На часі в буремний час

Цей твір посідає особливе місце у світовій оперній спадщині своєю монументальністю, масштабністю, символічністю. Але це саме та музика, яку потрібно слухати в нелегкі часи змін, а у нас, як ви розумієте, саме такий час. Ця музика про те, хто я, про самоідентифікацію народу, про перемогу над пітьмою й повернення на батьківщину, а якщо розуміти глибше, то це музика про повернення до своєї суті.

Символічно, що для виконання цього твору на сцені Одеського оперного зустрілися митці з різних куточків України, а диригував виставою уродженець Білорусі, який нині живе у Німеччині, Віталій Алексейонок.

Партію Набукко, вавилонського царя-завойовника Навуходоносора, виконував провідний соліст Львівської опери, знаний у світі баритон Андрій Бенюк. Його антагоніста — первосвященника Захарію — запрошений соліст, дипломант міжнародних конкурсів Максим Іващук. Цей виступ на одеській сцені став для нього дебютним. Максим народився на Донбасі й упродовж двадцяти років пропрацював в Донецькій опері.

— Через війну мені довелося виїхати з Донецька, тепер я — соліст Дніпро-опери, — зазначив він. — Партію Захарії, в тому числі й за кордоном, виконував понад 120 разів, але в Одеській опері — вперше. Щасливий виступати в такій перлині.

Диригент Віталій Алексейонок народився і зростав у маленькому білоруському містечку Вілейка, а музичну кар’єру починав у Мінську:

— Я навчався у Санкт-Петербурзькій консерваторії, й ті події, що відбувалися у 2014-у, бачив з того боку... Невдовзі після цього емігрував, і вже більше семи років живу в Німеччині.

Особливу увагу культурної спільноти Віталій Алексейонок привернув після перемоги на Міжнародному конкурсі диригентів ім. Артуро Тосканіні у 2021-у, що проходив в італійському місті Парма. Це було дивовижно, що гран-прі отримав не італієць.

— На конкурс надійшло близько 300 заявок, журі відібрало 12 осіб, після першого туру залишилося шестеро. Я отримав гран-прі, приз глядацьких симпатій і приз за найкраще виконання опери Верді. Парма дала мені «італійсько-оперну» путівку в життя. У журі були директори європейських театрів, провідні менеджери, і це відкрило переді мною великі можливості.

Наразі Віталій Алексейонок є диригентом і художнім керівником оркестру Мюнхенського університету та головним диригентом Monferrato Classic Orchestra регіону П’ємонт (Італія).

— 2022 рік я розпочав на Сицилії, у місті Катанії, де народився композитор Белліні, за кілька днів був в іншій частині Італії, у місті Барі, потім — у Болоньї, потім — у Мюнхені, Дюссельдорфі, Веймарі, Берліні, потім — у Харкові, де диригував на фестивалі, потім — у Києві, й ось тепер — в Одесі. Якщо простежити по карті, то можна побачити, що моє життя — це дивовижний танець...

У нашій країні маестро не вперше. Він, зокрема, диригував першим українським виконанням «Трістана та Ізольди» Вагнера в Національній опері України у вересні 2021 року, а в 2018-у — новою постановкою опери Моцарта «Дон Жуан» у Сєверодонецьку. І хоча вже неодноразово бував в Одесі, за диригентським пультом нашої опери — вперше. І виконання «Набукко» для нього також дебют.

— Мені добре працюється з колективом Одеської опери, — поділився Віталій на пресконференції. — Усі готові творити гарну музику, ми із задоволенням працюємо. У нас не було так багато репетицій, як хотілося б, але тут чудовий, комфортний, емоційний клімат, який усе вирішує… З оперою «Набукко» я знайомий по Італії, але частково, ніколи не диригував повністю. Твір — вокальний, це виклик для всіх — і для оркестру, і для хору, і для співаків. Опера дуже важлива, масштабна, грандіозна. Верді написав її, коли Італія перебувала в процесі об’єднання земель, й італійці сприйняли цю оперу як програму дій для себе. Для мене це означає дуже багато. У Білорусі я також диригував хором із «Набукко» й це означало для мене білоруське прагнення до ідентифікації.

— Як вам вдалося стали всесвітньо відомим диригентом?

— Я народився і перші 20 років життя прожив у білоруському містечку Вілейка. Моя мама була лікаркою, і вона хотіла, щоб я також став лікарем. «Де народився, там і згодився», — казали мені батьки. Планів, що я поїду в Німеччину, працюватиму диригентом по всій Європі, у моїх батьків точно не було. Але в мене був чудовий педагог — Петро Михайлович Бург, і саме завдяки йому я зрозумів, що музика — це живе, це те, що мене запалює, і що це полум’я не можливо загасити... Головне — це бажання, я вчився, розвивався, шукав нові можливості...

— Чи хотіли б ви повернутися ще раз в Одесу і що хотіли б у нас виконати?

— Із задоволенням повернуся, хоча, у цьому випадку, не все залежить від мене. Але я хотів би продиригувати оперу Пуччіні, я знаю, що опери цього композитора є в репертуарі театру.

Того вечора до театру завітала чимала кількість справжніх поціновувачів оперного мистецтва. Цього разу диригентський пульт розташовувався вище і за диригентом стежили не лише артисти оркестру, хористи та солісти. Усі глядачі мали можливість бачити легкі, вправні рухи молодого диригента, відчувати його неперевершену манеру. Віталій диригував з притаманною йому легкістю та сміливістю.

У спектаклі дебютували також солістка Одеської опери Анастасія Мартинюк (у партії Фенени) та стажист Денис-Даниїл Богачов (Верховний жрець).

Яскраво виступили народна артистка України Лариса Зуєнко, лауреати міжнародних конкурсів Наталя Павленко, Павло Смирнов та Андрій Перфілов.

Надзвичайно важливу, провідну роль у цьому творі відіграє хор. «Набукко» — опера статична, вокально орієнтована, постійна присутність у ній хору додає подіям грандіозності, і хор нашого театру добре справився з цим непростим завданням.

— Я у захопленні від вистави, — ділиться глядачка Катерина Звягінцева. — Ми живемо в непростий час, коли тривога стає постійним супутником життя людини. І тут, в Одеському національному театрі опери та балету, під час «Набукко» емоції та почуття трансформуються, стають вищими, тривога минає, з’являється прийняття ситуації, відбувається каяття й розуміння, що все буде добре. Така велика сила мистецтва...

Ольга ФІЛІППОВА.