеза.

Пані та панове!

Два дні тому я був на Донбасі, на лінії розмежування. Юридично — між Україною й тимчасово окупованими територіями. Фактично — розмежування між миром та війною. Де з одного боку — дитячий садочок, а з іншого — снаряд, що влучив у нього. З одного боку — школа, з іншого — снаряд, що прилітає на шкільний двір.

Кілька думок, зроджених під час патріотичної ходи одеситів «За збереження суверенітету України» 20 лютого, в День пам’яти Героїв Небесної Сотні.

У дні святкового велелюддя і в тривожні часи передчуття небезпек, мабуть, не знали ні Дерибасівська, ні Приморський бульвар, і сам Дюк не бачив такого здвигу людей, як цієї неділі.

На відміну від оригіналу, ремейк не розрахований на те, щоб вражати глядача. У кращому випадку він здатний здивувати поворотом сюжету. У гіршому — стане провалом режисера. Але історія — не вистава. Провал постановки зачепить не зал для глядачів, а мільйони людей. Спроба ж утілення сюжету грузинської війни на території України призведе до загибелі цих мільйонів.

Страх перед НАТО тут ні до чого

Відлік часу до того, як події набули незворотного характеру, треба вести не з 2014 року, не з української Революції Гідності, а з Революції троянд у Грузії і приходу до влади в цій країні Міхеїла Саакашвілі. Президенту Росії до цього здавалося, що за допомогою локальних спецоперацій можна нескінченно довго контролювати політичний простір колишніх радянських республік (за винятком країн Балтії).

Визнання Росією «ЛНР» та «ДНР» — крок, що дає більше питань, ніж відповідей. З одного боку, в політичному сенсі це майже подарунок Україні, вважають експерти, з іншого — ризик чергової ескалації аж до кривавих воєнних дій між РФ та Україною.

Ініціативу російських комуністів визнати самопроголошені республіки обговорювали ще із січня, але донедавна в те, що Кремль піде на цей крок, мало хто вірив. Адже це по суті означало б руйнування мінських домовленостей, в яких критики вбачали загрозу суверенітету України.

17 лютого сповнилося 130 років від дня народження патріарха Української греко-католицької церкви, кардинала Йосифа Сліпого — великої людини, яка була не лише свідком подій майже цілого ХХ століття, а й співтворцем цих подій.

Життєвим кредо Йосипа Сліпого був вислів Сенеки «Per aspera ad astra» («Крізь терни до зірок»), що став центральним і в гербі патріарха й магістральним на його тернистій дорозі. І він жодного разу не зрадив цьому кредо.

Сьогодні, 24 лютого, Олекса Різників — талановитий поет, прозаїк, педагог, мовознавець, громадський діяч, в’язень сумління — святкує свій 85-літній ювілей.

Він має за плечима неординарне життя, багате складними подіями та поворотами, позначене не лише низкою творчих здобутків, а й освітлене участю у боротьбі проти тоталітарного режиму, палкою любов’ю до України, послідовним відстоюванням права українського народу на власну культуру, власну мову, що «була списана, призначена на злам».

За даними Головного управління статистики в Одеській області, станом на 1 грудня 2021 року наш край населяло 2352648 осіб. Найвищий показник наявного населення має (і це за нинішніх урбаністичних процесів цілком зрозуміло) місто Одеса — 1010458 осіб. Відповідно, і з-поміж районів, а їх, нагадаємо, сім, у лідерах саме Одеський, на території якого мешкає 1378380 людей. Найменш чисельним є, за даними статистів, Роздільнянський — лише 101556 осіб. В інших районах ситуація така: Березівський — 105147, Білгород-Дністровський — 196813, Бол-градський — 144560, Ізмаїльський — 205084, Подільський — 221108.

Втім, нинішня наша розмова не про те, скільки нас, а про справедливу пропорційність представництва жінок і чоловіків в органах місцевого самоврядування.

Юлія Тимошенко запропонувала план реакції на вторгнення Росії

Україна мусить вимагати від світу найжорсткіших санкцій і водночас зміцнюватися зсередини та вчитися жити в нових умовах. І найголовніше, що ми маємо зробити, — стати безпрецедентно сильними: переглянути військову доктрину, збільшити міць нашої армії та підвищити грошове забезпечення захисникам і їхнім родинам. Про це заявила голова партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко під час виступу з трибуни парламенту.

Коли говоримо про причини російської могутності (від якої сусідам анітрохи не легше), то не забуваємо сказати про відносну ефективність авторитарної моделі. Цар, генсек чи президент щось задумав — і народ усе беззастережно виконує. Але зазвичай не кажемо про ефективність брехні, яка у поєднанні із стрункою вертикаллю влади є надзвичайно потужною зброєю.

Брехня в Росії — більше, ніж пальне. Вона є одночасно і локомотивом, і навіть зодчим.

(Продовження. Початок у номері за 17-19 лютого)

Як Московія стала Росією

Колишнім січовикам назва «чорноморці» ніби була до вподоби (за словами Аполлона Скальковського, козаки, зібрані Г. Потьомкіним, «хотя весьма близко нарядом, видом и службою были сходны с Запорожцами, но … названы Черноморцами, т.е. именем, которое им было давно известно и которое они брали на себя всегда, когда бывало пускались в свои наезды на берега Черного моря»), а в Катерини ІІ неприємних асоціацій не викликало.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Ліна КОСТЕНКО.

