Переглядів: 370

Старість радісна в нащадках

Протягом довгих шістдесяти літ живуть пліч-о-пліч у любові, взаємоповазі й злагоді Михайло Федорович і Клавдія Степанівна Мовчанюки із Ясенового Другого. Свої долі вони поєднали далекого 28 травня 1961-го. Весь свій вік вірне подружжя дбало про добробут і сімейний затишок, задля чого натхненно трудилося, спільно долало негаразди, щиро тішилося успіхами. Торік поважні «молодята» стали вже на «діамантовий» рушник. Ювілей подружнього життя дідусь з бабусею, як годиться, відсвяткували в колі родини та друзів.

Майбутню дружину Михайло нагледів у Михайлівці Ананьївського району на вечорницях. Тоді парубки й дівчата знайомилися переважно «на вулиці» або в клубі, а одружувалися після тривалого спілкування і за згодою батьків.

Щоб позалицятися до дівчат, хлопці з Ясенового ходили або їздили велосипедами у сусіднє село за вісім кілометрів. Для багатьох долати цей шлях степом та вибалками на «крилах любові» було за виграшки.

Михайло Мовчанюк, який із 1955-го працював у Ясенівській машинно-тракторній станції токарем, був статним женихом. На той час одягався, як кажуть, із шиком: костюм-двійка, новомодна нейлонова сорочка з краваткою, картуз або шапка, наваксовані до блиску чоботи, пальто з габардину. На такого завидного парубка кидала оком не одна дівчина. Але причарувала його миловидна й чорноброва шістнадцятилітня Клава, яку й покохав на все життя.

— Михайло приїжджав на велосипеді, до руля чіпляв букетик квітів, сидіння обмотував хустинкою, праву штанину скріплював прищепкою. При перших зустрічах ми непомітно переглядалися, а якось він запросив мене на побачення, потім насмілився за руку взяти й поцілувати, — згадує дівоцтво 83-річна бабуся Клава. — Михайло у будь-яку погоду приходив або приїздив до мене на побачення. Рік ми зустрічалися, а ще три роки я чекала свого нареченого з армії.

Батьки дівчини, Степан Дмитрович і Марія Сергіївна, були не проти такої пари для донечки. Раніше вони також мешкали в Ясеновому, але через конячину і сяке-таке майно їхню родину розкуркулили, й тоді Кучері перебралися до Михайлівки, влаштувавшись різноробочими на Жеребківську дослідну станцію.

Клавдія Степанівна, яка народилася 3 лютого 1939 року, добре пам’ятає своє раннє дитинство. З приходом у 1941-у румунів помер її старший братик Петро. Якось окупанти влаштували у школі вінчання для всіх одружених селян. За цією церемонією маленька Клава радісно споглядала, сидячи на вікні.

Бабуся також повідала, що її мати вперше вийшла заміж 15-річною. Дітей з першим чоловіком не мала, а з батьком одружилася, коли їй сповнилося 25. До речі, ота румунська довідка про шлюб Степана Кучера з Марією, віднайдена в одеському архіві, якимось чином (мабуть, засвідчувала його вік) дозволила оформитися батькові на пенсію. А ось матері почали нараховувати пенсію за віком, коли вони офіційно розписалися у Жеребківській сільраді. Та це аж ніяк не завадило їм стільки літ прожити разом.

Як відомо, українським селянам, які складали майже 40 відсотків населення тодішньої УРСР, уперше дозволили видавати паспорти лише 28 серпня 1974 року. До того вони понад пів століття, з моменту утворення СРСР, були фактично кріпаками при колгоспах.

Михайло Федорович не набагато старший за дружину — народився 18 листопада 1938-го в Любашівці. Свого батька не пам’ятає. Його, малолітнього, разом з матір’ю Софією дідусь Григорій зі славного ясенівського роду Дяченків перевіз у рідне село десь на початку Другої світової війни. Сім’я мешкала у старій 15-метровій єврейській хатині неподалік центру села. Хлопчина зростав допитливим, змалку тягнувся до техніки. Шістнадцятилітнім пішов працювати на машинно-тракторну станцію, технічний парк якої обслуговував усі колгоспи Надкодимщини — від Познанки до Янишівки. Робітники МТС обробляли поля, збирали і перевозили врожай. Юнак залюбки вивчився на токаря. Строкову проходив у Баку. Спершу опанував військову професію бортового оператора у школі молодших авіаційних спеціалістів, потім служив на літаку-амфібії.

