Ще не пізно

Перша. Припустимо, розвідки США і Великобританії мають відомості, отримані не тільки із супутників та засобів електронного спостереження. А й отримані від агентів, упроваджених у найближче оточення Путіна та в Генштаб Російської Федерації. Прогноз нападу на Україну, про який хором сурмили авторитетні ЗМІ, в цьому випадку можна вважати підкріпленим фактами, а евакуацію посольств і громадян з нашої країни — виправданою.

Друга. Не головна, але можлива. Якщо в Генштабі або в Кремлі Захід свого «Штірліца» не має, то панічну втечу дипломатів і рекомендації терміново покинути Україну можна пояснити недолікованим афганським синдромом. Торік, якщо пам’ятаєте, таліби взяли під контроль величезну азіатську країну. І не поступово, як домовилися в Катарі дипломати і як передбачали аналітики в ЦРУ та в МІ-6, а за кілька тижнів. Безладна евакуація американських і натівських службовців, а також громадян західних країн з Афганістану — пляма ганьби, яку ні Байдену, ні керівництву Альянсу не вдається змити.

Допустити подібний конфуз в Україні для Байдена все одно, що вчинити політичне самогубство. До початку передбачуваного вторгнення Росії на українську територію, на думку Білого Дому, військових інструкторів із західних країн у нас не повинно бути. Не тому, що їхня допомога під час війни не потрібна. Просто бажано, щоб у разі термінової евакуації не довелося піклуватися про долю цих людей, утримуючи аеродроми. Як у серпні минулого року в Кабулі.

У вигляді компенсації адміністрація Байдена готова поставляти і вже поставляє Україні зброю. Але ці поставки не є благодійністю, як це люблять у нас подавати, а страхуванням на випадок військової поразки нашої країни від Росії, в якій республіканці неодмінно звинуватять президента-демократа. І з великою ймовірністю виграють всі майбутні вибори.

Уряди західних держав у питанні підтримки України начебто йдуть у фарватері політики США. Але, як і там, на цю підтримку впливають передусім настрої електорату. А ці настрої за забарвленням нагадують ковдру із різнобарвних клаптиків. При загрозі великої війни в центрі Європи ця ковдра приховує мотиви і принципові відмінності позицій на заході, сході та півдні. Якщо безпосередня загроза війни трохи відступить, Франція і Німеччина за командою свого бізнесу повернуться до лукавої політики «відкритих дверей для діалогу з Росією». А за ними піде більше десятка країн-членів НАТО та Євросоюзу.

У Польщі та країн Балтії також є недолікована «генетична» травма. Вона пов’язана з радянською окупацією. Підтримка України серед виборців тут практично одностайна, а «українську карту» розігрувати на виборах ніколи не вдається. На допомогу таких країн тільки й варто розраховувати Україні в разі великої війни. Втім, хтозна. Реальне ставлення друзів і недругів проявляється під час воєнних дій, поразок і перемог.

«Гачок» перемагає анексію

Дай Боже, щоб вірність друзів і союзників Україні не довелося перевіряти на полях реальних битв.

У медійному ж полі такі битви давно почалися. А визначити, де в засобах масової інформації розташовані барикади, важче, ніж із супутників та безпілотників підрахувати кількість російських танків уздовж українських кордонів. Однак у дружніх і недружніх ЗМІ можна виділити загальні тенденції і прогнози. Маючи думки щодо того, з якого напрямку російські війська вторгнуться в Україну, більшість експертів і коментаторів на сторінках газет, з екранів телевізорів і в мережах Інтернету пророкують нашим військам поразку. У формі бліцкригу чи в затяжній війні — але поразку зі зміною влади та іншими «радощами» окупації.

Дійшло до того, що поставки озброєнь в Україну зі США, Канади і країн НАТО заокеанські «експерти» пов’язують з потребами майбутньої (після поразок) партизанської війни. Одне слово, здавайтеся, хлопці, ховайте стінгери під дах, гранатомети в город і йдіть у ліс, як батьки і діди. А раптом Путін помре і кремлівська влада розвалиться. Зрозуміло, що такі заклики, як і евакуація дипломатів, — пряма провокація паніки серед нашого населення. І прихований заклик до капітуляції, що дозволяє розв’язати «український вузол».

До речі, цей вузол затягується дедалі тугіше. У Державній Думі РФ минулого тижня спробували вузол ОРДЛО не розв’язати, а розрубати. Розроблено відразу два проекти закону, що дозволяє Росії визнати незалежність «народних республік». Через деякий час, зрозуміло, їх території будуть фактично анексовані, як було зроблено з Абхазією і Південною Осетією після грузинської війни. Американці та європейці, як і тоді, закриють очі на анексію. А російська пропаганда оголосить про перемогу в «збиранні російських земель» і в глобальній війні проти Заходу. Після такого можна і війська без втрати обличчя відводити від українських кордонів, і нового Гітлера славити як миротворця.

З визнанням незалежності Лугандонії, щоправда, не все так гладко. Цей акт рівнозначний односторонньому виходу Росії з Мінських домовленостей і втрати потужного інструменту тиску на Україну. Гачка, на якому наша країна (за визначенням господаря Кремля) підвішена і звиватиметься доти, поки не загине. У Держдумі, мабуть, погарячкували і вчасно не погодили законопроекти з Путіним. Тепер погоджують, але «гачок» в очах російських стратегів поки що вигідніший за анексію.

В очах українців, та й усього людства, мир не просто вигідніший за війну. Йому нема альтернативи. Особливо, коли військове протистояння здатне перерости у війну ядерну, де переможців не буде. Про це не можна забувати ні в День єдності, ні в будь-який інший день календаря.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.