Лютий місяць годилося б одеситам назвати місяцем професора В’язовського, знаного вченого-літературознавця, письменника, автора і редактора знакового в Україні другої половини ХХ століття підручника «Теорія літератури», на якому виросли цілі покоління вчителів, письменників, журналістів… Він народився у цьому місяці, 2 числа далекого 1919 року, у цьому ж місяці, 25 числа 1996 року пішов у вічність. Між цими датами — сакральне 77, стільки років вділив йому Бог для справ великих і благодатних: найперше — відбутись Людиною, в часи смертельної небезпеки очистити планету від фашистської чуми, а вже з поверненням до миру і праці по-батьків-ськи дбати про свій народ, його освіту й культуру…

(Спогади політв’язня)

Долею випало мені кілька років бути з Олексою Різниковим (Різниченком) у московинських концтаборах («зонах») для політв’язнів у Пермській області.

У зоні для в’язнів усе ретельно розписано наперед: робота, сон, харчування, обов’язки і «права» («маєш право мати право!»). Вільного часу дуже обмаль. Олекса Сергійович писав вірші, вивчав мови, працював над своїм «Кореневим словником», збирав матеріали для нього. І, звичайно, як і більшість, брав участь у хисткому житті української громади зони.

Коли в Олекси Різниченка запитати, як у нього справи, то часто можна почути у відповідь:

Я почуваюся як грім,
Що накопичується в хмарі,
Ще до пори існує стрим,
Та прийде час — і грім ударить!

Як  репресували  літеру  Ґ

За нею прийшли вдень, себто коли вона й не чекала, бо брали тоді, як правило, посеред ночі. Хоча, по правді, чекання арешту було десь у самій підсвідомості, бо ж усіх навколо брали, брали, брали…

Були такі колективи, де всіх до одного забрали і замінили іншим колективом, «нашим». Таке сталося у Молдавії, у республіках Середньої Азії та в усіх автономних. Там весь Алфавіт — латинський чи арабський — поміняли на «кирилицю», себто на «нашу»! Але ж вона була наша! І весь колектив її був наш, а її родичка в Росії, у радянській Росії, мала цілком виняткові права, не мала жодної альтернативи… Але час такий непевний, а її становище — таке хистке, що слід було чекати найгіршого…

У ніч проти дати 22.02.2022, яка точно увійде в історію вищих злетів українства, відійшов у засвіти Іван Дзюба — один з тих, хто і вірив у незалежну Україну, і збудував її.

Ким був Іван Дзюба? Дисидентом, шістдесятником, літературним критиком, громадським діячем. Він — один із засновників Народного руху України, редактор журналу «Сучасність» у 1990-х, другий міністр культури України (1992 — 1994), один з учасників ініціативної групи «Першого грудня». Академік, Герой України. А ще — інтелектуал, блискучий знавець історії та літератури, зокрема й російської. Його статті про Гоголя чи про Салтикова-Щедріна — то справжня розкіш і насолода для читача.

21 лютого — Міжнародний день рідної мови

Мабуть, тільки в Україні така ситуація: замість того, щоб милуватися рідною мовою, розвивати її через створення літературних шедеврів світового значення, ми повинні боротися за неї. Чому? Що з українцями не так? Досить кивати на важке минуле! Що заважає зараз, сьогодні одуматися й збагнути те, що не втямили в 1991, 2004, 2014 роках?

Мова, культура — основа нації. Чому ворог це розуміє краще, ніж ми? «Краще вже незалежна, але геть зросійщена Україна, ніж Україна в складі Росії, але з пануванням на її землях української мови та культури». Так сто років тому повчав В. Шульгін — російський націоналіст, депутат першої, другої та третьої Державних Дум. «Іде боротьба і не на жарт, за мову, за віру, за тлумачення минулого і модель майбутнього України. І за місце Росії в цьому українському майбутньому». Це вже слова К. Затуліна, російського політика, депутата Держ-думи, мовлені ним у 2010-у.

Пам’ятка для сім’ї

В Україні волонтерська група #Миготові розробила пам’ятку для сімей на випадок кризової ситуації: в ній експерти дали відповіді на найпоширеніші питання щодо попередніх запасів, стратегії дій на випадок відсутності електрики та інтернету тощо.

Радимо завантажити пам’ятку, яка детально відповідає на такі запитання: Яка стратегія ваших дій у разі надзвичайної ситуації? Які запаси треба зробити вдома? Як підготувати транспортні засоби? Які медикаменти та засоби першої допомоги потрібно мати? Як підготувати рюкзак безпеки (так звану тривожну валізу)? Як підготуватися до відсутності газу та електрики? Де шукати правдиву інформацію? Як підготувати дітей? Як подбати про домашніх тварин (собаки, коти)? Що робити, якщо ви дізналися про наближення військових дій? Що робити, почувши сирену? Що робити в разі артобстрілу чи бомбардування? Що робити в разі появи чужих військових та пострілів зі стрілецької зброї?