— Два роки я літав на БЕ-6. Наш бойовий маршрут пролягав з Баку до Красноводська, потім летіли до Астрахані та сто кілометрів вздовж Волги. На борту було встановлене спеціальне обладнання для виконання польотів у будь-яку погоду та озброєння: п’ять гармат, багатотонні бомби й торпеди. Наш екіпаж вишукував ворожі підводні човни і надводні кораблі в територіальних водах Каспійського моря. Часто пролітали неподалік кордону з Іраном, — поділився спогадами Михайло Федорович. — Будучи вдалині від дому, дуже сумував за рідними, друзями, а ще більше — за коханою.

ПРО СВОЇ ПОЧУТТЯ до дівчини солдат часто писав у листах, а довга розлука лише зміцнила їхнє палке кохання. Повернувшись з армії й знову оформившись на улюблену роботу, Михайло Мовчанюк заслав до Клави Кучер сватів. Ця пам’ятна подія трапилася 12 квітня 1961-го, коли перший космонавт Юрій Гагарін полетів у космос.

— До дрібниць пам’ятаю той щасливий день. Це було саме після Паски. О дванадцятій годині все село зібралося біля репродуктора. І диктор повідав про політ у космос Гагаріна. Від цієї радісної події ейфорія щастя й гордості витала над усім селом, а ввечері до хати ще й завітали свати з Михайлом, — з радісним щемом у голосі згадує Клавдія Степанівна.

У 70-х роках минулого століття в селах свято дотримувалися прадавніх традицій. Сватати дівчину вирушали зазвичай надвечір’ям, щоб у разі відмови не так соромно було нести гарбуза. Мати нареченого, Софія Григорівна, перев’язала старостів рушниками через одне плече, дала їм пляшку горілки і свіжоспечений буханець, загорнутий у вишитий рушник. Діставшись на вантажівці до Михайлівки, першими зайшли у хату старости й після традиційних перемовин швиденько отримали згоду зашарілої від щастя Клавдії йти під вінець. Уже потім покликали Михайла. Старости поклали хлібину з рушником на стіл і попросили засватану перерізати її навпіл…

Уранці 28 травня наречений Михайло з дружкою, сватами, нанашками, родичами, боярами, духовим оркестром приїхав на уквітчаній вантажівці до хати нареченої. Над головою жениха переломили обрядовий калач. Трьома калачами — великим, меншим і ще меншим — обмінялися свати. І чи не найдовше тривав обряд в’язання рушниками жениха та найголовніших учасників весільного дійства. Для традиційного українського весілля потрібно було близько чотирьох десятків спеціально вишитих рушників. Тож, окрім приготовлених Клавдією, зі скрині та шафи дістали барвисті відрізи матерії та інший крам. Весело пройшов викуп нареченої.

Дотримавшись усіх обрядів, колоритна весільна кавалькада вмостилася на кузові машини і вирушила у Ясенове Друге. Щасливих молодят розписали в приміщенні сільської бібліотеки. Після привітань новоспечене подружжя роз’їхалося по своїх домівках, до своїх гостей.

— Гуляли ми нарізно: кожен зі своїми родичами та запрошеними. Тоді на святкових столах не було нинішніх вишуканих страв та делікатесів. Пригощали холодцем, дерунами, голубцями, бабкою, завиванцями і киселем. Горілку пили по черзі, двома стопками. Гості чаркувалися одне до одного побажанням доброго здоров’я. Й отак до кінця столу, — розповіла бабуся. — Коли страви у мисках закінчувалися, кухарки доносили. Танцювали під духовий оркестр. Музики так вибивали, що було чути на все село та околиці. Попри простоту, весілля було веселим, запальним і запам’яталося назавжди. Ввечері приїхав наречений, забрав мене і частину гостей на своє застілля…

Спочатку молодята мешкали з матір’ю чоловіка Софією Григорівною — непростого характеру жінкою, яка прожила важке життя. Мабуть, вона бажала єдиному синові іншої дружини, тому невістку трішки недолюблювала. Втім, з народженням у лютого 1962-го внучки Ніни свекруха таки відтанула. А через три літа подружжя перебралося у власноруч збудовану хату, поруч з материною. Невдовзі народився син Андрійко, на превеликий жаль, з вадами здоров’я.

Степан Федорович продовжував трудитися токарем уже в сільгосптехніці, ходив у передовиках. За 42 роки добросовісної праці має у трудовій книжці лише два записи: про прийняття на роботу і про звільнення з виходом на заслужений відпочинок. Його вірна дружина Клавдія працювала у дитячому відділенні Ясенівської лікарні. Високих пенсій не заробили, зате повагу й шану у людей надбали.

А була сім’я Мовчанюків напрочуд привітною, хлібосольною, гостинною. Досить сказати, що Михайло Федорович     городиці хоча й правилося, але суворо заборонялося проводити обряд хрещення та святкувати Великдень, за що переслідували. І все ж, у 1970 — 1980-х настоятель, отець Степан Васильович Кіріл охрестив чимало люду, в тому числі й з начальства, навіть партійного, щоправда, не в церкві, а… в хаті Мовчанюків. Таким чином, попри ризики втратити роботу чи партійний квиток, доброзичливий чоловік допоміг прийняти таїнство хрещення не лише дітям своїх родичів, друзів та щирих знайомих, а й багатьом дорослим. Двері їхньої хати були відчинені для всіх охочих отримати Боже благословення. А після Різдва зо два тижні вони не зачинялися від відвідин ве-чірників та гостей. Нині їхні вже дорослі похресники роз’їхалися, як то кажуть, по світах і мешкають навіть у Нідерландах…

Як годиться на селі, чоловік з дружиною тримали чимале підсобне господарство. Бувало, в оборі мукало кілька корів, а в хліві обростало сальцем кілька десятків поросят. Це дозволяло безбідно жити, допомагати донечці-помічниці Ніні здобути диплом вчительки математики, справити їй весілля, а згодом і єдиному внукові Дмитрові підсобити...

ДІЛЯЧИСЬ прожитим-пережитим, Клавдія Степанівна відверто розповіла, як довгих три десятки літ була у невістках, а наостанок турботливо доглядала свекруху. Останні 39 років мирно вживається під одним дахом з донькою і працелюбним та прихильним зятем Олександром Островським. Раніше він трудився у сільгосптехніці, очолював колгосп імені Куйбишева та фермерував. Тепер же спільно з дружиною займаються підприємництвом. Коли молодята побралися, то оселилися біля батьків. Отак разом і по господарству поралися, город обробляли, й іменини та свята справляли. Донька ще й опікується пасікою — спадок її бабусі Ольги. Тесть із зятем — завзяті мисливці.

Багато могли б іще повідати про своє життя-буття старожили. На жаль, не оминуло хату Мовчанюків невтішне горе. Два роки тому їхній син Андрій помер від важкої хвороби. За життя чоловік, попри вроджену недугу, був спокійним, доброзичливим, допомагав по господарству, ходив з батьком на роботу, а сестрі виняньчив усіх трьох онуків.

І хоча зараз натруджених ветеранів також обсідають болячки, вони ще помаленьку засаджують-засівають город, бавляться з найменшою, п’ятилітньою правнучкою Каринкою. Мають ще вісімнадцятирічного правнука Іллю та меншого на два роки Едуарда. Тепер дідусь із бабусею радіють їхнім здобуткам.

З нагоди 60-ліття подружньо-го життя родина влаштувала для ювілярів пишне сімейне свято. «Молоді» знову станцювали свій весільний танець. А гості бажали їм прожити в парі ще багато-багато років і щоб Бог дарував їм міцне здоров’я, щастя та радість.

— Дякую долі, що послала мені люблячого, хорошого чоловіка. Ми достойно прожили разом, ніколи не сварилися. Виростили чудових дітей, маємо внука і правнуків, — каже Клавдія Степанівна. — Ні дня не шкодувала, що саме за нього вийшла заміж. Отак у парі шість десятиліть. Прошу у Бога, що і діти, й онуки з правнуками мали такі ж щасливі долі.

Юрій ФЕДОРЧУК.
Зеленогірська територіальна громада Подільського району.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua